Новости

Законопроект № 6327 Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

Доопрацьований законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»

[ 2017-06-06 13:30 ]

ПОПЕРЕДНЯ РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 10.04.2017 Р.

Верховна Рада України

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів України подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”.

Представлятиме проект Закону у Верховній Раді перший заступник Міністра охорони здоров’я Супрун Уляна.

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Проект Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» розроблений на виконання Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я, що затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1013-р 30 листопада 2016 року.

Як було зазначено в Концепції, наразі більшість українців живуть у страху стикнутись з вітчизняною системою охорони здоров’я. Попри сплату громадянами з власної кишені майже половини коштів на охорону здоров’я, додатково до загальнодержавних податків вони вимушені отримувати послуги, що надаються на базі застарілої інфраструктури, без гарантій якості і поважного ставлення до прав та гідності пацієнтів.

Дисфункціональність існуючої системи спричинена специфікою її організації та фінансування.

В Україні кошти, які збираються через загальні податки та акумулюються в державному бюджеті, витрачаються не на фінансування медичних послуг та лікарських засобів конкретним особам у разі їх хвороби, а на підтримку існування наявної мережі закладів охорони здоров’я незалежно від кількості та якості фактично наданих ними пацієнтам послуг.

Таке використання коштів є вкрай неефективним, і багато громадян не може розраховувати на вчасне і якісне безоплатне лікування в державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Як наслідок, населення платить за охорону здоров’я двічі: спочатку у вигляді регулярних податків, а потім — з кишені для купівлі лікарських засобів, оплати процедур або неофіційного гонорару лікарю.

Міжнародний досвід, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, а також дослідження специфіки використовуваної сьогодні моделі системи охорони здоров’я України свідчать, що єдиним способом забезпечити якісний медичний захист без фінансового стресу для громадян є перехід до фінансування медицини за принципом «гроші йдуть за пацієнтом».

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою Законопроекту є створення ефективного механізму фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів  за рахунок бюджетних коштів для забезпечення збереження та відновлення здоров’я населення України.

Обсяг медичних послуг та лікарських засобів, вартість яких покривається  державними гарантіями та ступінь покриття, закріплюється на рівні закону в державному гарантованому пакеті.

В межах державного гарантованого пакету держава гарантуватиме повну оплату за рахунок коштів державного бюджету необхідних медичних послуг та лікарських засобів на екстреному, паліативному та первинному рівні, та частково на вторинному (спеціалізованому) та третинному (високоспеціалізованому) рівні, наданих постачальниками медичних послуг. При цьому компонент медичної допомоги на всіх рівнях завжди буде оплачуватись державою у повному обсязі.

Для забезпечення можливості прогнозувати обсяг витрат на охорону здоров’я Кабінет міністрів України щорічно затверджує конкретний перелік послуг та лікарських засобів, які входять в гарантований пакет.

Право на гарантії мають, не залежно від будь-яких додаткових критеріїв, мають:

  • всі громадяни України,
  • іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України (крім тих, що не є платниками податків в Україні), та
  • особи, яких у встановленому порядку визнано біженцями чи такими, що потребують додаткового захисту.

Пацієнти можуть отримати медичні послуги та лікарські засоби повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету в закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності та у фізичних осіб-підприємців, що одержали ліцензію на здійснення господарської діяльності з медичної практики, та уклали договори про медичне обслуговування населення. При цьому компонент медичної допомоги у складі необхідного лікування завжди буде покриватись державою.

Запропоновані зміни дозволять залучити до надання медичних послуг за рахунок бюджетних коштів заклади охорони здоров’я недержавної форми власності та фізичних осіб-підприємців, що має позитивно відобразитись на якості надання медичних послуг.

Фінансування наданих медичних послуг та лікарських засобів здійснюється за затвердженими тарифами (тарифом покриття та тарифом співоплати), які є єдиними для всієї території України.

Також запроваджується реімбурсація вартості рецептурних лікарських засобів відповідно до призначення лікаря, що включені до деталізованого опису.

Реалізацію державної політики у сфері організації фінансування  надання медичних послуг та лікарських засобів в рамках державного гарантованого пакету здійснюватиме новий центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів (далі – «єдиний національний замовник»).

Єдиний національний замовник безпосередньо виконуватиме функції єдиного національного замовника медичних послуг і лікарських засобів, забезпечуватиме цільове використання бюджетних коштів та контролюватиме добросовісне виконання постачальниками договорів про медичне обслуговування населення.

Утворення єдиного національного замовника є вкрай важливим з огляду на необхідність усунення корупційних ризиків та успішну практику розвинених країн з фінансування охорони здоров’я.

Функціонування саме окремого центрального органу виконавчої влади, що підконтрольний Кабінету Міністрів України, забезпечить прозорість та безпосередній контроль Уряду за ефективним витрачанням коштів Державного бюджету України на забезпечення громадян необхідними медичними послугами та лікарськими засобами. При цьому за Міністерством охорони здоров’я України залишаться функції пов’язані з формуванням політики в сфері охорони здоров’я.

Новий механізм фінансування запроваджується поступово, на первинному рівні вже з 2018 року, на інших рівнях – до 2020 року.

В результаті запровадження нової моделі фінансування бюджетні кошти на фінансування охорони здоров’я будуть спрямовуватись на оплату конкретних медичних послуг та лікарських засобів, наданих пацієнтам, а не на утримання інфраструктури закладів охорони здоров’я (принцип «гроші ходять за пацієнтом»). Державні кошти будуть використовуватись ефективніше, а громадяни отримають більш якісний медичний захист.

Таким чином, кошти Державного бюджету України будуть спрямовані на задоволення реальних нагальних потреб населення в медичних послугах та лікарських засобах.

Крім того, запропоновані у Законопроекті зміни направлені на покращення регулювання надання первинної медичної допомоги, зокрема, розширенню переліку суб’єктів, що зможуть надавати такий вид допомоги.

Проект Закону також передбачає:

— повну оплату за рахунок коштів державного бюджету медичних послуг і лікарських засобів передбачених деталізованим описом, для осіб які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення, особам, які зазначені в пунктах 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

— повну оплату за рахунок коштів державного бюджету медичних послуг і лікарських засобів, передбачених деталізованим описом, які необхідні для лікування поранень, контузій або каліцтв, отриманих особами, переліченими у пунктах 9-20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у бойових діях при безпосередній участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення.

Крім того, законопроект запроваджує механізм визнання міжнародних клінічних настанов, з метою застосування в Україні кращих світових практик надання медичної допомоги та досягнень доказової медицини.

3. Правові аспекти

У відповідній сфері правового регулювання діють Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я та інші закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Для реалізації Законопроекту необхідне внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про захист персональних даних» та Закон України «Про державну службу» та інші закони.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Фінансово-економічне обґрунтування наведено в додатку до цієї пояснювальної записки.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону погоджено без зауважень Міністерством оборони України, погоджено із  зауваженнями  Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством соціальної політики України та  Міністерством фінансів України.

Висновок правової експертизи: погоджено Міністерством юстиції із зауваженням щодо невідповідності вимогам нормопроектувальної техніки.

6. Регіональний аспект

Проект Закону прямо не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

В той же час прийняття та реалізація Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» може мати позитивний вплив на організацію медичного обслуговування населення в регіонах.

Зокрема, станом на сьогоднішній день первинну медичну допомогу мають право надавати центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, більшість яких розташовані в районних центрах. Це перешкоджає багатьом об’єднаним територіальним громадам активно і самостійно розвивати первинну медичну допомогу на своїй території. Створення можливості надання первинної медичної допомоги закладами охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами-підприємцями на підставі відповідної ліцензії, дозволить таким громадам утворити власну мережу суб’єктів надання первинної медичної допомоги і розвивати її згідно з потребами місцевих мешканців.

В містах, що мають відносно розвинену мережу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, пропоновані зміни сприятимуть посиленню конкуренції та підвищенню якості послуг.

61. Запобігання дискримінації

У Законопроекті відсутні положення, що містять ознаки дискримінації.

Більш того, реалізація зазначеного Закону дозволить покращити доступ до медичних послуг однаково якісного рівня для всіх пацієнтів незалежно від їх майнового та соціального статусу, місця проживання та інших обставин.

7. Запобігання корупції

У Законопроекті відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект Закону України розміщено на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.

Підходи, запропоновані в проекті Закону, були обговорені з громадськістю шляхом проведення тематичних зустрічей, презентацій на тематичних заходах. Зокрема, пропозиції, що містяться в проекті Закону України були обговорені з головами управлінь охорони здоров’я всіх регіонів України на нараді, проведеній Міністерством охорони здоров’я в грудні 2016 року.

У разі необхідності Міністерство охорони здоров’я надаватиме зацікавленим сторонам відповідні консультації.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект Закону стосується соціально-трудової сфери та погоджено СПО всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців та іншими зацікавленими сторонами.

Проект акта не має окремого спеціального впливу на громадян з інвалідністю.

10. Оцінка регуляторного впливу

Законопроект є не регуляторним актом.

101. Вплив реалізації акта на ринок праці

У проекті Закону відсутні правила і процедури, які можуть прямо впливати на ринок праці.

В той же час в результаті реалізації Законопроекту будуть створені умови для збільшення конкуренції серед постачальників медичних послуг, що може опосередковано дозволити збільшити мобільність трудових ресурсів в сфері хорони здоров’я, сприяти покращенню умов оплати праці лікарів і створити можливості організації нових робочих місць.

11. Прогноз результатів

Прийняття та реалізація проекту Закону, запровадження в Україні нової системи фінансування охорони здоров’я та залучення до постачання медичних послуг закладів охорони здоров’я усіх форм власності та фізичних особі-підприємців сприятиме:

  • забезпеченню доступності медичних послуг та лікарських засобів, не залежно від матеріального становища пацієнтів;
  • зміцненню здоров’я та подовженню тривалості життя населення України;
  • зростанню рівня задоволеності населення вітчизняною системою охорони здоров’я;
  • збільшенню ефективності використання бюджетних коштів;
  • зміцненню ролі місцевого самоврядування, зокрема об’єднаних територіальних громад, в розвитку системи надання медичної допомоги;
  • створенню передумов для розвитку конкуренції в системі охорони здоров’я, збільшенню інвестиційної привабливості вітчизняної системи охорони здоров’я;
  • підвищенню якості медичного обслуговування, впровадженню  науково обґрунтованих та економічно ефективних методів роботи, забезпеченню дотримання клінічних настанов та медичних стандартів.
В.о. Міністра охорони здоров’я УкраїниУ. Супрун

ПРОЕКТ

текст від 06.06.2017 р.

Закон України

Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

Цей Закон визначає державні фінансові гарантії надання пацієнтам необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших законів і нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 2. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) державний гарантований пакет — обсяг медичних послуг та лікарських засобів, повну або часткову оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом покриття для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;

2) електронна система охорони здоров’я — інформаційно-телекомунікаційна система, що, зокрема, забезпечує автоматизацію ведення обліку медичних послуг та управління медичною інформацією шляхом створення, розміщення, оприлюднення та обміну інформацією, даними і документами в електронному вигляді, до складу якої входять центральна база даних та електронні медичні інформаційні системи, між якими забезпечено автоматичний обмін інформацією, даними та документами через відкритий програмний інтерфейс (АРI);

3) пацієнти — фізичні особи, а саме громадяни України та члени їх сімей першого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти) з числа іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України;

4) постачальники медичних послуг — заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи — підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

5) реімбурсація — механізм повної або часткової оплати згідно з тарифом покриття за рахунок коштів Державного бюджету України лікарських засобів, що включені до деталізованого опису, які були відпущені пацієнтам на підставі рецепта на лікарські засоби;

6) тариф — ставка, що визначає розмір оплати за передбачені деталізованим описом медичні послуги та лікарські засоби.

2. Інші терміни вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах.

Стаття 3. Мета встановлення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Метою встановлення державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів є створення ефективного механізму фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів належної якості за рахунок бюджетних коштів для забезпечення збереження та відновлення здоров’я населення України.

 

Стаття 4. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Відповідно до цього Закону держава гарантує повну або часткову оплату згідно з тарифом покриття за рахунок коштів Державного бюджету України наданих пацієнтам необхідних медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені державним гарантованим пакетом.

2. Законами України можуть встановлюватися додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів.

3. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, визначені цим Законом, надаються та забезпечуються в межах видатків на відповідні види медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета, передбачені у Державному бюджеті України на відповідний рік.

Стаття 5. Державний гарантований пакет

1. У межах державного гарантованого пакета держава гарантує пацієнтам оплату за рахунок коштів Державного бюджету України в обсязі, встановленому законом, необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5) паліативної допомоги.

При цьому держава гарантує пацієнтам повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, первинної медичної допомоги та паліативної допомоги.

2. Невід’ємною частиною державного гарантованого пакета є деталізований опис.

У деталізованому описі визначається перелік конкретних видів медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України, та обсяг такої оплати. В деталізованому описі також може зазначатися перелік видів медичних послуг та лікарських засобів, які не входять до державного гарантованого пакета та надання яких не підлягає оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України.

3. Деталізований опис розробляється з урахуванням положень клінічних настанов центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, схвалюється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України у складі проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

4. Порядок розроблення деталізованого опису, в тому числі критерії відбору медичних послуг та лікарських засобів для включення до деталізованого опису, затверджуються спільним наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. Кабінет Міністрів України може збільшувати тариф покриття та коригувати розмір тарифу співоплати за умови збільшення загального обсягу видатків на медичні послуги та лікарські засоби за державним гарантованим пакетом, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік.

Зменшення обсягу оплати за рахунок Державного бюджету України медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета протягом відповідного року не допускається, крім випадків, встановлених законом.

Розділ ІІ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСОВИХ
ГАРАНТІЙ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ТА
ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Стаття 6. Основні принципи фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета

1. Фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється на таких принципах:

1) законодавче визначення умов і порядку фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України у межах державного гарантованого пакета;

2) надання рівних державних гарантій для реалізації пацієнтами права на охорону здоров’я незалежно від віку, соціального статусу, матеріального становища та зареєстрованого місця проживання;

3) забезпечення збереження і відновлення здоров’я населення та надання медичних послуг та лікарських засобів належної якості;

4) цільове та раціональне використання коштів, передбачених на фінансування надання медичних послуг і лікарських засобів в межах державного гарантованого пакета;

5) універсальність та справедливість доступу до необхідних медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом;

6) передбачуваність та спланованість обсягу медичних послуг та лікарських засобів;

7) гласність, прозорість та підзвітність діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб в сфері фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

8) можливість вибору лікаря пацієнтом у порядку, встановленому законодавством;

9) конкуренція і відсутність дискримінації кандидатів у постачальники медичних послуг.

Стаття 7. Права та обов’язки пацієнтів у сфері державних фінансових гарантій

1. Пацієнти мають право на:

1) безоплатне отримання інформації про порядок оплати необхідних такому пацієнту медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом, та застосовний тариф співоплати, роз’яснення з питань державних фінансових гарантій оплати медичних послуг та лікарських засобів;

2) отримання медичних послуг та лікарських засобів належної якості, які підлягають оплаті повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України;

3) надання лікарям, третім особам права доступу до персональних даних та іншої інформації, що міститься в електронній системі охорони здоров’я, у тому числі інформації про стан свого здоров’я, діагноз, а також про відомості, одержані під час медичного обстеження;

4) отримання інформації про осіб, які подавали запити щодо надання інформації, що міститься в електронній системі охорони здоров’я, про такого пацієнта;

5) оскарження рішень, дій чи бездіяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та його територіальних органів, інших органів та їх посадових осіб у сфері державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів;

6) судовий захист своїх прав;

7) подання скарг щодо надання медичних послуг в межах державного гарантованого пакета центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

8) інші права, передбачені законодавством.

2. Пацієнти зобов’язані:

1) надавати достовірні документи та інформацію, необхідні для отримання медичних послуг та лікарських засобів;

2) оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати у разі часткової оплати за рахунок коштів Державного бюджету України медичних послуг та лікарських засобів, наданих такому пацієнту;

3) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

3. Пацієнт несе відповідальність за порушення у сфері державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів відповідно до закону.

Стаття 8. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, належить:

1) реалізація державної політики у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета, внесення пропозицій щодо її формування;

2) проведення аналізу і прогнозування потреб населення України у медичних послугах та лікарських засобах;

3) виконання функцій єдиного національного замовника медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета;

4) систематичне проведення аналізу умов, результатів, строків та ефективності надання медичних послуг та лікарських засобів пацієнтам з метою вжиття заходів для підвищення якості надання медичних послуг постачальниками медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України;

5) розроблення деталізованого опису, тарифів і коригувальних коефіцієнтів;

6) укладення, зміна та припинення договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію;

7) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів у межах бюджетних програм, відповідальним виконавцем яких він є, в тому числі заходів з перевірки дотримання постачальниками медичних послуг вимог, встановлених порядками використання коштів відповідних бюджетних програм і договорами про медичне обслуговування населення;

8) отримання та здійснення обробки персональних даних та іншої інформації про пацієнтів (в тому числі інформації про стан здоров’я, діагноз, а також відомостей, одержаних піл час медичного обстеження пацієнтів) і постачальників медичних послуг, необхідних для здійснення його повноважень;

9) прийняття власних та розроблення проектів інших нормативно-правових актів;

10) здійснення інших повноважень, визначених законами України.

2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що полягає у спеціальному порядку призначення його Голови, та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені у встановленому порядку територіальні органи.

3. З метою забезпечення відповідності інтересам пацієнтів діяльності центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, утворюється Рада пацієнтського контролю, яка формується на засадах відкритого і прозорого конкурсу. Порядок утворення та діяльності, а також персональний склад Ради пацієнтського контролю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Рада пацієнтського контролю:

1) заслуховує інформацію про діяльність, виконання завдань центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

2) розглядає звіти центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, і затверджує свій висновок щодо них;

3) має інші права, передбачені Положенням про Раду пацієнтського контролю.

Стаття 9. Порядок призначення голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та його заступників

1. Головою та заступниками Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, може бути призначена особа, яка:

1) має бездоганну ділову репутацію та не має судимостей;

2) має повну вищу освіту;

3) має досвід роботи на керівних посадах не менш як п’ять років.

2. Кандидати на посаду голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, визначаються комісією з проведення конкурсу на зайняття посади голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів (далі — Конкурсна комісія) відповідно до результатів відкритого конкурсного відбору на зайняття цієї посади (далі — конкурс). Участь у конкурсі можуть брати особи, що відповідають вимогам, визначеним у цій статті.

Організацію та проведення конкурсу здійснює Конкурсна комісія.

3. До складу Конкурсної комісії входять:

1) три особи, яких визначає Президент України;

2) три особи, яких визначає Кабінет Міністрів України;

3) три особи, яких визначає Верховна Рада України.

Членами Конкурсної комісії можуть бути особи, які мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет. Не можуть бути членами Комісії:

особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

особи, що перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, здійснюють господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці, або входять до складу об’єднань організацій роботодавців сфери охорони здоров’я;

особи, які, незалежно від тривалості, були працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, впродовж попередніх двох років;

особи, близькі особи яких, незалежно від тривалості, були працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, впродовж попередніх двох років.

Конкурсна комісія вважається повноважною в разі затвердження в її складі не менше шести осіб.

4. Рішення Конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні Конкурсної комісії проголосувало не менше п’яти членів Конкурсної комісії.

5. Голова та секретар Конкурсної комісії обираються нею з числа членів Конкурсної комісії.

Засідання Конкурсної комісії відкриті для представників засобів масової інформації та журналістів. Забезпечується відео- та аудіофіксація і трансляція у режимі реального часу відповідної відео- та аудіоінформації із засідань Конкурсної комісії на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Інформація про час та місце проведення засідання Конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, не пізніше ніж за 48 години до його початку.

Роботу Конкурсної комісії забезпечує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

6. Конкурсна комісія:

1) визначає регламент своєї роботи;

2) розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу;

3) розглядає документи, подані особами для участі в конкурсі;

4) відбирає із загального числа кандидатів осіб, з якими проводить на своєму засіданні співбесіду, та осіб, щодо яких проводиться спеціальна перевірка, передбачена Законом України “Про запобігання корупції”, і перевірка, передбачена Законом України “Про очищення влади”;

5) відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду та зазначені в пункті 4 цієї частини перевірки, двох або трьох кандидатів, які згідно з обґрунтованим рішенням Конкурсної комісії мають найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов’язків голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів; вносить подання Кабінету Міністрів України щодо призначення одного із зазначених кандидатів на посаду голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

6) оприлюднює інформацію про осіб, які подали заяву на участь у конкурсі, а також інформацію про кандидатів, які були відібрані для проходження співбесіди, для проведення зазначених в пункті 4 цієї частини перевірок, та про кандидатів, відібраних Конкурсною комісією для подання на розгляд Кабінету Міністрів України;

7) проводить повторний конкурс у разі відхилення всіх кандидатів у зв’язку з їх невідповідністю вимогам, що ставляться до голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, або непроходженням відібраними кандидатами спеціальної перевірки чи перевірки, передбаченої Законом України “Про очищення влади”.

7. Не пізніше ніж за два місяці до завершення строку повноважень голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів або упродовж 14 днів з дня дострокового припинення його повноважень (звільнення) у порядку, встановленому цим Законом, формується Конкурсна комісія.

Конкурсна комісія розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу на зайняття посади голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

8. Особа, яка претендує на участь у конкурсі, подає у визначений в оголошенні строк такі документи:

1) заяву про участь у конкурсі з наданням згоди на проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” та на обробку персональних даних відповідно до Закону України “Про захист персональних даних”;

2) автобіографію, що містить: прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), членство у політичних партіях, у тому числі в минулому, наявність трудових або будь-яких інших договірних відносин з політичною партією упродовж двох років, що передують поданню заяви (незалежно від тривалості), контактний номер телефону та адресу електронної пошти, відомості про наявність чи відсутність судимості;

3) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за рік, що передує року, в якому було оприлюднено оголошення про конкурс, за формою, що визначена Законом України “Про запобігання корупції”;

4) інші документи, передбачені законами України “Про державну службу”, “Про запобігання корупції”.

Відомості з поданих відповідно до цієї частини документів підлягають оприлюдненню упродовж трьох робочих днів після закінчення строку подання заяв на конкурс на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, крім відомостей, які відповідно до Закону України “Про запобігання корупції” віднесені до інформації з обмеженим доступом та відомостей про контактний номер телефону, адресу електронної пошти кандидата.

9. Відібрані Конкурсною комісією два або три кандидати подаються на розгляд Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України призначає на посаду голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, одного з відібраних Конкурсною комісією кандидатів протягом десяти днів з дня внесення Конкурсною комісією відповідного подання.

10. Голова центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, може мати не більше двох заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.

Стаття 10. Особливості договорів про медичне обслуговування населення в сфері державних фінансових гарантій

1. Договір про медичне обслуговування населення укладається у письмовій (в тому числі електронній) формі між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, і закладами охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами-підприємцями, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

2. Договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб — пацієнтів в частині надання медичних послуг та лікарських засобів постачальниками медичних послуг пацієнтам.

3. Договір про медичне обслуговування населення регулює і визначає умови та обсяг надання пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів, вимоги щодо їх якості, порядок оплати тарифу покриття за надані медичні послуги та лікарські засоби, права та обов’язки сторін, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов такого договору, зокрема за порушення вимог щодо якості медичних послуг.

4. Типова форма договору про медичне обслуговування населення в сфері державних фінансових гарантій, порядок його укладення, зміни та припинення, в тому числі порядок відбору суб’єктів господарювання для укладення договору та особливості фіксування вираження пацієнтом наміру скористатися своїми правами за договором, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Організація надання медичних послуг та лікарських засобів у межах державного гарантованого пакета

1. У разі потреби у медичних послугах та лікарських засобах пацієнт має право на отримання таких медичних послуг та лікарських засобів згідно з деталізованим описом у постачальників медичних послуг в порядку, встановленому законодавством.

2. Пацієнт (його законний представник) обирає лікаря з надання первинної медичної допомоги шляхом подання відповідної декларації постачальнику медичних послуг. Забороняється відмовляти у прийнятті декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги та ведення пацієнта, зокрема, на підставі наявності хронічного захворювання, віку, соціального статусу, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання тощо, крім випадків, передбачених законодавством.

Форма декларації та порядок вибору лікаря з надання первинної медичної допомоги затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. Надання за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з вторинною (спеціалізованою), третинної (високоспеціалізованою) та паліативною медичною допомогою, здійснюється на підставі направлення лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством про охорону здоров’я, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

4. Порядок реімбурсації, типова форма договору про реімбурсацію і порядок його укладення, зміни та припинення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України може встановлювати граничні обсяги реімбурсації в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування медичних послуг та лікарських засобів в межах державного гарантованого пакета на відповідний рік.

5.  Оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України можуть підлягати лише ті лікарські засоби, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, та передбачені деталізованим описом.

6. Постачальники медичних послуг зобов’язані інформувати пацієнта про обсяг оплати необхідних такій особі медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України і застосовний тариф співоплати.

Стаття 12. Основні засади оплати медичних послуг та лікарських засобів

1. Для всієї території України встановлюються єдині тарифи для реімбурсації та оплати медичних послуг та лікарських засобів, які надаються пацієнтам згідно з деталізованим описом.

До тарифів можуть застосовуватись коригувальні коефіцієнти, розміри та підстави застосування яких є єдиними для всієї території України.

2. Тарифи можуть встановлюватись, зокрема як:

1) глобальні ставки, які передбачають сплату постачальникам медичних послуг фіксованої суми за визначену кількість послуг чи визначений період;

2) капітаційні ставки, які встановлюються у вигляді фіксованої суми за кожного пацієнта;

3) ставки на пролікований випадок;

4) ставки на медичну послугу;

5) ставки за результатами виконання договорів про медичне обслуговування населення постачальником медичних послуг.

Зазначені ставки можуть використовуватися як разом, так і окремо одна від одної.

3. Методика розрахунку тарифів розробляється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, погоджується з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, та затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Тарифи і коригувальні коефіцієнти розробляються з урахуванням положень клінічних настанов і затверджуються в порядку, передбаченому для деталізованого опису, та є його невід’ємною частиною.

5. Тарифи поділяються на тарифи покриття та тарифи співоплати.

6. Тариф покриття сплачується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, за рахунок коштів Державного бюджету України. За тарифом покриття оплачується в повному обсязі медична допомога, а також повністю або частково інші медичні послуги та лікарські засоби, передбачені деталізованим описом, надані пацієнтам.

7. Тариф співоплати сплачується пацієнтом за рахунок власних коштів або шляхом забезпечення оплати за рахунок коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством. За тарифом співоплати оплачуються медичні послуги, крім медичної допомоги, та лікарські засоби, надані пацієнтам, у разі, коли в межах державного гарантованого пакету відповідні медичні послуги та лікарські засоби оплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України не в повному обсязі.

Постачальники медичних послуг мають право вимагати від пацієнтів оплати чи забезпечення оплати тарифу співоплати за надані таким пацієнтам медичні послуги та лікарські засоби.

8. Тариф покриття та тариф співоплати сплачуються безпосередньо постачальникам медичних послуг та суб’єктам господарювання, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

9. Постачальникам медичних послуг забороняється вимагати від пацієнтів винагороди в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби в межах державного гарантованого пакета понад встановлений застосовний тариф співоплати. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів.

10. Оплата медичних послуг та лікарських засобів, наданих пацієнтам, здійснюється на підставі інформації та документів, що внесені постачальниками медичних послуг до електронної системи охорони здоров’я.

Стаття 13. Особливості фінансування медичних послуг та лікарських засобів в окремих випадках

1. Права та гарантії, передбачені іншими законами України, зокрема, Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, “Про соціальний захист дітей війни”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про охорону дитинства”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, “Про донорство крові та її компонентів”, стосовно безоплатного або пільгового медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами чи виробами медичного призначення, що виходять за межі державного гарантованого пакету, реалізуються згідно із законодавством, що регулює такі відносини, за рахунок відповідних джерел фінансування.

2. Держава додатково гарантує особам, які зазначені в пунктах 11—14 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, повну оплату тарифу покриття та тарифу співоплати за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених відповідною бюджетної програмою, всіх необхідних медичних послуг та лікарських засобів, які входять до державного гарантованого пакета згідно з деталізованим описом.

Зазначені гарантії поширюються на осіб, яким надано статус інваліда війни в порядку, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

3. Держава додатково гарантує особам, які зазначені в пунктах 19—20 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених відповідною бюджетної програмою, тарифу покриття та тарифу співоплати за медичні послуги та лікарські засоби, які входять до державного гарантованого пакета згідно з деталізованим описом, які необхідні їм для лікування поранень, контузій або каліцтв, отриманих такими особами у бойових діях під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Зазначені гарантії застосовуються незалежно від надання особі статусу учасника бойових дій у порядку, передбаченому Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на момент звернення за наданням медичних послуг та лікарських засобів.

Порядок підтвердження факту отримання поранення, контузії або каліцтва у бойових діях під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, визначається Кабінетом Міністрів України.

4. Держава гарантує повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України, але не є членами сімей громадян України першого ступеня споріднення, або які тимчасово проживають чи перебувають на території України. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені в абзаці першому цього пункту, оплачують за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, крім екстреної.

Стаття 14. Електронна система охорони здоров’я

1. Порядок функціонування електронної системи охорони здоров’я затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних.

2. Доступ до даних про пацієнта, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, можливий лише у разі отримання згоди такого пацієнта (його законного представника) у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. Без згоди доступ можливий у виключних випадках за наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання згоди такого пацієнта чи його законних представників чи за рішенням суду.

3. Підписуючи декларацію про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги, пацієнт (його законний представник) надає згоду на доступ до даних про нього, що містяться в електронній системі охорони здоров’я, такому лікарю з надання первинної медичної допомоги, а також іншим лікарям за його направленням в межах, необхідних для надання медичних послуг такими лікарями.

4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, зобов’язаний опубліковувати та надавати центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, дані, що накопичені в електронній системі охорони здоров’я, за умови знеособлення персональних даних відповідно до вимог Закону України “Про захист персональних даних” в обсязі та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розділ ІІІ

КОНТРОЛЬ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 15. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів здійснюють центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до закону.

Стаття 16. Відповідальність за порушення законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Особи, винні у порушенні законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, несуть відповідальність відповідно до закону.

Розділ ІV
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через один місяць з дня його опублікування та застосовується з 1 січня 2018 року, крім частини десятої статті 12 цього Закону, яка застосовується з 1 квітня 2018 року, та абзаців двадцятого — двадцять третього підпункту 1 пункту 10 цього розділу, які застосовуються з 1 січня 2020 року.

2. До утворення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, його функції та повноваження, визначені цим Законом, виконує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

3. З 1 січня 2018 року дія цього Закону поширюється на фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням первинної медичної допомоги.

4. Протягом 2018—2019 років механізм фінансування, передбачений цим Законом, поступово запроваджується для інших видів медичних послуг згідно з відповідними постановами Кабінету Міністрів України. У цей період можуть запроваджуватись також пілотні проекти на базі окремих закладів охорони здоров’я, населених пунктів чи регіонів.

5. До затвердження нормативно-правових актів, передбачених частинами третьою і четвертою статті 5, частинами третьою і четвертою статті 12, частиною першою статті 14 цього Закону, але не пізніше 1 січня 2020 року, положення цього Закону застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) перелік медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням первинної медичної допомоги, що оплачується за рахунок коштів Державного бюджету України, встановлюється згідно з в порядком надання первинної медичної допомоги, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я; перелік медичних послуг, пов’язаних із наданням інших видів медичної допомоги, що оплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначається Кабінетом Міністрів України;

2) тариф затверджується Кабінетом Міністрів України.

6. З 2020 року дія цього Закону поширюється на медичні послуги, пов’язані з наданням всіх видів медичної допомоги.

7. До 31 грудня 2019 року реімбурсація здійснюється для визначеного Кабінетом Міністрів України переліку медичних станів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З 1 січня 2020 року запроваджується реімбурсація вартості лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом в деталізованому описі.

8. Фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров’я, крім закладів охорони здоров’я, передбачених переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України, крім оплати медичних послуг та лікарських засобів в межах державного гарантованого пакета, після 1 січня 2020 року не здійснюється.

9. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, а також місцеві програми надання населенню медичних послуг понад державний гарантований пакет та місцеві програми громадського здоров’я.

10. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) в Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

у частині першій статті 3:

доповнити частину після абзацу восьмого новим абзацом такого змісту:

“оцінка медичних технологій – експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для громадян у зв’язку з їх застосуванням;”.

У зв’язку з цим абзаци дев’ятий – дванадцятий вважати відповідно абзацами десятим – тринадцятим;

в абзаці одинадцятому слова “, та оплачується її замовником” виключити;

пункт “в” статті 7 викласти в такій редакції:

“в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом;”;

у статті 8:

частину третю викласти в такій редакції:

“Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи у порядку, встановленому законодавством.”;

доповнити статтю після частини третьої новою частиною такого змісту:

“Держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених Законом України “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”.”.

У зв’язку з цим частини четверту і п’яту вважати відповідно частинами п’ятою і шостою;

у статті 141:

абзац третій у частині третій викласти в такій редакції:

“клінічна настанова — документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність.”;

абзац четвертий виключити;

у частині четвертій слова “розробляються і” виключити, а після слів “у сфері охорони здоров’я” доповнити словами “, з урахуванням особливостей, передбачених цими Основами”;

частину шосту викласти в такій редакції:

“Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних настанов є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики, з урахуванням особливостей, встановлених цими Основами.”;

доповнити статтю частиною такого змісту:

“Розроблення стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), проведення державної оцінки медичних технологій, акредитації закладів охорони здоров’я здійснюється спеціалізованою державною некомерційною агенцією у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;

доповнити Основи статтею 142 такого змісту:

“Стаття 142. Клінічні настанови

Систему клінічних настанов складають адаптовані клінічні настанови та нові клінічні настанови.

Адаптовані клінічні настанови розробляються підприємствами, установами, організаціями України на засадах доказової медицини на основі нових клінічних настанов та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Нові клінічні настанови затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, шляхом затвердження українською мовою без проведення адаптації текстів документів, які визначають вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних або реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність, що розроблені іноземними органами, підприємствами, установами і організаціями, відповідними іноземними чи міжнародними асоціаціями у сфері охорони здоров’я. Нові клінічні настанови можуть також затверджуватися шляхом затвердження посилання на джерело опублікування чи розміщення англійською мовою у базі даних або на веб-сторінці таких документів.

Додержання адаптованих клінічних настанов є обов’язковим, крім випадків, передбачених цими Основами.

Нова клінічна настанова є обов’язковою в разі відсутності адаптованої клінічної настанови для відповідного захворювання, за умови наявності затвердженого у встановленому порядку тексту такої нової клінічної настанови українською мовою. У разі відсутності затвердженого тексту нової клінічної настанови українською мовою така настанова може бути застосована за рішенням лікаря за умови отримання попередньої інформованої згоди пацієнта у письмовій формі.

У разі наявності нової клінічної настанови та адаптованої клінічної настанови для одного і того ж захворювання нова клінічна настанова може бути застосована за рішенням лікаря за умови отримання попередньої інформованої згоди пацієнта у письмовій формі. У такому разі лікар звільняється від обов’язку додержання адаптованої клінічної настанови.

Порядок розроблення, затвердження та застосування клінічних настанов затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.”;

частину першу статті 15 після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:

“центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;”.

У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим;

перше речення частини п’ятіої статті 16 викласти в такій редакції: “Заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.”;

у статті 18:

частину третю викласти в такій редакції:

“Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.”;

у другому реченні частини третьої слово “законом” замінити словом “законодавством”;

частину восьму викласти в такій редакції:

“Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються законом.”;

статтю 351 викласти в такій редакції:

“Стаття 351. Первинна медична допомога

Первинна медична допомога — медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Надання первинної медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я та фізичні особи — підприємці, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку.

Первинна медична допомога безпосередньо надається лікарем з надання первинної медичної допомоги.

Лікар з надання первинної медичної допомоги провадить свою діяльність як фізична особа-підприємець, яка одержала відповідну ліцензію в установленому законом порядку та особисто надає первинну медичну допомогу, або як працівник такої фізичної особи — підприємця чи закладу охорони здоров’я.

Пацієнт має право обирати лікаря з надання первинної медичної допомоги у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я та фізичними особами — підприємцями, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.

Первинна медична допомога може надаватися в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.”;

2) пункт 6 частини другої статті 7 Закону України “Про захист персональних даних” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 34, ст. 481; 2013 р., № 51, ст. 715; 2014 р., № 14, ст. 252) викласти в такій редакції:

“6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, функціонування електронної системи охорони здоров’я, за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою — підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;”;

3) пункти 2 і 3 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги” (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 86) виключити;

4) частину першу статті 2 Закону України “Про ціни і ціноутворення” (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 19—20, ст. 190; 2015 р.,             № 30, ст. 289) викласти у такій редакції:

“1. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Дія цього Закону не поширюється на встановлення тарифів на медичні послуги та лікарські засоби в межах державного гарантованого пакета згідно із Законом України “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”.”;

5) у Законі України від 6 квітня 2017 року № 2002—VIII“Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я”:

у підпункті 3 пункту 2 розділу I:

в абзаці п’ятому слова “медичної допомоги населенню” замінити словами “державного гарантованого пакета медичних послуг та лікарських засобів,”;

доповнити пункт після абзацу дев’ятого новим абзацом такого змісту:

“Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення в межах державного гарантованого пакета, визначення тарифів для оплати медичних послуг та лікарських засобів встановлюється Законом України “Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів”.”.

У зв’язку з цим абзаци десятий — вісімнадцятий вважати відповідно абзацами одинадцятим — дев’ятнадцятим.

11. Кабінету Міністрів України:

1) у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом затвердити положення про центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

2) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

прийняти нормативно-правові акти, необхідні для забезпечення можливості внесення інформації та документів, на основі яких здійснюється  оплата наданих медичних послуг та лікарських засобів пацієнтам, до електронної системи охорони здоров’я  та реалізації пілотного проекту щодо впровадження електронної  системи охорони здоров’я в частині автоматизації обліку надання медичних послуг;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів для узгодження механізмів забезпечення окремих категорій населення безоплатним або пільговим медичним обслуговуванням, лікарськими засобами чи виробами медичного призначення, що не входять до державного гарантованого пакета, як зазначено у частині першій статті 11 цього Закону, із положеннями цього Закону;

забезпечити призначення Голови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;

прийняти інші нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;

привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

розробити порядок компенсації вартості медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, іноземцями та особами без громадянства, зазначеними в частині четвертій статті 13 цього Закону.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

до проекту Закону України “Про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги і лікарських засобів”

Зміст положення (норми) чинного акту законодавстваЗміст відповідного положення (норми) проекту акта
Основи законодавства України про охорону здоров’я(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19)
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’яУ цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:[…]Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’яУ цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:[…]
 оцінка медичних технологій – експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для пацієнтів у зв’язку з їх   застосуванням;[…]
послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) — послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою — підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;[…]послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) — послуга, що надається пацієнту закладом охорони здоров’я або фізичною особою — підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт;[…]
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’яДержава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом:[…]Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’яДержава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом:[…]
в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;в) фінансування надання всім громадянам та іншим визначеним законом особам гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому законом;
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я[…]Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я також за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи.Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я[…]Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров’я за епідемічними показаннями. Держава також гарантує безоплатне проведення медико-соціальної експертизи у порядку, встановленому законодавством.
Положення відсутнєДержава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених Законом України «Про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги та лікарських засобів».
Стаття 14 1. Система стандартів у сфері охорони здоров’я[…]Стаття 14 1. Система стандартів у сфері охорони здоров’я[…]
Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є:[…]клінічний протокол — уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є:[…]клінічна настанова – документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;
табель матеріально-технічного оснащення — документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);[…][…]
Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, з урахуванням особливостей, передбачених цими Основами.
[…]Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.[…]Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних настанов є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики, з урахуванням особливостей встановлених цими Основами.
 Розроблення стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), проведення оцінки медичних технологій, акредитації закладів охорони здоров’я здійснюється спеціалізованою державною некомерційною агенцією у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Положення відсутнєСтаття 14 2. Клінічні настановиСистему клінічних настанов складають адаптовані клінічні настанови та нові клінічні настанови.
 Адаптовані клінічні настанови розробляються уповноваженими підприємствами, установами, організаціями України на засадах доказової медицини на основі нових клінічних настанов та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.Нові клінічні настанови затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, шляхом затвердження українською мовою без проведення адаптації текстів документів, які визначають вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних або реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність, що розроблені іноземними органами, підприємствами, установами і організаціями, відповідними іноземними чи міжнародними асоціаціями у сфері охорони здоров’я. Нові клінічні настанови можуть також затверджуватися шляхом затвердження посилання на джерело опублікування чи розміщення англійською мовою у базі даних або на веб-сторінці таких документів.
 Додержання адаптованих клінічних настанов є обов’язковим, крім випадків, передбачених цими Основами.Нова клінічна настанова є обов’язковою у випадку відсутності адаптованої клінічної настанови для відповідного захворювання, за умови наявності затвердженого у встановленому порядку тексту такої нової клінічної настанови українською мовою. У разі відсутності затвердженого тексту нової клінічної настанови українською мовою така настанова може бути застосована за рішенням лікаря за умови отримання попередньої інформованої згоди пацієнта у письмовій формі.
 У разі наявності нової клінічної настанови та адаптованої клінічної настанови для одного і того ж захворювання нова клінічна настанова може бути застосована за рішенням лікаря за умови отримання попередньої інформованої згоди пацієнта у письмовій формі. У такому разі лікар звільняється від обов’язку додержання адаптованої клінічної настанови.Порядок розроблення, затвердження та застосування клінічних настанов затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 15. Органи охорони здоров’яСтаття 15. Органи охорони здоров’я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
Положення відсутнє[…]центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів;[…]
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я[…]Стаття 16. Заклади охорони здоров’я[…]
Заклади охорони здоров’я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов’язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.[…]Заклади охорони здоров’я можуть добровільно проходити акредитацію в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. Не підлягають обов’язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.[…]
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я[…]Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я[…]
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медичної допомоги, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню гарантованого обсягу медичних послуг та лікарських засобів, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.[…]Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законодавством.[…]
Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення.Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються законом.
Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством. 
Стаття 35 1. Первинна медична допомогаСтаття 35 1. Первинна медична допомога
Первинна медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.Первинна медична допомога — медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, які є закладами охорони здоров’я, а також лікарі загальної практики — сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці та можуть перебувати з цими закладами охорони здоров’я у цивільно-правових відносинах. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети. 
 Первинна медична допомога безпосередньо надається лікарем з надання первинної медичної допомоги.
Лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги пацієнтові є лікар загальної практики — сімейний лікар центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги або лікар загальної практики — сімейний лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець та може перебувати у цивільно-правових відносинах із таким центром.Лікар з надання первинної медичної допомоги провадить свою діяльність як фізична особа-підприємець, яка одержала відповідну ліцензію в установленому законом порядку та особисто надає первинну медичну допомогу, або як працівник такої фізичної особи-підприємця чи закладу охорони здоров’я.
Лікуючий лікар з надання первинної медичної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.Пацієнт має право обирати лікаря з надання первинної медичної допомоги у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.Первинна медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями, які одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.
Порядок надання первинної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.Первинна медична допомога може надаватись в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Закон України «Про захист персональних даних»
Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:[…]Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:[…]
6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я, на якого покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на якого поширюється законодавство про лікарську таємницю;[…]6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, ведення обліку та обміну в інформаційних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою-підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації фінансування надання медичних послуг та лікарських засобів, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;
Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги»(Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 14, ст. 86)
II. Прикінцеві положення[…]II. Прикінцеві положення[…]
2. До 31 грудня 2019 року первинну медичну допомогу надають лікарі загальної практики — сімейні лікарі та інші медичні працівники, які працюють під керівництвом таких лікарів, а також лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні та інші медичні працівники, які працюють під керівництвом лікарів-терапевтів дільничних і лікарів-педіатрів дільничних. 
3. З 1 січня 2020 року порядок надання медичної допомоги лікарями загальної практики — сімейними лікарями встановлюється відповідно до цього Закону. 
Закон України «Про ціни і ціноутворення»
Стаття 2. Сфера дії цього ЗаконуСтаття 2. Сфера дії цього Закону
1. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. 
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»(Голос України 05.05.2017 р. № 81)
[…]3) статті 18 і 24 викласти в такій редакції:«Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

[…]
[…]3) статті 18 і 24 викласти в такій редакції:«Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

[…]
Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров’я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.[…]Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров’я, використовуються, зокрема, для забезпечення державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров’я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.[…]
 Порядок укладення договорів про медичне обслуговування населення в межах державного гарантованого пакету, визначення тарифів для оплати медичних послуг та лікарських засобів встановлюються Законом України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів».[…]
В.о.начальника Управління координації центрів реформЛ.Карпінська

Фінансово-економічне обґрунтування

до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»

Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» спрямовано на підвищення якості та доступності медичної допомоги, а також на посилення фінансової захищеності громадян у випадку хвороби за рахунок зменшення частки неформальних приватних платежів за медичні послуги.

Враховуючи очікувані результати реалізації проекту акта, в основу економічного обґрунтування проекту покладено прогнозний обсяг витрат на охорону здоров’я за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також приватних платежів населення (неформальних платежів та офіційної співоплати) на період запровадження реформи фінансування галузі (2018-2021 рр).

Розрахунки проведено для аналізу низки нових механізмів фінансування охорони здоров’я, що пропонуються законопроектом:

перехід на закупівлю медичних послуг через єдиного національного замовника,

введення можливості офіційної співоплати за послуги вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги починаючи з 2018 р.,

запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів на рівні первинної медичної допомоги – з липня 2018 р., на рівні вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги — починаючи з 2020 р.

Розрахункові дані щодо загальної потреби галузі, а також щодо динаміки обсягу приватних платежів за медичні послуги, наведено в Таблиці №1.

За прогнозними даними, протягом 2018-2021 рр. очікується стале зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,27 відсотка на рік. При цьому очікується продовження скорочення загальної чисельності населення (з 42,4 млн осіб у 2017 р. до 42,1 млн осіб у 2021 р.).

Запровадження офіційної спів-оплати за медичні послуги пропонується розпочати поступово, з поетапним збільшенням частки відповідних надходжень по мірі розширення послуг вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, що надаватимуться за новим принципом. Згідно з проведеними розрахунками, частка витрат за рахунок офіційної співоплати досягне 13,3% від загального обсягу витрат галузі у 2021 році.

Таблиця №1.

Прогнозні обсяги витрат на охорону здоров’я у 2017-2021 рр.

Запровадження нових методів фінансування дозволить знизити поточний рівень неформальних платежів за медичні послуги. Наразі такі платежі становлять близько 51,5% всіх витрат галузі. Згідно з проведеними розрахунками, після завершення періоду запровадження реформи (до 2021 р.) рівень неформальних платежів знизиться до 26,2% загальних витрат на охорону здоров’я, що відповідає аналогічному показнику у Республіці Польща.

Розрахунки здійснено за припущення, що фінансування охорони здоров’я з Державного бюджету шляхом закупівлі послуг через єдиного національного замовника буде збільшено протягом 2018-2020 рр. з 2.4% ВВП до 3.8% ВВП. Це дозволить підвищити якість послуг, забезпечити підтримку закладів охорони здоров’я в перехідний період, а також розпочати заміщення неформальних платежів бюджетним фінансуванням.

Для аналізу можливостей реалізації запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів на рівні первинної медичної допомоги – з січня 2018 р., було проведено обрахунки вартості надання послуг первинної медичної допомоги та порівняння цих витрат з розміром пропонованого тарифу на відповідні послуги. Результати проведеного аналізу наведено в Таблиці №2.

Розрахунки свідчать, що при поточному мінімальному фінансуванні первинної медичної допомоги, суб’єкт надання первинної медичної допомоги, що обслуговує 2000 пацієнтів, буде отримувати середній дохід в обсязі 35 000 грн. на місяць. Обрахунки необхідних витрат, пов’язаних з виконанням галузевих вимог на рівні первинної медичної допомоги, свідчать, що максимальна сума, яку має витратити такий суб’єкт на діагностичні тести, витратні матеріали та амортизацію оснащення, становитиме 9 081 грн на місяць. Таким чином, обсяг коштів для оплати заробітної плати та інших поточних видатків становитиме, в середньому, 25 919 грн на місяць.

Таблиця №2.

Обрахунок вартості надання послуг первинної медичної допомоги, пов’язаних з виконанням галузевих вимог

Кількість населення, яке обслуговує практика (осіб)2 5002 0001 5001 000500
Видатки, пов’язані з виконанням галузевих вимог
(грн на місяць)
     
Матеріально-технічне оснащення2 7122 7122 7122 7122 712
Комп’ютерна техніка133133133133133
Витратні матеріали для регулярних візитів3 6962 9572 2171 478739
Лабораторні тести3 3153 2793 2443 2083 173
Всього видатків, пов’язаних з виконанням галузевих вимог9 8569 0818 3077 5326 757
Загальний дохід практики43 75035 00026 25017 5008 750
Дохід практики здійснення видатків, пов’язаних з виконанням галузевих вимог33 89425 91917 9439 9681 993
Видатки, пов’язані з виконанням галузевих вимог як відсоток від доходу практики22,5%25,9%31,6%43,0%77,2%

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook