Законопроект «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

У порядку законодавчої ініціативи, керуючись статтею 93 Конституції України, статтею 12 Закону України «Про статус народного депутата України» та нормами Регламенту Верховної Ради Украї­ни вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я».

Вважаю цей законопроект альтернативним до проекту Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»за № 6327 від 10.04.2017 року, внесеного на розгляд Парламенту Кабінетом Міністрів України.

Доповідати проект Закону на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Мусій Олег Степанович.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Проект Закону «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я» розроблений на виконання Рекомендацій Парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» (схвалені Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2016 року № 1338-VIII).

Наразі більшість українців живуть з усвідомленням небезпеки, пов’язаної з ризиком захворювання та неможливістю оплатити необхідне медичне обслуговування. Через критичну недостатність обсягів фінансування галузі охорони здоров’я та невизначеність меж державних гарантій громадяни з власної кишені змушені оплачувати майже половину коштів на охорону здоров’я. Додатково до загальнодержавних податків вони вимушені значною мірою утримувати заклади охорони здоров’я та медичних працівників, які через низький рівень офіційних доходів та упосліджене становище у суспільстві масово залишають країну.

Громадяни України, сплачуючи найвищі в європейському регіоні податки, мають найнижчу фінансову захищеність при потребі у лікуванні.

У той же час невизначеність меж державних гарантій у сфері охорони здоров’я, які покриваються за рахунок загальних податків, стримує розвиток прозорої багатоканальності фінансування у т.ч. за рахунок розширення добровільного медичного страхування, запровадження соціального медичного страхування через спеціальне оподаткування, розширення обсягів гарантій за рахунок коштів місцевих бюджетів, та офіційних платежів громадян.

Низька ефективність і продуктивність системи охорони здоров’я також зумовлена тим, що архаїчні механізми фінансування, які застосовуються сьогодні в системі охорони здоров’я, не створюють стимулів для оптимізації мережі та підвищення якості. Роздробленість фінансових пулів на охорону здоров’я у поєднанні із застосуванням фінансування видатків закладів, а не оплати фактично наданих закладом послуг, обмежує права людини щодо вибору медичного обслуговування кращої якості через вибір закладу, що є антитезою використанню ринкових механізмів управління якістю медичного обслуговування.

Різка обмеженість фінансування сфери охорони здоров’я з бюджетних джерел також призвела до нівелювання фінансування заходів профілактики і громадського здоров’я, що об’єктивно зумовлює надмірну й зростаючу потребу у дороговартісних медичних втручаннях, а відтак зростаючий дисбаланс між потребами населення у медичній допомозі і можливостями їх покрити з бюджетних джерел.

Міжнародний досвід, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, Світового банку а також дослідження специфіки використовуваної сьогодні моделі системи охорони здоров’я України свідчать, що єдиним способом забезпечити якісний медичний захист без фінансового стресу для громадян є перехід до фінансування медицини з бюджету за контрактним принципом, у поєднанні з пулінгом фінансових ресурсів та реалістичним і прозорим фінансуванням з інших джерел, а також збалансування бюджетних асигнувань за лікувальним і профілактичним напрямками.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою Законопроекту є забезпечення справедливих потреб громадян України у необхідній медичній допомозі та лікарських засобах, збереження та відновлення здоров’я населення України шляхом справедливого розподілу тягаря витрат на медичне обслуговування, реімбурсацію та послуги громадського здоров’я за рахунок створення умов для прозорого багатоканального фінансування системи медичного обслуговування населення та надання лікарських засобів.

Обсяг медичної допомоги, лікарських засобів та послуг громадського здоров’я, видатки на які покриваються за рахунок коштів державного бюджету закріплюється на рівні закону в програмі державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

В межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, яка затверджуватиметься щорічно разом з державним бюджетом на відповідний рік, держава гарантуватиме універсальне охоплення громадян необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами громадського здоров’я за рахунок коштів державного бюджету із застосуванням справедливої диференційованої співоплати громадянами наданих послуг.

Громадяни зможуть отримати медичні послуги, лікарські засоби, послуги громадського здоров’я повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету в закладах охорони здоров’я будь-якої форми власності, у фізичних осіб-підприємців, що одержали відповідну ліцензію на здійснення господарської діяльності та інших господарюючих суб’єктів і уклали договори про медичне обслуговування населення, здійснення реімбурсації, надання послуг громадського здоров’я.

Врахування у тарифах на медичні послуги усіх необхідних витрат у т.ч. витрат на амортизацію основних засобів створить умови для залучення на рівноправних конкурентних умовах до надання послуг у сфері охорони здоров’я у рамках виконання державного замовлення, що має позитивно відбитись у якості відповідних послуг.

Фінансування медичного обслуговування здійснюватиметься з використанням сучасних диференційованих механізмів з поступовим впровадженням планування необхідного фінансування із застосуванням тарифів (діагностично-споріднені групи), які є єдиними для всієї території України.

Також запроваджується реімбурсація вартості рецептурних лікарських засобів відповідно до призначення лікаря, що включені до деталізованого опису.

Оплата послуг системи громадського здоров’я буде врегульована спеціальним законодавством з урахуванням активної ролі громадського сектору у забезпеченні населення відповідними послугами, яка склалася в Україні на сьогодні.

Реалізацію державної політики щодо дотримання державних фінансових гарантій щодо забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я буде здійснювати спеціальний центральний орган виконавчої влади (далі — «єдиний національний замовник»).

Функції щодо управління якістю буде деконцентровано та розширено за рахунок утворення спеціалізованої агенції якості та надання їй повноважень щодо оцінки медичних технологій. За рахунок бюджетних коштів буде заборонено оплачувати медичне обслуговування що здійснюватиметься закладами і їх мережами, де неможливе дотримання медичних стандартів, заклади нестимуть відповідальність за застосування медичних технологій, не­ефективність або небезпечність яких є доведеною.

Утворення окремих структур єдиного національного замовника і спеціалізованого органу з управління якістю є вкрай важливим з огляду на необхідність усунення корупційних ризиків та успішну практику розвинених країн щодо фінансування і управління якістю в охороні здоров’я.

Функціонування саме окремого центрального органу виконавчої влади, що підконтрольний Кабінету Міністрів України, забезпечить прозорість та безпосередній контроль Уряду за ефективним витрачанням коштів Державного бюджету України на забезпечення громадян необхідними медичними послугами, лікарськими засобами та послугами громадського здоров’я. При цьому за Міністерством охорони здоров’я України залишаться функції пов’язані з формуванням політики в сфері охорони здоров’я.

В результаті запровадження бюджетно-контрактної системи фінансування медичного обслуговування, реімбурсації та послуг громадського здоров’я бюджетні кошти будуть спрямовуватись на оплату конкретних послуг та лікарських засобів, наданих громадянам України, а не на утримання інфраструктури закладів охорони здоров’я (принцип «гроші ходять за пацієнтом»). Державні кошти будуть використовуватись ефективніше, а громадяни отримають більш якісний медичний захист.

Таким чином, кошти Державного бюджету України будуть спрямовані на задоволення справедливих потреб населення в медичній допомозі, лікарських засобах та послугах громадського здоров’я.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроект врегульовує комплекс правових засад дотримання держаних гарантій у сфері охорони здоров’я за рахунок запровадження контрактної системи фінансування, таких як:

• визначення вартісних характеристик медичної допомоги її складових та рівня (обсягу) державних гарантій щодо медичного обслуговування;
• системне розмежування функцій замовлення і надання послуг;
• прозорі механізми багатоджерельного фінансування закладів;
• залучення до надання послуг у межах державних гарантій надавачів послуг усіх форм власності і господарювання;
• фінансовий механізм реалізації принципу «гроші ходять за пацієнтом» у межах єдиного медичного простору;
• запровадження сучасного інструментарію і механізмів управління якістю медичного обслуговування;
• серед основних положень законопроекту варто виділити наступні: введено нові поняття і терміни, які раніше були відсутні у законодавстві про охорону здоров’я (зокрема, медична послуга, подушна оплата, глобальний бюджет; пролікований випадок; діагностично-споріднені групи; медичні записи, обсяг медичної допомоги; оцінка медичних технологій; співоплата (часткова оплата) тощо;
• окреслено порядок формування гарантованого рівня медичної допомоги та його складових;
• запропоновано створення спеціалізованої закупівельної агенції, що уповноважена Кабінетом Міністрів України щодо вибору постачальників послуг і фінансування відповідних договорів, виходячи з потреб населення у таких послугах як інструмент впровадження принципу «гроші йдуть за пацієнтом»;
• визначено права і обов’язки закладів охорони здоров’я і громадян, зокрема запропоновано механізм економічного стимулювання відповідального ставлення до власного здоров’я;
• усунено проблему невизначеності стоматологічної медичної допомоги, як окремого технологічно і організаційно самодостатнього виду медичної допомоги, а відтак — ризик повної втрати можливості забезпечити доступність цього виду медичної допомоги для населення;
• передбачено комплекс положень стосовно врегулювання аспектів медичної інформації та інформатизації, як важливої умови ефективного функціонування контрактної моделі медичного обслуговування.

4. Правові аспекти

У відповідній сфері правового регулювання діють Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я та інші закони і підзаконні нормативно-правові акти.

Для реалізації Законопроекту необхідне внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про публічні закупівлі».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Фінансово-економічне обґрунтування наведено в додатку до цієї пояснювальної записки.

Реалізація проекту Закону потребує додаткових витрат з бюджету на створення Національної закупівельної агенції медичної допомоги з регіональними відділеннями в обсязі 119,06 млн грн., Агенції з розробки і затвердження стандартів медичної допомоги, акредитації закладів охорони здоров’я та сертифікація систем управління якістю закладів охорони здоров’я — 13,3 млн грн., можливе залучення коштів міжнародних організацій для створення і функціонування відповідних агенцій.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Реалізація законопроекту повинна створити умови для формування в Україні ефективної системи медичного обслуговування із чітким визначенням рівня державних гарантій у сфері охорони здоров’я на снові визначення вартісних характеристик медичної допомоги та застосування багатоджерельного фінансування, контактування державних та комунальних закладів охорони здоров’я, а також закладів охорони здоров’я різних форм власності, фізичних осіб-приватних підприємців, що здійснюють медичну практику та координації їх діяльності. В свою чергу, це призведе до збільшення доступності медичної допомоги для громадян завдяки вирівнюванню ризиків домогосподарств щодо фінансових витрат, пов’язаних з медичним обслуговуванням та приведенню системи медичного обслуговування у відповідність потребам населення, а у наслідок цього до підвищення рівня задоволеності населення медичним обслуговуванням, рівня здоров’я, зниження інвалідності і смертності, збільшення тривалості життя населення.

7. Регіональний аспект

Проект Закону прямо не стосується питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць.

В той же час прийняття та реалізація Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» може мати позитивний вплив на організацію медичного обслуговування населення в регіонах.

Зокрема, багатоканальність фінансування зі збільшенням ролі місцевих громад щодо здійснення інвестицій у розвиток закладів охорони здоров’я, що здійснюють медичне обслуговування їх мешканців, а також підсилення громадського нагляду за господарською діяльністю закладів охорони здоров’я створить умови для конкуренції громад у сфері охорони здоров’я. При цьому громади не нестимуть ще навіть не усвідомлених ними ризиків, пов’язаних з повним взяттям на себе відповідальності за можливі негативні фінансові наслідки неякісного надання медичної допомоги.

8. Запобігання дискримінації

У Законопроекті відсутні положення, що містять ознаки дискримінації.

Більш того, реалізація зазначеного Закону дозволить покращити доступ до медичних послуг однаково якісного рівня для всіх громадян незалежно від їх майнового та соціального статусу, місця проживання та інших обставин.

9. Запобігання корупції

У Законопроекті відсутні правила та процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

Натомість пропонується деконцентрація управлінських функцій з їх розподілом на функцію стратегічного управління, функцію фінансування і функцію контролю і управління якістю. Так, зокрема функція фінансування договорів інституційно розмежована з функцією контролю і управління якістю в системі охорони здоров’я.

10. Громадське обговорення

Більшість положень законопроекту обговорено у ході розгляду і обговорення законопроекту «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» (реєстр. № 4456), який розміщено на офіційному сайті Верховної Ради України.

11. Вплив реалізації акта на ринок праці

У проекті Закону передбачені регуляції, які запобігають можливим ризикам щодо ринку праці, а саме планування заходів щодо працевлаштування, розробка і затвердження нормативів навантаження на медичних працівників, оскільки в результаті реалізації законопроекту будуть створені умови для збільшення конкуренції серед постачальників медичних послуг, що може опосередковано вплинути на мобільність трудових ресурсів в сфері хорони здоров’я у т.ч. на основі сприяти покращенню умов оплати праці медичних працівників, створення нових робочих місць.

12. Прогноз результатів

Прийняття та реалізація проекту Закону, запровадження в Україні бюджетної контрактної системи фінансування охорони здоров’я та залучення до постачання медичних послуг закладів охорони здоров’я усіх форм власності та фізичних особі-підприємців сприятиме:

• забезпеченню доступності необхідної медичної допомоги, лікарських засобів та послуг громадського здоров’я, незалежно від матеріального становища застрахованих осіб;
• зміцненню здоров’я та подовженню тривалості життя населення України за рахунок збалансованості фінансування запобігання хвороб і їх лікування;
• зростанню рівня задоволеності населення національною системою охорони здоров’я;
• підвищенню відповідальності громадян за стан свого здоров’я та утилізацію медичної допомоги;
• справедливому та раціональному розподілу прав, відповідальності і ризиків між державою, закладами, громадами і громадянами;
• підвищенню ефективності використання бюджетних коштів;
• створенню умов для реальної та прозорої багатоканальності фінансування охорони здоров’я у т.ч. шляхом сприяння розширенню добровільного медичного страхування;
• створенню передумов для запровадження обов’язкового державного соціального медичного страхування;
• зміцненню ролі місцевого самоврядування та громадськості у формуванні конкурентної соціальної сфери, зокрема медичного обслуговування;
• створенню умов для активізації конкуренції в системі охорони здоров’я, як регулятора доступу до послуг кращої якості;
• забезпечення тяглосі й прогнозованості розвитку сфери охорони здоров’я, а відтак збільшенню її інвестиційної привабливості;
• підвищенню якості медичного обслуговування, впровадженню науково обґрунтованих та економічно ефективних методів роботи, забезпеченню дотримання клінічних настанов та медичних стандартів.

Проект

від 25.04.2017 р. № 6327-1

Закон УкраЇни
Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я

Цей Закон визначає порядок дотримання державних фінансових гарантій щодо забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я.

Розділ І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги, лікарських засобів та послуг системи громадського здоров’я.

1. Законодавство про державні фінансові гарантії надання медичної допомоги та лікарських засобів базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону та інших законів і нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 2. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1) медична допомога — це медична послуга або комплекс медичних послуг, що надається пацієнтам із застосуванням діагностичних та лікувальних методів, включно з лікарськими засобами, передбачених медико-технологічними документами;

2) медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я або сертифікат на професійну діяльність молодшого спеціаліста з медичною освітою, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

3) медична послуга — послідовно визначені дії або комплекс дій суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, які мають самостійне значення і використовуються як основа планування їх обсягу та вартості;

4) програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я — програма медичного обслуговування населення, яка фінансується у повному обсязі з державного бюджету України та затверджується разом з державним бюджетом України на відповідний рік;

5) медичні записи — інформація щодо медичного обслуговування пацієнта або його результатів, викладена в уніфікованій формі у відповідності до вимог, встановлених законодавством;

6) реімбурсація — механізм повної або часткової оплати за рахунок коштів державного бюджету лікарських засобів, що включені до Національного переліку та були відпущені на підставі рецепта;

2. Інші терміни вживаються у цьому Законі у значеннях, визначених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах.

Стаття 3. Мета встановлення державних фінансових гарантій надання медичної допомоги та лікарських засобів

1. Метою встановлення державних фінансових гарантій надання медичної допомоги та лікарських засобів є забезпечення справедливих потреб громадян України у необхідній медичній допомозі та лікарських засобах, збереження та відновлення здоров’я населення України шляхом справедливого розподілу тягаря витрат на медичне обслуговування за рахунок створення умов для прозорого багатоканального фінансування системи медичного обслуговування населення та надання лікарських засобів.

Стаття 4. Державні фінансові гарантії надання медичної допомоги, лікарських засобів та послуг громадського здоров’я

1. Держава гарантує оплату за рахунок коштів державного бюджету медичної допомоги, лікарських засобів, послуг громадського здоров’я наданих відповідно до укладених договорів з постачальниками відповідних послуг у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, що затверджується Верховною Радою України разом з державним бюджетом на відповідний рік.

2. Законами України можуть встановлюватись додаткові державні фінансові гарантії надання медичної допомоги, лікарських засобів та послуг громадського здоров’я, які реалізуються шляхом затвердження державних цільових програм.

Стаття 5. Програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

1. За програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я держава гарантує:

фінансування договорів про медичне обслуговування населення щодо надання:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5) медичної реабілітації;

6) стоматологічної медичної допомоги;

7) паліативної допомоги.

договорів з аптечними закладами щодо реімбурсації;

договорів щодо надання послуг із суб’єктами системи громадського здоров’я, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством.

2. За програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я не можуть покриватися видатки на медичні технології з доведеною неефективністю та/або доведено небезпечних для пацієнта.

3. До програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я можуть включатися лише ті лікарські засоби, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, та передбачені деталізованим переліком.

4. Програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я складається з деталізованих підпрограм медичної допомоги за її видами, підпрограми реімбурсації, а також підрограми громадського здоров’я.

5. Проект програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я на наступний рік розробляється Кабінетом Міністрів України, виноситься на громадське обговорення не пізніше 15 серпня поточного року та вноситься на розгляд Верховної Ради України разом з проектом Державного бюджету на відповідний рік.

У разі, якщо програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я не затверджена до 31-го грудня, з 1-го січня договори про медичне обслуговування населення фінансуються у обсягах відповідно до програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я на попередній рік.

Розділ ІІ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМИ ДЕРЖАВНИХ ГАРАНТІЙ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 6. Основні принципи реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я

1. Основними принципами реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я є:

1) законодавче визначення умов і порядку забезпечення фінансових гарантій держави щодо медичного обслуговування населення;

2) забезпечення універсального охоплення населення необхідною медичною допомогою і лікарськими засобами в межах державних гарантій;

3) відсутність дискримінації щодо фінансування доступної для громадян медичної допомоги за будь-якою ознакою у т.ч. залежно від місця проживання шляхом забезпечення територіальної (фізичної) доступності медичної допомоги;

4) справедливий розподіл тягаря видатків, пов’язаних з медичним обслуговуванням між державою, громадами і громадянами;

5) визначення пріоритетів фінансування на основі доказових даних, виходячи з актуальних і прогнозованих потреб населення;

6) збалансованість обсягів фінансування програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я з показниками економічного зростання держави;

7) збалансованість асигнувань на здійснення підпрограм медичної допомоги, реімбурсації та громадського здоров’я;

8) право пацієнта в рамках державних гарантій на вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;

9) забезпечення комплексності медичної допомоги та координації медичного обслуговування;

10) прозорість та підзвітність діяльності усіх суб’єктів формування та реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Стаття 7. Суб’єкти та об’єкти програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я

1. Суб’єктами програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я є органи державної влади у сфері охорони здоров’я та акредитовані у встановленому порядку заклади охорони здоров’я.

2. Об’єктами програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я є громадяни України та інші особи, на яких поширюється програма відповідно до законодавства.

Стаття 8. Права та обов’язки громадян України, що пов’язані з реалізацією програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

1. Громадяни України мають право на:

1) отримання інформації про порядок фінансування медичного обслуговування та лікарських засобів, передбачених програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я, розміри і порядок співоплати;

2) отримання медичної допомоги та лікарських засобів відповідно до програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

3) укладання договорів добровільного медичного страхування з метою покриття співоплати та/або видатків на медичне обслуговування, що не охоплено програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

4) вибір лікаря і закладу охорони здоров’я у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері хорони здоров’я;

5) надання лікарям, третім особам права доступу до персональних даних у тому числі медичних записів;

6) встановлення індивідуального графіку проходження регулярних профілактичних оглядів лікарем, що надає первинну медичну допомогу;

7) оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

2. Громадяни України зобов’язані:

1) надавати відповідні документи та достовірну інформацію, необхідні для отримання медичної допомоги, лікарських засобів та послуг громадського здоров’я у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

2) здійснювати співоплату отриманої медичної допомоги у порядку і розмірах, передбачених законодавством;

3) регулярно, відповідно до складеного лікарем що надає первинну медичну допомогу, первинну стоматологічну допомогу індивідуального графіку, проходити профілактичний огляд;

4) виконувати інші, передбачені законодавством, вимоги, пов’язані з реалізацією програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

3. Громадяни України несуть відповідальність за порушення законодавства щодо медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами та громадського здоров’я відповідно до закону.

Стаття 9. Права та обов’язки закладів охорони здоров’я щодо реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

1. Заклади охорони здоров’я усіх форм власності мають право на:

участь у реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я шляхом укладання відповідних договорів;

своєчасне отримання коштів від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, реімбурсації, послуг громадського здоров’я;

відшкодування збитків спричинених обставинами, що об’єктивно вплинули на видатки закладу, пов’язані з виконанням договору у рамках програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Перелік обставин, за яких закладам відшкодовуються збитки, пов’язані з виконанням договору у рамках програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, та порядок відшкодування затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Заклади, а також лікарі фізичні особи-підприємці, що надають первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу за договорами про медичне обслуговування населення у рамках реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, мають право встановлювати пацієнтам, які їх обрали у якості надавачів відповідної допомоги, індивідуальні графіки проходження регулярних профілактичних оглядів у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.

3. Заклади охорони здоров’я усіх форм власності для участі у реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я зобов’язані:

пройти акредитацію у встановленому законодавством порядку;

забезпечувати ведення медичних записів, облік і звітність відповідно до вимог, встановлених центральним органом виконавчої влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.

Для закладів охорони здоров’я, що утворені шляхом реорганізації інших закладів зберігається рівень акредитації який мав той заклад, у результаті реорганізації якого утворено новий заклад, до проходження ним акредитації.

4. Заклади, а також лікарі фізичні особи-підприємці, що надають первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу за договорами про медичне обслуговування населення у рамках реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, зобов’язані забезпечити пацієнтам, які їх обрали у якості надавачів відповідної допомоги, регулярні профілактичні огляди.

5. Заклади охорони здоров’я у разі застосування медичних технологій з доведеною неефективністю та/або доведено небезпечних для пацієнта можуть бути притягнуті до відповідальності у встановленому законом порядку.

Стаття 10. Організація фінансування системи медичного обслуговування населення

1. Фінансування первинної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої), екстреної медичної допомоги, паліативної допомоги, стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації у межах асигнувань передбачених програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, реімбурсації та громадського здоров’я та його регіональними підрозділами.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, реімбурсації та послуг громадського здоров’я є головним розпорядником за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, що уповноважений Кабінетом Міністрів України на забезпечення реалізації державної політики в сфері вибору постачальників і відшкодування витрат за видами медичної допомоги на основі укладених договорів про медичне обслуговування населення, виходячи з потреб населення у певних видах медичної допомоги.

3. Положення про центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування затверджує Кабінет Міністрів України.

4. У межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я для фінансування діяльності закладів охорони здоров’я, а також фізичних осіб підприємців, що здійснюють господарську діяльність з медичної практики, з надання медичної допомоги, відповідно до укладених договорів про медичне обслуговування населення можуть використовуватися такі методи фінансування:

подушна оплата, коригована з урахуванням ризиків та характеру розселення (сільська місцевість/місто) з цільовим фінансуванням профілактичних та інших пріоритетних програм;

глобальний бюджет;

глобальний бюджет з плануванням обсягу необхідних коштів з використанням діагностично-споріднених груп;

оплата за випадок визначена із застосуванням діагностично-споріднених груп;

оплата за ліжко-день для фінансування надання медичної допомоги при захворюваннях і станах, що потребують тривалого лікування.

Розробка діагностично споріднених груп здійснюється на основі узагальнення і аналізу видатків на надання медичних послуг закладами охорони здоров’я, у яких наявні умови дотримання стандартів медичної допомоги.

При фінансуванні договорів про медичне обслуговування у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я забороняється враховувати видатки на медичні послуги, що надаються із застосуванням медичних технологій з доведеною неефективністю.

Розробка і затвердження стандартів медичної допомоги, оцінка медичних технологій, проведення акредитації закладів охорони здоров’я здійснюється спеціалізованою державною некомерційною агенцією у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До розробки стандартів медичної допомоги залучаються організації професійного самоврядування медичних та фармацевтичних працівників, діяльність яких регулюється спеціальним законом.

Порядок застосування зазначених методів оплати для фінансування договорів про медичне обслуговування населення затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

5. Для забезпечення покриття необхідних витрат на медичне обслуговування в межах державних зобов’язань Кабінетом Міністрів України щорічно при формуванні бюджетного запиту на наступний бюджетний період затверджуються умови, форми та розміри співоплати.

Суб’єкти програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я забезпечують доступність для громадян інформації про умови, форми та розміри співоплати.

6. Для розширення державних гарантій зі зменшенням видатків громадян на співоплату медичного обслуговування та лікарських засобів держава може впроваджувати обов’язкове медичне страхування, яке регулюється спеціальним законом.

7. Умови медичного обслуговування для кожного виду медичної допомоги, особливості, методи оплати та співоплати і критерії (показники) при укладанні договорів про медичне обслуговування населення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

8. Порядок реімбурсації, типова форма договору про реімбурсацію і порядок його укладення, зміни та припинення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

9. Закладам охорони здоров’я, при наданні медичної допомоги у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я забороняється вимагати від об’єктів цієї програми винагороди в будь-якій формі понад встановлені розміри співоплати. Порушення цієї заборони є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення.

Стаття 11. Договірні відносини у сфері охорони здоров’я

1. Договір з надання населенню медичної допомоги, реімбурсації або послуг громадського здоров’я у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я з акредитованим закладом охорони здоров’я, аптечним закладом, закладом або організацією системи громадського здоров’я укладається незалежно від форми власності постачальника послуг.

2. Примірний договір про медичне обслуговування населення, реімбурсацію, надання послуг громадського здоров’я та порядок його укладення із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.

3. Істотними умовами договору є:

предмет договору;

обсяг медичної допомоги, послуг громадського здоров’я, перелік лікарських засобів які підлягають реімбурсації;

обсяг коштів, який замовник зобов’язаний сплатити надавачу за умови виконання ним умов договору та порядок оплати;

результативні показники діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я (продуктивності, якості та ефективності), які повинні бути досягнуті протягом строку дії договору;

зобов’язання замовника та надавача послуг, в тому числі у випадках внесення змін до державного бюджету на відповідний рік у частині фінансування сфери охорони здоров’я, а також у випадку перегляду тарифів на енергоносії, тарифів на комунальні послуги, коливань курсів валют і пов’язаних з цим змін цін на лікарські засоби та медичні вироби, змін законодавства щодо оплати праці;

умови додаткового фінансування або його зниження;

права та обов’язки сторін;

відповідальність сторін за недотримання умов договору;

строк дії договору.

4. Для виконання договору про медичне обслуговування населення, реімбурсацію, надання послуг громадського здоров’я укладеного в межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, надавачі послуг можуть здійснювати закупівлю послуг інших господарюючих суб’єктів на підставі відповідних договорів.

5. Інформація щодо договорів про медичне обслуговування населення, реімбурсацію, надання послуг громадського здоров’я, укладених із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я, розміщується на відповідних офіційних веб-сайтах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, реімбурсації та громадського здоров’я та його регіональних підрозділів не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів з дня їх укладення.

Стаття 12. Інформаційне забезпечення реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я та медичні записи.

1. Суб’єкти програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я застосовують у своїй діяльності медичні інформаційні системи, які охоплюють:

підтримку прийняття управлінських і клінічних рішень;

ведення, зберігання та передачу медичних записів;

обмін інформацією між медичними працівниками у процесі професійної діяльності;

інформацію щодо планування роботи та звітування;

інформацію щодо організації роботи суб’єкту.

3. Вимоги до медичної інформаційної системи та медичні інформаційні стандарти визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

4. Заклади охорони здоров’я системи медичного обслуговування забезпечують ведення медичних записів.

5. Класифікацію, порядок ведення і обігу медичних записів у закладах усіх форм власності і підпорядкування затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

6. Заклади охорони здоров’я недержавної форми власності зобов’язані вести медичні записи, надавати до них доступ відповідно до цього закону, а також вести облік і звітність у порядку затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Розділ ІІІ

КОНТРОЛЬ ТА ГРОМАДСЬКИЙ НАГЛЯД

Стаття 13. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів та громадський нагляд за діяльністю суб’єктів програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

1. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів здійснюють центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до закону.

2. Громадський нагляд за діяльністю суб’єктів програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюють громадські спостережні ради, які створюються при таких суб’єктах відповідно до законодавства.

До складу громадських спостережних рад входять представники місцевих громад або їх асоціацій, представники суб’єкта, але не з числа керівного складу працівників суб’єкта, представники медичних професійних спільнот, представники пацієнтських організацій.

Стаття 14. Відповідальність за порушення законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

1. Особи, винні у порушенні законодавства про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів, несуть відповідальність відповідно до закону.

2. Для громадян, які не звернулися до лікаря для проходження профілактичного огляду у призначений, відповідно до індивідуального графіку час, можуть бути встановлені підвищені розміри співоплати при отриманні медичної допомоги.

Порядок призначення підвищеної співоплати та її розміри встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розділ ІV

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування і вводиться в дію з 01 січня 2018 року крім: підпункту 6) пункту 1 та підпункту 3) пункту 2 статті 8; пунктів 2 і 4 статті 9; пункту 2 статті 14, які набирають чинності з 1 січня 2020 року.

2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) статтю 3 викласти у такій редакції:

«Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров’я — суб’єкт господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або його відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична послуга — послідовно визначені дії або комплекс дій суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, які мають самостійне значення і використовується як основа планування їх обсягу та вартості.

медична допомога — це медична послуга або комплекс медичних послуг, що надається пацієнтам із застосуванням діагностичних та лікувальних методів, включно з лікарськими засобами, передбачених медико-технологічними документами.

медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я або сертифікат на професійну діяльність молодшого спеціаліста з медичною освітою, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров’я.»;

б) текст статті 8 викласти в такій редакції:

«Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин у межах програми державних гарантій має право на отримання необхідної медичної допомоги до якої належать:

екстрена медична допомога, що надається безоплатно у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я яка затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік;

первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога, паліативна допомога та медична реабілітація, що надається повністю або частково безоплатно у межах, визначених у програмі державних гарантій у сфері охорони здоров’я яка затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік;

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров’я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.»;

в) текст статті 18 викласти у такій редакції:

«Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню безоплатної медичної допомоги у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Гарантований державою обсяг первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги паліативної допомоги, медичної реабілітації та стоматологічної медичної допомоги формується, виходячи з демографічних тенденцій, пріоритетів громадського здоров’я, що визначаються з врахуванням перебігу захворювання, соціальної значущості захворювання, належності хворого до певної віко-статевої групи та затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік.

Нормативи бюджетних асигнувань на охорону здоров’я з державного бюджету у розрахунку на одного жителя, які визначають розміри ресурсів, необхідних для фінансування гарантованого обсягу медичної допомоги, а також державних цільових програм охорони здоров’я у т.ч щодо профілактики захворювань та фундаментальних наукових досліджень з цих питань переглядаються щорічно з урахуванням обсягів фінансових ресурсів для охорони здоров’я, що визначені законом про державний бюджет України на відповідний рік.

Медична допомога у межах гарантованих державою обсягів медичної допомоги надається у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються місцеві програми і заходи в охороні здоров’я, понад обсяги державних гарантій.

За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

Обсяги бюджетного фінансування державних гарантій у сфері охорони здоров’я визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.

Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров’я.

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством».

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством».

г) абзац другий статті 33 викласти у такій редакції:

«Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію, стоматологічну.

ґ) доповнити статтею 35⁶ такого змісту:

«Стаття 35⁶ Стоматологічна медична допомога

1. Стоматологічна медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає консультацію, діагностику, лікування та профілактику хвороб, травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки.

2. Стоматологічна допомога поділяється на первинну, спеціалізовану та високоспеціалізовану стоматологічну допомогу.

3. Первинна стоматологічна допомога надається в амбулаторних умовах лікарем-стоматологом загальної практики і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги; надання невідкладної стоматологічної допомоги при гострому стоматологічному захворюванні чи травмі, які не потребують екстреної, спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.

4. Спеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями стоматологами відповідної спеціалізації (крім лікаря-стоматолога загальної практики) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації при захворюваннях або травмах зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої стоматологічної допомоги з іншої спеціалізації або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.

5. Високоспеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм;

6. Надання стоматологічної медичної допомоги забезпечують:

в амбулаторних умовах — стоматологічні клініки, лікарі-стоматологи, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці, амбулаторні підрозділи багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування та високоспеціалізованих багатопрофільних або однопрофільних закладів охорони здоров’я;

в стаціонарних умовах — високоспеціалізовані багатопрофільні або однопрофільні заклади охорони здоров’я.

7. Лікуючим лікарем з надання стоматологічної медичної допомоги є лікар-стоматолог закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лікар-стоматолог, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець, які отримали підготовку за відповідною стоматологічною спеціальністю.

Лікуючий лікар з надання первинної стоматологічної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Лікуючий лікар з надання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров’я.

8. Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань для отримання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги, що надається за медичними показаннями, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стоматологічна медична допомога надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення».

3. Установити, що з 1 січня 2021 року фінансування договорів про медичне обслуговування населення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюється з урахуванням видатків на відновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я. Нормативи видатків на відновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я затверджує Кабінет Міністрів України.

4. Установити, що впровадження фінансування закладів охорони здоров’я, що надають вторинну та третинну медичну допомогу на підставі договорів про медичне обслуговування населення здійснюється поетапно:

1) на першому етапі договори про медичне обслуговування населення фінансуються із застосуванням глобального бюджету;

2) на другому етапі впроваджується фінансування із застосуванням діагностично-споріднених груп.

Впровадження фінансування договорів про медичне обслуговування із застосуванням діагностично-споріднених груп передбачає попереднє пілотування на обмеженій кількості закладів охорони здоров’я, перелік яких визначає центральний орган державної влади, що здійснює державну політику у сфері охорони здоров’я за погодженням з їх власниками.

3) організація підготовки до запровадження закупівель послуг з медичного обслуговування населення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я шляхом:

затвердження примірного договору про медичне обслуговування населення для різних видів медичної допомоги;

затвердження примірного договору аутсорсингу з фізичними особами — підприємцями, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики;

затвердження примірного договір аутсорсингу з допоміжними закладами охорони здоров’я;

затвердження критеріїв якості медичного обслуговування для різних видів медичної допомоги та відповідних індикаторів;

розробки програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я та внесення її на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет на відповідний рік;

підготовки та впровадження централізованих інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров’я;

розробки та затвердження медичних інформаційних стандартів;

розробки та затвердження діагностично-споріднених груп.

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою,
лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Фінансово-економічне обґрунтування
до проекту Закону України «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я»

Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії забезпечення населення необхідною медичною допомогою, лікарськими засобами та послугами системи громадського здоров’я» спрямовано на дієвого правового і прозорого фінансового механізму дотримання державних гарантій забезпечення справедливих потреб громадян України у необхідній медичній допомозі та лікарських засобах, збереження та відновлення здоров’я населення України шляхом справедливого розподілу тягаря витрат на медичне обслуговування, лікарські засоби та послуги громадського здоров’я за рахунок формування умов для прозорого багатоканального фінансування системи охорони здоров’я.

Враховуючи очікувані результати реалізації проекту акта, в основу економічного обґрунтування проекту покладено прогнозний обсяг витрат на охорону здоров’я за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також приватних платежів населення (неформальних платежів та офіційної співоплати) на період запровадження реформи фінансування галузі (2017–2021 рр).

Розрахунки проведено для аналізу низки нових механізмів фінансування охорони здоров’я, що пропонуються законопроектом:

перехід на закупівлю медичних послуг через єдиного національного замовника;

введення можливості офіційної співоплати за надані послуги починаючи з 2018 р.;

запровадження програми державних гарантій у сфері охорони здоровя — з 1 го січня 2018 року з повним або частковим покриттям за рахунок коштів за програмою вартості медичних послуг, лікарських засобів, послуг громадського здоров’я.

Розрахункові дані щодо загальної потреби галузі, а також щодо динаміки обсягу приватних платежів за медичні послуги, наведено в Таблиці №1.

За прогнозними даними, протягом 2017–2021 рр. очікується стале зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,27 відсотка на рік. При цьому очікується продовження скорочення загальної чисельності населення (з 42,4 млн осіб у 2017 р. до 42,1 млн осіб у 2021 р.).

Згідно доказових даних для забезпечення керованості діяльності системи медичного обслуговування та досягнення позитивного впливу на здоровя населення за рахунок збалансування фінансування профілактики і лікуванння хвороб на діяльність галузі охорони здоровя має спрямовуватись не менш ніж 8% від ВВП, причому не менш як 70% цих обсягів повино покриватися з з бюджетних джерел.

Запровадження офіційної спів-оплати за медичні послуги пропонується розпочати поступово, з поетапним збільшенням частки відповідних надходжень, які у вигляді неофіційної доплати з кишені при отриманні медиччної допомоги на сьогодні стакновлять понад половину (51%) загальних обсягів фінансування охорони здоров’я.

Передбачається по мірі розширення можливостей бюджету покривати усе більшу частку витрат на медичне обслуговування населення з бюджетних джерел та збільшити її не менше ныж до до 70% у 2021 році. Згідно з проведеними розрахунками, частка витрат за рахунок офіційної співоплати досягне 20% від загального обсягу витрат галузі у 2021 році (див. Таблицю 1).

Таблиця № 1.

Прогнозні обсяги витрат на охорону здоров’я у 2017–2021 рр.

Розрахунки здійснено за припущення, що фінансування охорони здоров’я з Державного бюджету шляхом закупівлі послуг через єдиного національного замовника буде збільшено протягом 2017–2020 рр. з 31% від загальних витрат на охорону здоровя у 2017 році будуть збільшені до 63% а з місцевих бюджетів досягнуть 7% і будуть спрямовані на реалізацію місцевих пограм в охороні здоровя у т.ч. на інвестування розвитку закладів охорони здоров’я.

Зазначені механізми дозволять підвищити якість послуг, забезпечити підтримку закладів охорони здоров’я в перехідний період, а також значною мірою здійснити заміщення неформальних платежів бюджетним фінансуванням.