1. Чи може пацієнт відмовитися від медичного втручання та яким чином це оформити?
Стаття 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачає, що згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.
Проте, слід зазначити, якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар повинен отримати від пацієнта письмове підтвердження, а при неможливості його одержання (якщо, наприклад, пацієнт або опікун, піклувальник, батько, матір неповнолітньої особи відмовляються підписувати документ), — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
У випадку, коли відмову від медичного втручання дає законний представник пацієнта і така відмова може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
2. Чи існують випадки, коли лікар може відмовити пацієнту в наданні медичної допомоги?
Випадки відмови лікаря від надання медичної допомоги дуже обмежені, зокрема у ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення.
Але для того, щоб не мати претензій від пацієнта в майбутньому, факти невиконання медичних приписів та рекомендацій пацієнтом необхідно зафіксувати документально.
3. В яких випадках лікар може відмовити в наданні медичної інформації?
Відповідно до ст. 285 Цивільного кодексу України та ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» кожна повнолітня особа має право на достовірну і повну інформацію про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров’я.
Проте визначені випадки, коли медичні працівники мають право дати неповну інформацію про стан здоров’я фізичної особи та обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами. Зокрема, якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров’я або погіршити стан здоров’я її батьків, опікунів, піклувальників, зашкодити процесу лікування, медичний працівник вправі надати неповну інформацію (об’єм такої інформації лікар визначає на власний розсуд)
4. Чи має право хірург відділення мікрохірургії на додаткову відпустку та чим це передбачено?
Додаткова щорічна відпустка медичним працівникам надається за особливий характер праці. Тривалість цієї відпустки встановлюється за Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (Додаток № 2 до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17 листопада 1997 р. № 1290). Згідно додатку 2 персонал центрів і відділень мікрохірургії, який безпосередньо виконує хірургічні операції з імплантації пальців, кісток, сегментів кінцівок у пластичній мікрохірургії, мікросудинній хірургії, має право на додаткову відпустку строком 11 днів.
5. Чи має право медсестра, яка навчається на заочному відділенні, на додаткову оплачувану відпустку?
Відповідно до статті 15 Закону України «Про відпустки» працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки. Підставою для надання відпустки на навчання є заява працівника та лист-виклик із вищого навчального закладу, у якому вказується час початку та закінчення занять. Слід пам’ятати, що відпустка на навчання надається у календарних днях, без вирахування святкових та неробочих днів, бо у ці дні у навчальному закладі можуть відбуватися заняття або складатися іспити.
На час навчальної відпустки за працівником зберігається середня заробітна плата. Тобто, в такому випадку можна розраховувати на додаткову відпустку у разі надання всіх необхідних документів.
Комментировать