Вопросы психологии Детская психология Семья и дети

Як взнати, що з їх підлітком щось негаразд? Частина -3

Знову повернімось до тієї думки і виходьмо з того, що підліток може бути важким як для оточуючих, так і для самого себе.

Спостережливість люблячих батьків підкаже, що син страждає від непорозуміння з однолітками, а донька переживає від того, що вважає себе не такою вродливою, як хотіла б. Спробувати поговорити з дитиною, розвести її сумніви, подолати тривогу – це вже досить багато, аби дитина не скористалася тими стереотипами, які підказує їй досвід спілкування з однолітками. І така поведінка може бути несприйнятною іншими. Найкраще — це прояви любові, ненав’язливої уваги, щира готовність допомогти, які дитина відчуває всім своїм єством.

Інше, це коли ви помітили, що ваш підліток не зустрічається з друзями, не відповідає на мобільний телефон, зачиняється у своїй кімнаті або довго не повертається додому. Це серьйозний привід поговорити, але без погроз і звинувачень. З донькою зазвичай говорить мати, з сином – батько, хоча в деяких випадках дитина краще порозуміється з тим із батьків, якому більше довіряє, або якщо не хоче засмутити іншого. Порада, підтримка у намірах і діях, або спроба знайти ліпший вихід – це те, що допоможе і те що насправді й очікує дитина від близьких людей.

Коли підліток вже скоїв щось непристойне, негідне, наприклад, повівся жорстоко з людиною або твариною, і вас це надзвичайно засмутило і ви готові  покарати сина чи дочку тут і тепер.  Краще спочатку самому заспокоїтися!

Так, звісно, ні в якому разі не піддаватися першій вибуховій емоції.

Чому? Бо неконтрольований гнів і покарання не буде сприйматися як альтернатива поведінки, а навпроти, це дасть можливість підлітку думати «адже вони нічим не відрізняються від мене, с виду такі розумні і хороші, а самі жорсткі і нетерплячі». Але, з іншого боку, приховування справжніх емоцій не допоможе дитині відчути те, що вона скоїла. Поговоріть з нею, скажіть, як на вас це подіяло.

Як правильно поводити себе з таким підлітком. В яких випадках потрібна допомога і яка саме?

По-перше, не думати, що ваш підліток важкий. Уявіть себе дитиною, підлітком у тому ж віці, що ваш син або донька. Що б ви відчували, якби мама чи тато сказали при вас або комусь із знайомих, друзів чи родичів: «А в мене дитина важка!».

Певно, образу, що найрідніші так думають. Хотілось би більшої поваги, любові, прийняття, розуміння моїх потреб. А кому ж ще довіритися, як не найріднішим?!.

Наступна реакція – чисто на фізичному рівня, щоб вам захотілося б?

Сховатися в іншу кімнату, закритися, мовчати…Або гримнути дверима…

Саме так і виглядає важкий підліток. Мовчазний, зіщулений, боязкий, який поглядає знизу-вверх або збоку, як хиже звірятко, якого загнали у глухий кут. Але буває й інакше. Підліток намагається захищатися, грубити, кривлятися, лаятися, поводить себе нахабно. Він «виводить» батьків, заважає вчителю і однокласникам. Або навіть намагається «правити бал», втримати ситуацію під власним контролем, маніпулювати іншими, спрямовувати їх діяльність в негативне русло. Це може залежати від того, жертва чи хижак причаївся всередині дитини.

Буває й так, у школі ваша дитина вважається важкою, а вдома зовсім ні. Отже ви змогли налагодити плідні стосунки з дитиною. А у школі вчителі, однокласники не спромоглися зрозуміти підлітка, розкрити його гарні сторони, якості, таланти. В такому разі важливо провести бесіду з класним керівником, знайти порозуміння з учителями-предметниками, запросити друзів з класу до себе додому на день народження свого сина чи доньки. В будь-якому випадку, співдружність і співпраця зі школою буде на користь вашій дитині. Відчуваючи підтримку батьків, вона буде спокійнішою, доброзичливішою, впевненішою у собі і своїх успіхах у навчанні і стосунках з іншими дітьми.

Увага до змін, які відбуваються з дитиною, повага до неї, спілкування на рівні «особистість-особистість», нехай навіть ви знаходитеся у різних вікових та інших категоріях. Батьківська любов і готовність прийти на допомогу у будь-який момент і у будь-якій проблемі.

Питання профілактики. Що слід робити батькам і коли саме, аби дитина не перетворилася у важкого підлітка?

Нерідко батьки вважають, що якщо у їх дітей є все необхідне, вони нагодовані, обігріті і вдягнені, коли у сина чи доньки є власна кімната, мобільний телефон, гарна бібліотека вдома і повний дім друзів – то все це і таке інше забезпечить благополучне зростання дитини. Це ті умови, які справді є важливими. Але хочу акцентувати увагу батьків на тому, аби у колі зору дорослих була сама дитина, її внутрішній світ, який треба оберігати, формувати і гартувати, або навіть лікувати, причому разом з самим підлітком.

Вже з молодшого віку бажано поступово покладати посильну відповідальність на дитину, давати доручення, які були б цікавими і суттєвими, які б не обтяжували і викликали почуття безглуздості, а розвивали.

Знову ж таки, без особистого прикладу, усі вимоги дорослих будуть недієвими, марними. Так, якщо татко вимагає від сина шанобливого ставлення до матері чи сестрички, але сам поводить себе грубо, принижує чи не довіряє жінкам у домі, то для сина його вказівки будуть порожніми.

Стосунки у родині переносяться на стосунки у школі, з дорослими та іншими дітьми. Невирішені проблеми удома посилюються в шкільній ситуації, де розмова по душам є менш результативною, її гірше реалізувати. «Я буду як мама!» чи «Я вчиню як тато!» – часто виступають щитом від несподіванок і скрутних обставин, що трапляються у житті поза домом. Це підтримка, за якої хлопчику не треба вдаватися до таких форм поведінки, за яких його називатимуть «важким підлітком», що достоїн хіба що покарання, а дівчинка не перетвориться з донечки у «важку дівчинку», з якою неможливо знайти спільну мову.

Можна сказати, що є такі собі «незахищені важкі діти» і «захищені підлітки-мажори». Перші появляються там, де кривдять і принижують, де нема прикладу і стимулу відстоювати свою гідність, честь і правду будь-кого іншого. Другі – де легкодухо прощають чи закривають очі на найменші прояви підлості, брехні, жорстокості, заздрощів, цинізму тощо.

Важкий підліток – це часто емоційно незріла людина.

Розвивайте емоції, діліться своїми переживаннями, не приховуйте і не замовчуйте те, що відчуваєте, що викликає у вас особисто радість, гнів, страждання, сумніви. Нехай дитина, ваш підліток вчиться проявляти свої почуття і помічати, що відчуває інша людина, як саме можна допомогти іншому.

І ще: рости і зростати разом з дітьми. Підліток має усвідомити, що бути дорослим – це не завершений ідеал, а особистість, що постійно розвивається, переборюючи помилки і труднощі, але рухається по висхідній, до кращого себе і в собі, відчуваючи дружню підтримку і любов тих, хто поруч.

Гурлєва Тетяна

 

 

Розкрити цю актуальну тему допомогла читачам Медпросвіти Гурлєва Тетяна, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, м.Київ, психолог-консультант з проблем виховання та особистісного розвитку.

 

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook