Методи діагностики та лікування доброякісних захворювань матки у поєднанні з патологією щитовидної залози у жінок. Результати проведеного дослідження.
Б.М. Венцківський, М.Є. Яроцький, І.В. Яроцька Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, м. Київ
Резюме. У статті розглядаються питання, пов’язані із методами діагностики та лікування доброякісних захворювань матки у поєднанні з патологією щитовидної залози у жінок. Показано, що у всіх обстежених з доброякісними захворюваннями відмічався дисбаланс гормонального гомеостазу, який проявлявся підвищенням рівня гонадотропних гормонів (у 1,5 рази), гіперестрогенією та прогестероновою недостатністю, а призначення ЗГТ таким пацієнткам з 1-ї доби після оперативного втручання дозволяє попередити розвиток СХМ у хворих з патологією ЩЗ, а також прогресування порушення функції ЩЗ, що підтверджує наявність зв’язку між репродуктивною та тиреоїдною системам.
Вступ
Патологія тиреоїдної системи посідає одне із провідних місць серед екстрагенітальних захворювань у жінок перименопаузального віку. Протягом всього життя стан щитовидної залози чинить безпосередній вплив на функцію статевої системи жінки. Дослідження встановили, що частота виявлення лейоміоми матки серед жінок репродуктивного віку становить 25–35%, перименопаузального — 15–27%, при гіперпластичних станах ендометрія — 10%, при аденоміозі — 8–15% [1, 4, 5].
Однією із ланок патогенезу розвитку доброякісних захворювань матки є гормональний дисбаланс у гіпоталамо-гіпофізарно-яєчниковій системі за рахунок зміни вмісту гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ, пролактину), які виробляються аденогіпофізом, та стероїдних гормонів (естрогенів, прогестерону). Гормональний гомеостаз статевої сфери неможливий без впливу тиреоїдних гормонів, які необхідні для нормальної секреції ФСГ та ЛГ [4–6].
Дослідження останніх років свідчать, що патологія щитовидної залози (ЩЗ) у пацієнток з гінекологічними захворюваннями зустрічається значно частіше, ніж у здорових жінок, а у хворих з генітальним ендометріозом у 9,6% випадків спостерігається патологія ЩЗ. Слід зазначити, що у жінок з патологією ЩЗ клімактеричний період має тяжкий перебіг. З іншого боку, функціональні розлади репродуктивної системи та дисбаланс статевих гормонів і гонадотропінів можуть бути фактором розвитку патології ЩЗ [2, 5, 6].
Незважаючи на значну кількість наукових публікацій з проблем доброякісних захворювань матки та патології ЩЗ, питання особливостей перебігу, клінічних проявів, гормонального гомеостазу, оптимізації методів діагностики доброякісних захворювань матки у жінок з патологією ЩЗ потребує більш глибокого вивчення та розробки ефективних методів профілактики та корекції синдрому хірургічної менопаузи після гістероваріоектомії у таких хворих.
Мета дослідження — удосконалення методів ранньої діагностики доброякісних захворювань тіла матки у поєднанні з порушенням функціонального стану щитовидної залози шляхом визначення гормонального гомеостазу і структурних змін даних органів у жінок до та після гістероваріоектомії,застосування адекватних методів профілактики та корекції синдрому хірургічної менопаузи у таких хворих
Матеріал і методи дослідження
Під спостереженням перебувало 140 жінок репродуктивного та перименопаузального віку. Усі пацієнтки були розподілені на 2 групи: І — 70 жінок з доброякісними захворюваннями матки (ДЗМ) у поєднанні з патологією щитовидної залози (ЩЗ), ІІ — 70 жінок з ДЗМ без патології ЩЗ.
Додатково були виділені підгрупи: Іа — 22 жінки, які мали лейоміому матки (ЛМ) і патологію ЩЗ; Іб — 18 жінок з аденоміозом матки у поєднанні з патологією ЩЗ, Ів — 30 жінок, які мали поєднану патологію матки, а саме ЛМ, аденоміоз, гіперпластичні процеси ендометрію, а також розлади функції ЩЗ. ІІ група також була розподілена на підгрупи з аналогічною патологією матки, але без патології ЩЗ: ІІа — 18 жінок, ІІб — 16, ІІв —36. До контрольної групи було зараховано 20 практично здорових жінок. Усі жінки пройшли комплексне клініко-параклінічне та гінекологічне обстеження. Дослідження стану ЩЗ проводилося разом з ендокринологом, під час якого визначався ступінь збільшення ЩЗ за класифікацією ВОЗ (1992).
Стан гіпозізарно_яєчникової та тиреоїдної систем визначали за рівнем гонадотропних гормонів (фолікулостимулюючого — ФСГ, лютеїнизуючого — ЛГ, тиреотропного — ТТГ та пролактину — Пр), статевих стероїдних гормонів (естрадіолу — Е, прогестерону — П) та гормонів ЩЗ (тироксину — Т4, трийодтироніну — Т3) до та після операції, під час застосування замісної гормональної терапії (ЗГТ) радіоімунним методом за допомогою стандартних наборів на 7-й день менструального циклу на базі лабораторії Українського науково_практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин.
Ультрасонографію здійснювали у І та ІІ фазах менструального циклу на сканері «Аloka 1700» (Японія) з використанням трансабдомінального (3,5 МГц) і трансвагінального датчиків (5– 7,0 МГц) із застосуванням кольорового допплерівського картування та імпульсно-хвильової допплерометрії. Оцінювали розташування, розміри, форму матки, структуру міометрія, М-ехо, наявність гіпер-та гіпоехогенних включень у порожнині матки та міометрії. Усі ці дослідженняпроводилися на базі клінічної лікарні № 18 м. Києва.
Комплексне ультразвукове дослідження ЩЗ включало дослідження в В-режимі, кольорове та енергетичне допплерівське картування, а також тримірну графічну реконструкцію виявлених вогнищевих утворень ЩЗ.
Дослідження проводили на ультразвуковому сканері «НDI 5000» виробництва фірми «ATL» (США) до і після операції, а також під час проведення ЗГТ. Обстеження жінок проводилось в Інституті раку МОЗ України та на базі Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин.
Оперативне лікування з приводу ДЗМ лапаротомним та лапароскопічним методами проводилось у гінекологічному відділенні лікарні № 18 м. Києва на базі кафедри акушерства та гінекології № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та Українського науковопрактичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин, з подальшим морфологічним дослідженням видаленого матеріалу, яке проводилось за допомогою мікроскопу «Axioskop 40» (ZEIZZ, Німеччина; збільшення — 1Х230, фарбування гематоксилін-еозином).
Оцінка клінічних особливостей перебігу синдрому хірургічної менопаузи (СХМ) після гістероваріоектомії проводилася за допомогою комп’ютерної обробки даних, які були отримані при заповненні спеціально розробленої анкети з вирахуванням індекса Г. Куппермана (Kupperman Heton, 1959) та менопаузального індекса в модифікації Е.В. Уварової і В.П. Сметнік (1988).
Отримані результати оброблялися методом варіаційної статистики з використанням прикладних та спеціальних комп’ютерних програм «Microsoft Excel 7.0». З метою визначення вірогідності різниці величин використовували t-критерій Ст’юдента (вірогідною вважалась різниця середніх величин при р<0,05), а для визначення різниці частин (відсотків) — метод кутового перетворення Фішера.
Результати досліджень та їх обговорення
При аналізі клініко-параклінічних даних середній вік пацієнток всіх груп становив 45,4±4,2 років. За професійною приналежністю жінки, переважно, відносились до службовців.
У пацієнток І групи було виявлено обтяжений сімейний анамнез за ендокринною патологією: І група — 75,7% випадків, ІІ — 11,4%, контрольна — 5%. У всіх обстежених групах з ДЗМ виявлено обтяжену гінекологічну спадковість — 93 (66,4%) спостережень, що значно перевищувало кількість в групі здорових жінок — 2 (10%). Звертає на себе увагу високий відсоток виявлення патологічних станів у пацієнток І групи: серцевосудинної системи — у 49 (70%) хворих, шлунково_кишкового тракту — у 46 (65,7%), ожиріння — у 26 (37,1%).
У багатьох жінок вже на ранніх стадіях становлення менструальної функції відмічалися різні відхилення, особливо у пацієнток з патологією ЩЗ, а також ранні та пізні менархе, гіперменструальний синдром, ациклічні кровотечі та інші. При обстеженні було виявлено високу гінекологічну захворюваність в анамнезі у жінок усіх груп спостереження: І група — 64,4% випадків, ІІ — 66,2%, контрольна — 10%.
Дослідження рівня гонадотропних гормонів у жінок І групи свідчило про значне підвищення рівнів ФСГ (48,4±2,8 мМЕ/л), ЛГ (40,1±1,2 мМЕ/л) у порівнянні з показниками у жінок ІІ групи — 25,5±4,17 і 25,8±3,4 мМЕ/л відповідно, а також в контрольній групі — 17,3±3,28 і 14,5±2,5 мМЕ/л (p<0,05). Рівень Пр мав тенденцію до підвищення у Іб та Ів підгрупах (p>0,05), значне підвищення такого відмічалося у жінок Іа підгрупи проти такого в контрольній (p<0,05). У всіх групах жінок з ДЗМ спостерігалось підвищення вмісту Е та зниження такого прогестерону, особливо у жінок І групи всіх вікових категорій (p<0,05).
Аналізуючи особливості тиреоїдної активності гіпофізу, було виявлено підвищення концентрації ТТГ у жінок Іа та Ів підгруп, який в 2 рази перевищував такий серед пацієнток вікової категорії до 40 років (5,73±0,33 мМЕ/л) та 41–45 років (5,14±0,18 мМЕ/л), а також майже в 3 рази — серед жінок 46–49 років (6,17±0,21 мМЕ/л) та 50–55 років (8,41±0,13 мМЕ/л) проти показників групи контролю (2,5±0,14 мМЕ/л). На тлі підвищеного рівня ТТГ у жінок Іа та Ів підгруп спостерігалося зниження вмісту гормонів ЩЗ Т4 іТ3 (p<0,05). Протилежна тенденція відмічалася у хворих Іб підгрупи з аденоміозом, де було відмічено зниження концентрації ТТГ та підвищення такого Т4 і Т3 (p<0,05).
Результати вивчення рівнів ТТГ, Т4 та Т3 дозволили встановити, що структура патології ЩЗ у жінок з ДЗМ була наступною: в Іа підгрупі 20 (91,9%) жінок мали прояви гіпотиреозу, у 2 (9,1%) відмічався стан гіпертиреозу; в Іб підгрупі ці показники становили 3 (16,7%) і 15 (83,3%) відповідно; в Ів підгрупі — 21 (70%) і 9 (30%). У жінок ІІ групи рівні ТТГ, Т4 та Т3 у вікових категоріях до 40 років та 41–45 років знаходилисяв межах норми і не відрізнялися від показників у жінок контрольної групи (p>0,05). Щодо жінок віком 46–49 та 50–55 років спостерігалася тенденція до підвищення концентрації ТТГ, що відповідало верхній межі норми або незначно її перевищувала — 3,8±0,27 і 3,9±0,34 мМЕ/л відповідно.
Вміст Т4 та Т3 мав тенденцію до зниження відносно показників в контрольній групі (p>0,05).
При ультразвуковому обстеженні пацієнток з ДЗМ дотримувалися клініко-ультразвукової класифікації лейоміоми матки за D. Wildemeerch та E. Schacht (2002), згідно наказу МОЗ України № 582 від 15.12.2003 р. Середні ехографічні розміри матки у пацієнток з ЛМ значно відрізнялися від таких у пацієнток контрольної групи за рахунок збільшення всіх параметрів. Так, середня довжина матки становила 133,3±1,4 мм, ширина — 108,9±1,5 мм, передньо_задній розмір — 101,3±1,3 мм (p<0,05).
ЛМ 1-го типу характеризувалася невеликими вузлами з чіткою капсулою та рівномірною структурою, розмірами менше 3 см, і відсутністю субмукозних вузлів. Даний тип ЛМ був виявлений переважно у ІІа і ІІв підгрупах — 44,4 і 38,8% відповідно. ЛМ 2_го і 3_го типів були виявлені у 49,1% пацієнток і представляли собою вузли розміром 3–6 см, які були ідентифіковані як круглої форми однорідні утворення з підвищеною або такою, як матка, ехогенністю. Субмукозні вузли не визначались, субсерозні вузли мали такі ехографічні ознаки: акустичне відображення від поверхні пухлини, повернуте до черевної порожнини, підвищене звукопоглинання, а також менша візуалізація у порівнянні з матковою поверхнею вузла.
Інтрамуральні вузли мали тенденцію до інтрамуральносубсерозної форми зростання. Великі вузли, які зустрічалися при ЛМ 2-го і 3-го типів характеризувалися неоднорідністю, коли у більшості випадків вона була обумовлена великою кількістю ехопозитивних та ехонегативних включень різної форми та структури з ділянками так званих кальцинатів та гіалінозу («пом’якшень»). Такий тип ЛМ був характерним для жінок Іа і Ів підгруп — 68,2 і 63,3% відповідно.
ЛМ 4_го типу була виявлена у 22,2% випадків в ІІа підгрупі та у 27,7% — в ІІв, характерною ознакою якої булла наявність субмукозних вузлів різної величини. Ультрасонографічна характеристика субмукозних вузлів базується на виявленні деформованого М-ехо, яке візуалізується як «дефект наповнення». Слід зазначити, що у 22,7% хворих Іа підгрупи та 33,3% пацієнток Ів підгрупи розмір лейоматозних вузлів перевищував 6 см.
У ході наукової роботи визначалася інформативність результатів ультразвукового дослідження під час діагностики аденоміозу. Ультрасонографічна картина у пацієнток з аденоміозом була різною і залежала від характеру проявів захворювання, а також особливостей менструального циклу.
Під час УЗД виявлено дифузне збільшення матки від 7 до 14 тижнів вагітності у 66,6% пацієнток Іб підгрупи, а також у 37,5% — ІІб. Таке збільшення розмірів відбувалось за рахунок всіх параметрів матки, в основному, передньозаднього розміру (67,6% випадків) і кулевидної форми матки.
Неоднорідність структури міометрія спосерігалася в ехонегативних та ехопозитивних включеннях, що на ехограммах мала характерну «стійникову» структуру, особливо на 21_й день менструального циклу, у 58,8% пацієнток виявлено збільшення М-ехо до 8–10 мм на 7-й день менструального циклу. При вузликових формах аденоміозу відмічалися ехопозитивні включення неправильної форми з нерівними та нечіткими контурами та відсутністю зовнішньої капсули у пацієнток Іб (61,2% випадків) і ІІб (43,8%) підгруп. Поєднання аденоміозу та ЛМ виявлено у 66 (47,1%) пацієнток, які належали до Ів і ІІв підгруп.
Аналіз даних УЗД ендометрія показав, що найбільш частою формою була активна гіперплазія, яка відмічалася у 72 (51,4%) пацієнток. Максимальне потовщення М-ехо досягало 21 мм, а ендометрій мав «стійникову» структуру.
При аденоміозі матки та гіперпластичних станах ендометрія цінність запропонованого методу збільшується при використанні трансвагінальної сонографії в І та ІІ фазах менструального циклу та при застосуванні комплексного УЗД. При проведенні ультрасонографії вивчалися допплерометричні показники кровоплину в маткових артеріях при ДЗМ. Аналіз отриманих результатів показав, що в маткових артеріях криві швидкостей залежали від фази менструального циклу. За даними кольорового допплерівського картування і допплерометрії, кровоплин в маткових і аркуатних артеріях реєструвався у всіх обстежених жінок. Радіальні артерії виявлялися в 97 (69,2%) випадків, базальні — в 85 (60,7%), спіральні — в 62 (44,2%).
У хворих ІІа та ІІв підгруп відмічалося зниження індекса резистентності (ІР) — до 0,61±0,02 і 0,67±0,04 відповідно, а також підвищення систолічно-діастолічного співвідношення (С/Д) — 5,99±0,02 і 5,38±0,08 у порівнянні з показниками контрольної групи (ІР — 0,75±0,05, С/Д — 4,6±0,05). У пацієнток з аденоміозом ІІб групи, навпаки, ІР збільшувався (до 0,88±0,03), а співвідношення С/Д зменшувалося (3,72±0,01).
У жінок з патологією ЩЗ показники були більш виражені у зв’язку з великими розмірами пухлин та інтенсивним кровотоком у судинному басейні матки. Так, у Іа підгрупі ІР становив 0,52±0,01, аС/Д — 6,99±0,07, в Іб підгрупі — 1,06±0,04 і 3,1±0,05 відповідно, в Ів підгрупі — 0,59±0,05 і 6,32±0,09, що достовірно відрізнялися від таких у ІІ та контрольній групах (р<0,05).
При ультразвуковому дослідженні ЩЗ було виявлено, що більш великі за розмірами вузли та кістозні утворення відмічалися в більшій кількості у пацієнток з аденоміозом матки (72,3% випадків), дифузні ураження залози та невеликі вузли були у хворих з ЛМ (59,1%) та поєднаною формою ДЗМ (56,6%).
При допплерівському дослідженні судин ЩЗ було виявлено, що при дифузному збільшені ЩЗ васкуляризація у 73,5% випадків була нормальною, ав 26,5% — зниженою. У пацієнток з вузловим зобом була виявлена васкуляризація по периферії знайденого вузла з ефектом псевдопосилення, що підтверджувало доброякісність патологічного процесу, а також дилятація та збільшення кількості межових судин, що вірогідно обумовлювалося їх реканалізацією.
При вивченні морфологічної характеристики ДЗМ гістологічно у Іа та ІІа підгрупах з лейоміомою матки в 37,5% випадків міоматозні вузли були чітко відмежовані від оточуючої тканини, представляли собою зорієнтовані до центру м’язові клітини, між якими розташовувалися сполучнотканинні тяжі. У 25% випадків спостерігалася наявність веретеноподібних гладких м’язових клітин, а також тонкі або товсті шари сполучної тканини, у 37,5% випадків гладком’язові клітини були оточені великою кількістю колагену і кровоносними судинами різного діаметру з ділянками гіалінозу та кальцинатами.
При гістологічному дослідженні видалених матеріалів у Іб підгрупі аденоміоз І ступеня вираженості був виявлений у 11,1% випадках і характеризувався проростанням ендометрія на глибину одного поля зору, при цьому відмічалась кістозна гіперплазія ендометрія з осередками мікроаденоматозної гіперплазії та лімфоїдною інфільтрацією; у 11,1% — ІІ ступеня, коли залози проростали в призматичний і циліндричний епітелій, у 77,8% — розгалуження залозних структур з кістозними порожнинами та вузлами, які розташовувалися у товщі міометрія, а порожнини виявлених структур містили еритроцити та безструктурні еозинофільні маси.
Поряд із цим, в ІІб підгрупі гістологічно аденоміоз І ступеня відмічався у 43,8% випадків, ІІ
— у 37,5%, ІІІ — у 18,7%. У жінок з поєднаними формами ДЗМ (лейоміома, аденоміоз, гіперпластичні стани ендометрія) гістологічні зміни були найбільш виражені. При гістологічному дослідженні було виявлено розповсюджений запальний процес сполучної тканини, гладком’язові клітини із множинними осередками гіперплазії ендометрія, які мали вигляд масивного розгалуження з хаотичним розташуванням. Місцями розрастання були кістозні та вузлові новоутворення, що містили еритроцити, відмічалась лімфоцитарна інфільтрація, місцями — з утворенням лімфоїдних фолікулів, при цьому залозна та залозно-кістозна гіперплазія поєднувалися у 100% випадків.
Результати гістологічного дослідження підтвердили клінічно встановлений діагноз у 100% випадків. З першої доби післяопераційного періоду були виявлені прояви СХМ у групах жінок з патологією ЩЗ, причому вегетативно-судинні порушення переважали у підгрупі жінок з гіпотиреозом (83,3% випадків), а психоемоційні розлади — у підгрупі пацієнток з гіпертиреозом (91,6%).
Прояви СХМ у ІІ групі жінок розвивались на 3–4_ту добу післяопераційного періоду, що співпадає з даними наукової літератури (Венцківський Б.М., 2004; Яроцький М.Є., 2004). З метою корекції СХМ у жінок після гістероваріоектомії з патологією ЩЗ застосовувалася замісна гормональна терапія (ЗГТ), яку проводили з 1_ї доби після операції. Враховуючи стан хворих в ранньому післяопераційному періоді, пов’язаний з порушенням всмоктування в шлунково-кишковому тракті протягом перших 2-х днів, пацієнткам проводилася монотерапія естрогенами, а також парентеральнішляхи введення ЗГТ — трансдермальний та піхвовий (Естрамон, Вагіфем, Естрожель). Жінкам, які мали протипоказання щодо введення ЗГТ, або вони не бажали приймати гормональні препарати, проводилось симптоматичне лікування. Всім хворим з метою профілактики тромбоемболічних ускладнень призначали Фраксипарин по 0,3 мл підшкірно за 2 год до операції та по 0,3 мл протягом 7_ми діб після втручання. При аналізі проявів СХМ на 3-тю добу післяопераційного періоду вегето-судинні та психоемоційні порушення у жінок, які приймали ЗГТ, виявлялися у 20% у жінок з гіпотиреозом, у 12,5% жінок з гіпертиреозом та 6,2% жінок ІІ групи. Тоді як у жінок, що приймали симптоматичне лікування, вони спостерігались у 100% пацієнток І та 68,7% — ІІ груп (p<0,05).
Рівні гормонів у жінок, яким проводилася симптоматична терапія, на 3-тю добу післяопераційного періоду, характеризувалися підвищенням гонадотропінів та зниженням статевих стероїдних гормонів (p<0,05) у порівнянні з показниками до операції. Поряд із цим, у жінок, які отримували запропонований авторами курс терапії показники статевих стероїдних гормонів були нижчими у групі з патологією ЩЗ порівняно з пацієнтками ІІ групи, хоча достовірно не відрізнялися між ними.
Рівень ТТГ у жінок з гіпотиреозом після гістероваріоектомії, яким призначалася ЗГТ, був нижчий (5,5± 0,18 мМЕ/л), ніж такий до операції (7,3±0,27 мМЕ/л), а також у жінок, яким застосовували симптоматичне лікування (9,4±0,27 мМЕ/л), при цьому вміст тиреоїдних гормонів Т4 та Т3 значно підвищувався (p<0,05).
У жінок з гіпертиреозом рівень ТТГ був дещо вищий (1,9±0,23 мМЕ/л) у порівнянні з таким до операції (1,25±0,11мМЕ/л), але достовірно перевищував значення у хворих, які не отримували ЗГТ (0,9±0,12 мМЕ/л). Рівень тиреоїдиних гормонів був нижчим після операції у групі жінок, які отримували розроблений авторами курс лікування, а у групі жінок із симптоматичним лікуванням він був вищим, ніж до операції (p<0,05).
Стан жінок, яким призначалася ЗГТ, не погіршився через 1 місяць після операції. При цьому прояви вегетативно-судинних порушень зменшилися в 2 рази, а психоемоційні розлади не спостерігались у пацієнток з гіпотиреозом та в ІІ групі, а також знизилися до 1 (6,2%) випадку серед пацієнток з гіпертиреозом. Випадків вегетативно-судинних порушень у ІІ групі зареєстровано не було. Вміст гонадотропних та стероїдних гормонів, а також ТТГ, Т4 та Т3 значно не змінювався порівняно з 3-ю добою післяопераційного періоду.
Жінки, у яких була виявлена патологія ЩЗ, після хірургічного втручання направлялися на консультацію до ендокринолога, де при необхідності їм призначалося відповідне лікування з метою корекції функції ЩЗ.
Оцінка клінічних симптомів проявів СХМ через 1 місяць після оперативного лікування показала підвищення частотита ступеня вираженості вегетативно-судинних і психоемоційних порушень у жінок, які не приймали ЗГТ, а також підвищення гонадотропних та зниження стероїдних статевих гормонів, прогресування проявів гіпотиреозу та гіпертиреозу у жінок з патологією ЩЗ.
У хворих з гіпотиреозом прояви вегетативно-судинних порушень тяжкого ступеня вираженості збільшилися до 30% випадків, середнього — до 40%, легкий ступінь відмічався у 30% жінок. Психоемоційні прояви тяжкого ступеня спостерігалися у 20% випадків, середнього — у 40%, легкого — у 40%. За оцінками пацієнток з гіпертиреозом, легкий ступінь (як вегето-судинних порушень, так і психоемоційних) відмічали 37% хворих, середній — 37,5%, тяжкий — 25%. У ІІ групі вегетативно-судинні порушення відмічалися у 87,5% жінок, а психоемоційні порушення — у 93,7%.
Показники концентрації ТТГ та Т4, Т3 у обстежених хворих через 1 місяць піся лікування свідчили про прогресування гіпо-та гіпертиреозу, що значно погіршувало загальний стан. Жінкам, у яких не було протипоказань щодо застосування ЗГТ, призначалося лікування, спрямоване на корекцію СХМ.
Аналіз скарг пацієнток, які отримували курс ЗГТ, через 6 місяців після гістероваріоектомії виявив тенденцію до розвитку психоемоційних та вегетативно-судинних порушень у 100% жінок, причому останні характеризувалися більш тяжкими формами проявів.
Вміст гонадотропних гормонів ФСГ, ЛГ через 6 місяців прогресивно підвищувався, концентрація статевих гормони значно знижувалася у порівнянні з показниками до операції, на 3_тю добу та через 1 місяць поспіль, особливо у жінок з гіпотиреозом (ФСГ — 88,8±3,21 мМЕ/л, ЛГ — 79,2±1,21 мМЕ/л). Крім того, показники рівнів ТТГ та Т4, Т3 у обстежених жінок через 6 місяців після проведеного лікування вказували на прогресування гіпо-та гіпертиреозу.
висновки
- 1.При доброякісних захворюваннях матки (лейоміома, аденоміоз, гіперпластичні стани ендометрія) у 50% обстежених хворих виявлені різноспрямовані порушення функції щитовидної залози.
- 2.У всіх пацієнток з доброякісними захворюваннями відмічався дисбаланс гормонального гомеостазу, який проявлявся підвищенням рівня гонадотропних гормонів (у 1,5 рази), гіперестрогенією та прогестероновою недостатністю.
- 3.Структурні зміни щитовидної залози проявлялися у вигляді дифузного збільшення у 59,1% пацієнток з лейоміомою матки та у 56,6% — з поєднаною патологією матки, а також з нормальною (73,5% випадків) та зниженою васкуляризацією (26,5%). Вузлові та кістозна форми з гіперваскуляризацією, дилятацією та збільшенням кількості межових судин були виявлені у 72,3% пацієнток з аденоміозом.
- 4.Перебіг СХМ у жінок з патологією ЩЗ спостерігався вже з 1-ї доби післяопераційного періоду, у 100% жінок мав тяжку форму, що проявлялося підвищенням вмісту ФСГ, ЛГ, Пр, зниженням такого Е, П. Також відмічалося підвищення рівнів ТТГ і зниження — Т4, Т3 у пацієнток з гіпотиреозом, поряд із зниженням ТТГ та підвищенням Т4, Т3 у жінок з гіпертиреозом протягом 6_ти місяців.
- 5.Призначення ЗГТ з 1_ї доби післяопераційного періоду дозволяє попередити розвиток СХМ у жінок з патологією ЩЗ, а також прогресування порушення функції ЩЗ, що зайвий раз підтверджує наявність зв’язку між репродуктивною та тиреоїдною системами.
Література
- 1.Кулаков В.И., Адамян Л.В., Аскольская С.И. Гистерэктомия и здоровье женщины. — М.: Медицина, 1999. — 312 с.
- 2.Нейроэндокринная патология в гинекологии и акушерстве: Руководство для врачей. / И.А. Гилязутдинов, З.Ш. Гилязутдинова, И.М. Боголюбова и др. — М.: МЕДпресс-информ, 2006 — 416 с.
- 3.Репродуктивная эндокринология / Под ред. С. Иена, Р. Даффе: Пер. с англ. — М., 1998.
- 4.Савицкий Г.А., Савицкий А.Г. Миома матки (проблемы патогенеза и патогенетическиетеории). — СПб.: ЭЛБИ, 2000. — 236 с.
- 5.Серов В.Н., Прилепская В.Н., Овсянникова Т.В. Гинекологическая ендокринология. — М.: МЕДпресс-информ, 2004. — 528 с.
- 6.Состояние щитовидной железы у больных с доброкачественными опухолями и гиперпластическими процессами женских половых органов / Руднев С.В., Волобуев А.И., Адамян Л.В. и др. // Акушерство и гинекология. — 2000. — № 2.— С. 41—43.
Комментировать