«Розкрити можливості підвищення ефективності використання коштів закладами охорони здоров’я за рахунок реорганізації бюджетних установ у підприємства з некомерційним характером діяльності»
Чи не так було визначено мету законопроекту №2309 «Про автономізацію» з самого початку.
Отже законопроект був покликаний сприяти зміні господарського статусу закладів ОЗ (що і без правових новел цілком можливо), чим надати можливість проактивним, готовим для нових форм господарювання керівникам більш ефективно витрачати бюджетні кошти.
Лишимо поза увагою поки що факт, що «оптимізувати» в бюджетах закладів вже практично нічого крім людей і самих закладів.
Паски вже затягнуті на хребті.
Втім Верховна Рада, підтримавши законопроект у першому читанні, мала на увазі тільки автономізацію закладів і не більше цього.
Між першим і 2-м читанням відповідно до регламенту внесення суттєвих змін до законопроекту неможливе.
Та й чи потрібно це насправді?
З огляду на завідомо (ще з моменту його подання МОЗ/Кабміном у 2015 році) вкрай обмежену сферу регулювання законопроекту «2309 – Про амтономізацію» Комітетом був розроблений інший документ. Йдеться про законопроект «Про організацію медичного обслуговуванння населення в Україні» (реєстр. №4456). Він призначений для комплексного врезгулюваня побудови в Україні контрактної квазі-ринкової моделі медичного обслуговування, відповідної сучасним науковим даним та рекомендаціям щодо врегулювання таких систем, з урахуванням національного контексту й особливостей.
Натомість МОЗ, попри в цілому позитивну оцінку №4456 експертами Світового банку, а також доручення Кабміну, працювати над його редагуваням разом з Комітетом ВРУ, відмовився від співпраці (лист, підписаний заступником Міністра п. Ковтонюком) й почав, стараннями своїх лоббістів у Комітеті «фарширувати» «2309 – Про автономізацію» спотвореними регуляторними нормами, «вирваними з мясом» з тексту і системної ідеології законопроекту №4456.
Почалася тривала й безперспективна, з огляду на вимоги регламенту, вимоги нормопроектувальної техніки та й, між іншим, вимоги Конституції, тяганина й «гра в обговорення», яка слугувала чудовою підставою для нагнітання антикомітетської інформаційної кампанії.
Введення нових понять, як наприклад «послуга з медичного обслуговування», деталізація окремих, не повязаних з цілісним контекстом, аспектів договірних стосунків у сфері охорони здоров’я виходить далеко за межі початкової концепції законопроекту та його призначення. Ці доповнення є суттєвими порівняно з текстом документу, розглянутого у 1-му читанні, але водночас не забезпечують комплексного врегулювання складних і динамічних правовідносин, що виникнуть у процесі формування в Україні контрактної моделі медичного обслуговування.
Такий регуляторний нігілізм і невігластво відбиває лише одне – філософію реформ під гаслами «хоч щось», «щоч якось» і «на швидку».
Комусь такий підхід, така філософія подобається. Принаймні з численних матеріалів у ЗМІ і фейсбучних публікацій та коментарів можна «переконатися», що потуги зробити реформу нашвидку «народ підтримує всєнародно».
Але варто відїхати від Києва на 50 км, забути про масмедіа і ФБ, та поспілкуватись з пересічними громадянами і керівниками місцевих органів влади і картина вимальовується інша.
«Ми за реформу, але тільки не в нашому селі (місті, районі)» – кажуть люди й готові вийти на вулицю, захищати бодай абсолютно ніяку, але свою, лікареньку чи ФАП.
«Ми за реформу, але поки не матимемо повноцінних уявлень, як все буде, поки реформи не будуть чітко сплановані і підтримані ресурсами, вважаємо що робити нічого не можна. МИ не самогубці» кажуть керівники закладів і очільники місцевих органів влади.
Коли розмова з місцевими можновладцями заходить вже зовсім професійна, чітко викристалізовується головне – грошей вистачає лише на зарплату (гола ставка) й комуналку, будь який маневр коштами ОЗ – це скорочення конкретних людей, унеможливлення безперервності надання меддопомоги, ліквідація закладу. Хто має політичний досвід, знають, що в охороні здоровя категорично не можна забирати що є, яким би воно не було, поки не дали чогось кращого й люди не зрозуміли, що воно дійсно краще.
Отже повернемося до омріяного МОЗ і його лоббістами «№2309 – Про автономізацію».
Фрагментарний підхід до формулювання законодавчих підвалин надскладного й контраверсійного механізму контрактних стосунків та формування «ринку» медичного обслуговування в умовах критично недостатнього фінансування охорони здоровя є вкрай небезпечним з точки зору практичної реалізації.
Небезпечним під кутом зору здатності системи у перехідному періоді дотримати такі фудаментальні принципи медичного обслуговування як доступність, безперервність, комплексність тощо. Натомість практично гарантоване розбалансування і так хиткої рівноваги:
здатності громадян підтримувати галузь фінансово і їх терпінням;
терпінням медпрацівників і їх намаганням виконати свої обовязки на належному рівні;
терпінням місцевих еліт, їх здатності і прагненням утримати контроль над ситуацією.
Це є вкрай небезпечним під кутом зору гостро негативних соціально-політичних наслідків такої «реформи», жодних можливостей нівелювання яких не існує.
Отже я і мої колеги з експертного середовища не поділяємо ентузіазм МОЗ і його лоббістів щодо запровадження експерименту на усій країні за неповної правової визначеності й практичної невідпрацьованості його механізмів без чіткого плану, зрозумілих індикаторів досягнення результату й достатніх ресурсів. Це просто авантюризм та соціально-правовий нігілізм.
На моє переконання, за наявності законопроекту «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» реєстр. №4456 (його доопрацьвана з урахуваням зауважень редакція буде зареєстрована найближчими днями) не має жодного сенсу порпатись з «2309 – про автономізацію».
Він народився «кривеньким і благеньким» – таким і лишається.
Чи комусь здається, що через збільшення «дупи» можна елегантно приховати наявність «горба»?
Комітет ВРУ з питань охорони здоровя послідовно наполягає що охороні здоровя України потрібне зрозуміле комплексне бачення (концепція) майбутної моделі ОЗ, визначеність стратегії та повного нефрагментарного плану її побудови, закони як правова основа цієї роботи. Така позиція підтримана всією Верховною Радою у Рекомендаціях Парламентських слухань ще навесні 2016 року.
«В інформаційному тренді» не помічати напрацьовані Комітетом законопроекти, яких бодай не багато, але рівно стільки й у такому переліку, скільки треба країні щоб будувати власну систему ОЗ не по імпортним підручникам і ідеалістичним уявленням «стажерів -експериментаторів», а по власним законам.
Постають справедливі питання:
Чи є насправді в Україні освічена й патріотична політична воля? В чому вона полягає: у творенні чи в руйнації?
Відповідь на ці питання ми отримаємо ближчим часом.
Костянтин Надутий
Комментировать