Цікаво: Законопроект «Про діяльність та самоврядування медичних професій в Україні»

Цей Закон визначає систему, гарантії та засади професійного самоврядування медичних професій в Україні, та має на меті створення ефективної системи надання медичної допомоги і забезпечення умов для ефективного виконання представниками медичних професій своїх професійних обов’язків.

Розділ І. Загальні положення

Стаття 1. Медичні професії

Медичні професії — це професії, діяльність представників яких безпосередньо пов’язана з охороною здоров’я в усіх формах з метою збереження та відновлення фізіологічних, психічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя.

Стаття 2. Поняття професійного самоврядування медичних професій

Професійне самоврядування медичних професій — це особливий вид професійного самоврядування, яке гарантується та забезпечується державою, і надає кожному представнику медичних професій право управляти діяльністю професії, самостійно виконувати завдання та здійснювати повноваження у межах і порядку, встановлених цим Законом.

Професійне самоврядування медичних професій реалізується шляхом об’єднання всіх їх представників в органи професійного самоврядування — Палати.

Стаття 3. Правове регулювання професійного самоврядування медичних професій

Професійне самоврядування медичних професій в Україні регулюється цим Законом, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, іншими законодавчими актами України та актами органів професійного самоврядування медичних професій.

На діяльність органів професійного самоврядування медичних професій не поширюються норми законів України, що регулюють діяльність громадських об’єднань, професійних спілок, органів самоорганізації населення, благодійних організацій тощо.

Стаття 4. Державне регулювання медичних професій

Державне регулювання медичних професій здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений законодавством. Держава, її органи та посадові особи не можуть втручатися в діяльність професійного самоврядування медичних професій, окрім випадків та у формі, що встановлені цим Законом та спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Органи державної влади та місцевого самоврядування зобов’язані інформувати органи професійного самоврядування медичних професій про підготовку проєктів регуляторних актів, протоколів надання медичної допомоги, професійної освіти та усіх інших документів, які стосуються питань організації надання медичної допомоги представниками медичних професій в Україні та погоджувати відповідні проєкти з органами професійного самоврядування медичних професій.

Розділ ІІ. Самоврядні медичні професії

Стаття 5. Перелік самоврядних медичних професій

Відповідно до цього Закону професійне самоврядування здійснюється представниками таких медичних професій:

1) лікарі, що мають диплом про вищу медичну освіту за спеціальністю «лікувальна справа»;

2) сімейні лікарі;

3) педіатри;

4) стоматологи;

5) фармацевти;

6) психіатри;

7) судово-медичні експерти;

8) медичні сестри, молодші спеціалісти з медичною освітою.

Один лікар може бути членом лише однієї Палати медичної професії України. У разі, якщо лікар має більше ніж одну лікарську професію, він самостійно обирає Палату до якої він входить.

Перелік медичних професій, які мають право здійснювати професійне самоврядування, визначається виключно цим Законом. Зміни до переліку медичних професій, які мають право здійснювати професійне самоврядування, вносяться шляхом внесення змін до цієї статті цього Закону.

Спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій встановлюються особливості здійснення професійного самоврядування медичних професій.

Стаття 6. Медична освіта

Медична освіта складається з додипломної медичної освіти згідно з вимогами що встановлені державним органом, на який покладено функції з формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, післядипломної освіти, подальшого безперервного професійного розвитку та самоосвіти.

Післядипломна медична освіта полягає у вдосконаленні освіти та професійної підготовки шляхом поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і навичок (інтернатура). Післядипломна освіта може набуватись у формі спеціалізації та (або) розширення профілю чи отримання іншої спеціальності на основі вищої освіти та практичного досвіду. У разі створення органу професійного самоврядування медичної професії перелік спеціальностей за якими здійснюється післядипломна медична освіта визначається таким органом.

Безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я (далі БПР) — це безперервний процес професійного навчання та вдосконалення професійних компетенцій і навичок після здобуття додипломної медичної освіти та післядипломної медичної освіти, що дає змогу підтримувати та покращувати стандарти надання медичної допомоги відповідно до потреб сфери охорони здоров’я, підтримувати специфічні зміни в медичних практиках з урахуванням нових знань отриманих суспільством. Безперервний професійний розвиток триває протягом усього періоду професійної діяльності фахівців у сфері охорони здоров’я.

Організаторами безперервного професійного розвитку (далі — Провайдери БПР) — є юридичні особи відповідальні за організацію, адміністрування, оприлюднення та ведення обліку програм безперервного професійного розвитку. Провайдери БПР гарантують належний професійний рівень, якість та наукову обґрунтованість програм. Провайдери БПР можуть залучати безпосередніх виконавців для проведення програм БПР, покладаючи на них організаційну роботу, безпосереднє виконання програм та відповідні господарські відносини. Провайдери БПР несуть відповідальність за загальну якість освітніх програм в процесі безперервного професійного розвитку. У разі створення органу професійного самоврядування медичної професії, загальні вимоги, стандарти та критерії визнання Провайдерів БПР встановлюються таким органом.

У разі створення органу професійного самоврядування медичної професії, вимоги до професійних якостей, знань та навичок фахівців у відповідній сфері охорони здоров’я, обсягів щорічної їх участі у програмах БПР, а також порядок внесення відомостей щодо їх персонального безперервного професійного розвитку у відповідні реєстри представників медичних професій України визначаються органом професійного самоврядування.

Орган професійного самоврядування медичних професій України надає організаційну, інформаційну та методологічну підтримку з розробки та впровадження навчальних програм з підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я, співпрацює із закладами медичної освіти, об’єднаннями викладачів, студентів та працівників університетських клінік, іншими профільними навчальними та науковими установами з метою комплексного аналізу та сприяння динамічному розвитку медичної освіти в Україні.

Стаття 7. Допуск до професійної медичної діяльності

Єдиним документом який надає право представнику медичних професій здійснювати на території України професійну діяльність є свідоцтво про право на здійснення медичної діяльності.

Свідоцтво про право на здійснення медичної діяльності на території України — це документ, який видається відповідним органом професійного самоврядування медичної професії та надає право здійснювати на території України професійну діяльність.

Порядок видачі свідоцтва про право на здійснення медичної діяльності, строк його дії, порядок його тимчасового зупинення та припинення визначається Положеннями про допуск до медичної діяльності, яке розробляється відповідним органом професійного самоврядування медичних професій в Україні (Палатами) та затверджується органом, на який покладено функції з формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.

Умови допуску представників медичної професії до здійснення окремих видів діяльності в межах професії визначаються відповідним органом професійного самоврядування.

Стаття 8. Медична діяльність

Медична діяльність в розумінні цього Закону — це професійна діяльність представників медичної професії, які мають свідоцтво про право на здійснення медичної діяльності, що здійснюється шляхом надання медичної допомоги (профілактичної, діагностичної, лікувальної, реабілітаційної), консультацій, надання висновків, заключень, підготовки експертних висновків, вивчення, дослідження та впровадження методів, форм та засобів лікування тощо, а також система заходів щодо організаційного, матеріально-технічного, санітарно-протиепідемічного забезпечення надання медичної допомоги.

Медична діяльність, незалежно від форми здійснення, провадиться виключно за умови наявності ліцензії на медичну практику згідно Закону України «Про ліцензування господарської діяльності» та інших актів законодавства України.

Форми здійснення медичної діяльності визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, іншими законами України та актами органів професійного самоврядування медичних професій.

Стаття 9. Реєстри представників медичних професій України

Органи професійного самоврядування медичних професій забезпечують ведення реєстрів представників відповідних медичних професій з метою збирання, зберігання, обліку і надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад, професійний рівень представників медичної професії, у тому числі відомості про додипломну, післядипломну, безперервний професійний розвиток та наукові досягнення, а також про місця здійснення медичної діяльності.

З метою ведення реєстрів представників медичних професій дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Конкретний перелік відомостей, що підлягають внесенню до реєстрів представників медичної професії, та інші особливості їх ведення визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Порядки ведення реєстрів представників медичної професії визначаються окремими положеннями органів професійного самоврядування медичних професій.

Стаття 10. Підстави тимчасового зупинення та припинення медичної діяльності

Медична діяльність може бути тимчасово зупинена в порядку та на підставах, які визначені спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Медична діяльність припиняється виключно на підставі припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної діяльності. Дія свідоцтва припиняється в порядку та на підставах, які визначені спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Стаття 11. Дисциплінарна відповідальність представників медичних професій

Представника медичної професії може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Дисциплінарна відповідальність представника медичної професії — це особливий вид юридичної відповідальності, що застосовується до представника медичної професії за результатами дисциплінарного провадження, яке здійснюється Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією медичної професії за вчинення дисциплінарного проступку.

Підставою для притягнення представника медичної професії до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, які визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Дисциплінарне провадження — процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діяннях представника медичної професії ознак дисциплінарного проступку.

Розділ ІІІ. Професійне самоврядування медичних професій

Стаття 12. Засади професійного самоврядування медичних професій

Професійне самоврядування медичних професій в Україні здійснюється на принципах:

1) законності;

2) демократизму;

3) незалежності;

4) рівноправності;

5) професійності;

6) прозорості;

7) колегіальності;

8) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

9) підзвітності та відповідальності перед представниками медичних професій та суспільством.

Стаття 13. Завдання професійного самоврядування медичних професій

Завданнями професійного самоврядування медичних професій є:

1) дотримання організаційної незалежності медичних професій, захист від незаконного втручання у здійснення їх професійної діяльності;

2) ведення реєстру представників медичної професії України;

3) забезпечення рівності прав та обов’язків всіх представників медичної професії;

4) підтримання високого професійного рівня представників медичної професії та дотримання принципів науково обґрунтованої та доказової медицини при наданні медичної допомоги;

5) створення сприятливих умов для здійснення професійної діяльності та забезпечення балансу у взаєминах представника медичної професії з пацієнтами;

6) участь у формуванні кадрової політки у сфері охорони здоров’я та визначенні потреби у лікарських кадрах, формуванні держзамовлення на додипломну освіту, участь в управлінні якістю додипломної освіти;

7) забезпечення умов для реалізації права лікарів на безперервний професійний розвиток

8) забезпечення дотримання та виконання рішень органів професійного самоврядування медичної професії, прийнятих в межах їх компетенції;

9) забезпечення умов для реалізації права на оскарження кожним представником медичної професії, у встановленому законодавством порядку, рішень органу професійного самоврядування медичних професій;

10) забезпечення дотримання прав людини у сфері охорони здоров’я.

Стаття 14. Палати медичних професій

В Україні утворюються окремі органи професійного самоврядування для кожної медичної професії, згідно переліку, який визначений статтею 5 цього Закону.

Палата медичної професії України (надалі Палата) — це єдиний орган професійного самоврядування медичної професії в Україні.

Палата є юридичною особою публічного права і організує свою діяльність на принципах самоврядування та є неприбутковою. Палата створюється безстроково. Реорганізація або ліквідація Палати може бути здійснена лише на підставі закону.

Палата об’єднує усіх представників відповідної медичної професії, які отримали свідоцтво про право на здійснення медичної діяльності. Всі представники медичної професії є рівними в своїх правах та обов’язках в сфері участі в діяльності Палати.

Діяльність, структура та склад палат регламентуються цим Законом, іншими актами законодавства України, спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій та статутами палат. Палата в межах здійснення своєї діяльності в сфері професійного самоврядування підзвітна та підконтрольна лише представникам відповідної медичної професії.

Діяльність Палати є прозорою для представників медичної професії та суспільства.

Основним призначенням Палати є загальнообов’язкове об’єднання на професійній основі зусиль представників медичних професій для захисту їх прав та регулювання професійної діяльності представниками медичної професії з метою виконання завдань і обов’язків, що встановлені цим Законом, іншими актами законодавства України та спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Для реалізації завдань Палати, проведення організаційної та іншої роботи Палата утворює органи, комісії, відділення, структурні підрозділи тощо, які передбачені спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, статутом та іншими актами Палати.

Стаття 15. Функції Палати

Палата медичної професії України:

1) здійснює допуск до професійної медичної діяльності;

2) веде Єдиний реєстр представників медичної професії України та видає свідоцтво на право здійснення медичної діяльності;

3) у межах своїх повноважень здійснює контроль за дотриманням суб’єктами професійної діяльності вимог щодо якості надання медичної допомоги та професійних послуг, норм чинного законодавства та вимог професійної етики представників медичної професії;

4) розробляє і визначає стандарти та нормативи, які є обов’язковими для всіх суб’єктів професійної діяльності;

5) здійснює інші функції, які передбачені спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, іншими законодавчими актами України, статутом та іншими актами Палати.

Стаття 16. Взаємодія палат та держави

Уповноважений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, звертається до палат за інформацією чи з пропозицією вирішити питання, які відносяться до компетенції професійного самоврядування медичної професії.

Стаття 17. Професійний збір

Професійний збір — це загальнообов’язковий платіж, який сплачується представниками медичних професій з метою фінансового забезпечення функціонування професійного самоврядування медичної професії.

Розмір, порядок сплати та використання коштів, які отримані в результаті сплати професійного збору, визначається вищим органом управління Палати відповідної медичної професії.

Кошти професійного збору, використовуються виключно на виконання функцій професійного самоврядування медичної професії та не можуть бути використані на будь-які інші цілі.

Стаття 18. Органи Палати

Органами Палати є:

1) Конференція або З’їзд представників медичної професії;

2) Рада Палати;

3) Керівник (Голова, Голова Ради, Президент тощо) Палати;

4) Вища наукова Рада Палати;

5) Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія медичної професії;

6) інші органи, утворені на підставі спеціальних законів про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, статуту чи інших актів Палати.

Стаття 19. Конференція (З’їзд) представників медичної професії

Конференція (З’їзд) представників медичної професії є вищим керівним органом Палати.

Повноваження, порядок скликання та періодичність проведення Конференції (З’їзду) представників медичної професії визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій та відповідними Статутами Палат.

До виключної компетенції Конференції (З’їзду) представників медичної професії належить:

1) затвердження Статуту Палати, внесення змін і доповнень до нього;

2) обрання, переобрання:

— Складу Ради Палати,

— Складу Вищої наукової Ради Палати,

— Складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати;

3) встановлення розміру та порядку сплати професійного збору.

Спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій чи статутом Палати до виключної компетенції Конференції (З’їзду) представників медичної професії можуть бути віднесені й інші питання, якщо це не суперечить законодавству України, цьому Закону або спеціальним законам про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.

Стаття 20. Рада Палати

Головним виконавчим органом Палати є Рада. Повноваження та порядок формування Ради Палати, строки повноважень її членів визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій та Статутами Палат.

Стаття 21. Керівник Палати

Керівник (Голова, Голова Ради, Президент тощо) Палати обирається в порядку та на строк, які визначено спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій та статутом Палати.

Керівник (Голова, Голова Ради, Президент тощо) Палати очолює Палату, керує її роботою та здійснює повноваження, які визначені спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, їх Статутами та іншими актами Палат.

Стаття 22. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія представників медичної професії

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія представників медичної професії обирається Конференцією (З’їздом) представників медичної професії.

Повноваження, процедура формування і організація діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії представників медичної професії визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, Статутами Палат та іншими актами Палат.

Стаття 23 . Ревізійна комісія Палати

Повноваження, процедура формування і організація діяльності Ревізійної комісії представників медичної професії визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій, Статутами Палат та іншими актами Палат.

Стаття 24. Матеріальна і фінансова основа професійного самоврядування медичних професій

Палати можуть мати у власності рухоме і нерухоме майно.

Майно Палат формується за рахунок:

1) коштів, що надходять від сплати професійного збору;

2) коштів, що надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги;

3) пасивних доходів;

4) інших не заборонених законом надходжень.

Для виконання інших завдань Палати може залучати кошти у вигляді добровільних цільових внесків а також використовувати інші не заборонені законодавством України джерела фінансування, за виключенням коштів центрального державного бюджету.

Розділ IV. Прикінцеві та перехідні положення

Цей Закон набирає чинності через 6 місяців з дня його офіційного опублікування.
Положення цього Закону щодо повноважень органів професійного самоврядування медичних професій набирають чинності для медичної професії після державної реєстрації відповідної Палати.
Палати медичних професій створюються шляхом проведення установчих Конференцій (З’їздів) представників медичних професій України в порядку та в строки, які визначаються спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.
Державна реєстрація Палат представників медичних професій України здійснюється безоплатно, на підставі протоколів Установчих Конференцій представників медичних професій України та відповідних спеціальних законів про діяльність та самоврядування окремих медичних професій.
До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти в сфері професійної діяльності застосовуються у частині, що не суперечить йому.
Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування протягом 3 місяців з дня офіційного опублікування цього Закону зобов’язані привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Кабінет Міністрів України протягом трьох місяців після набуття чинності спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих медичних професій зобов’язаний забезпечити передачу наявних даних щодо обліку представників медичних професій відповідним профільним Палатам.
Внести зміни до таких законодавчих актів України:

Основи законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст. 19)

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров’я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами;

медична субсидія – безготівкова допомога, яка надається за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів для оплати необхідних пацієнту медичних послуг та лікарських засобів;

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

медичне обслуговування – діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням;

мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини – раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, органами професійного самоврядування медичних професій, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.

Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, органи професійного самоврядування медичних професій в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, в межах своєї компетенції, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.

Стаття 14¹. Система стандартів у сфері охорони здоров’я

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є:

стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) — сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;

клінічний протокол – уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;

табель матеріально-технічного оснащення — документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);

лікарський формуляр – перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним.

Стаття 14¹. Система стандартів у сфері охорони здоров’я

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є:

Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються органами професійного самоврядування медичних професій, і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров’я.

Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.

Стаття 15. Органи охорони здоров’я

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.

Стаття 15. Органи охорони здоров’я

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

органи професійного самоврядування медичних професій.

Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Стаття 22. Контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я

Органи професійного самоврядування медичних професій, в межах своїх повноважень, здійснюють контроль щодо якості надання медичної допомоги та дотриманням правил професійної етики медичних працівників.

Стаття 35³. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я.

Лікуючим лікарем з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, який отримав підготовку за відповідною спеціальністю і має кваліфікаційну категорію не нижче першої.

Стаття 35³. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Лікуючим лікарем з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, який отримав підготовку за відповідною спеціальністю і має стаж роботи за цією спеціальністю не менше семи років

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Спеціальними законами про діяльність та самоврядування окремих видів медичної чи фармацевтичної діяльності, можуть встановлюватись додаткові вимоги щодо допуску до здійснення цих видів діяльності.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я.

Законами України може визначатись особливий порядок встановлення кваліфікаційних вимог та відповідальності за дотримання цих вимог, зокрема шляхом передачі цих повноважень органам професійного самоврядування медичних професій.

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.

Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру, згідно з законодавством про освіту, а також шляхом безперервної професійної освіти та розвитку.

Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про захист прав споживачів (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, № 30, ст. 379)

Стаття 4. Права та обов’язки споживачів

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

4¹) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»;

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

Стаття 4. Права та обов’язки споживачів

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

6) звернення до суду, органів професійного самоврядування медичних професій та інших уповноважених державних органів, за захистом порушених прав;

Стаття 5. Захист прав споживачів

1. Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров’я і життєдіяльності.

2. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

3. Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.

Захист прав споживачів у сфері безпечності та якості харчових продуктів, інформування про їх властивості, у тому числі маркування, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та якості харчових продуктів.

Стаття 5. Захист прав споживачів

2. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.

Захист прав споживачів у сфері якості надання медичних здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та органи професійного самоврядування медичних професій, в межах повноважень, встановлених законодавством.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 31)

Розділ III Контроль та відповідальність

Стаття 12. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення

1. Контроль за дотриманням законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення здійснюють центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до закону.

2. Контроль якості надання медичних послуг надавачами медичних послуг і систематичне проведення аналізу результатів та ефективності медичних послуг і лікарських засобів здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Розділ III Контроль та відповідальність

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про ліцензування видів господарської діяльності (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 23, ст. 158)

Стаття 7. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

1. Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

15) медична практика

Стаття 7. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

1. Ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

15) медична практика, яка ліцензується з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами, що регулюють порядок допуску до медичної практики медичних працівників.