TORCH-інфекції та вагітність

С. М. Туряниця, О. О. Корчинська, Є. Е. Данканич ДВНЗ  «Ужгородський  національний  університет», факультет післядипломної освіти, м. Ужгород

Вступ

Серед  причин,  що можуть  негативно  впливати  на процес запліднення та перебіг вагітності, викликати розвиток  акушерської  та  внутрішньоутробної  пато- логії,   відіграють   значну   роль   інфекційні   агенти TORCH-комплексу [6,9,19,42].

Інфекційна патологія – одна із актуальних проблем в перинатології у зв’язку з високим рівнем захворюваності  та  смертності  новонароджених.  Одним  із основних завдань сучасної медицини є збереження здоров’я вагітної жінки та забезпечення народження здорового покоління [17,19]. Вагома роль у розвитку інфекційно-запальних захворювань  належить  внут- рішньоутробним інфекціям (ВУІ). Максимальний ризик  ВУІ  спостерігається  при  поєднанні  безводного періоду  більше  6  годин  та  інфекції  сечовивідних шляхів [16].

Згідно  зі  статистикою  Міністерства  охорони  здоров’я, смертність дітей, яка обумовлена генералізованими внутрішньоутробними  інфекціями,  складає 18-20%, близько 70 із 350 випадків дітей за рік [21]. Так, доведено, що в структурі смертності новонароджених інфекційна патологія становить до 65–70%, тобто є однією з основних причин смерті дітей першого  місяця  життя.  Високий  відсоток  летальності новонароджених  визначає   важливість   своєчасної діагностики й адекватного лікування перинатальних інфекцій. Серед дітей, які залишилися живими, інвалідність   спостерігається   майже   у   50%   випадків [1,21,25]. Частка смертності від вроджених вад роз- витку складає 30-35%, не доживши до року вмира- ють 1850 немовлят, а взагалі в Україні більше 35000 зареєстровані із вродженими вадами. Згідно з дани- ми  різних авторів,  частота внутрішньоутробних ін- фекцій в структурі перинатальної смертності у Росії коливається від 10 до 37,5% [25,29,34].

За   результатами   досліджень   Інституту  педіатрії, акушерства та гінекології, більше ніж у 50% дітей у 2004 році з вродженими вадами розвитку виявлений активний перебіг цитомегаловірусної, герпетичної 1 та 2 типів, токсоплазмозу та парвовірусної інфекції В19 з їх морфологічними маркерами [13]. Згідно з результатами  робіт,  досліджених  в  Україні  (проф. Нагорною Н.В.), у половини новонароджених дітей, оперованих з приводу вроджених вад серця в тканинних біоптатах серцевих м’язів, виявлялися ДНК герпесвірусних інфекцій.  Це  підтверджує їх значимість у розвитку внутрішньоутробних порушень ор- ганогенезу. [3,13]. Це зростання патології зумовлене зниженням  імунітету  жінок  за  рахунок  негативних змін екологічного стану, зростання дії стресогенних факторів у побуті та на роботі, погіршенням харчування, зниженням якості  організації  медичної  допомоги  цій  групі  жінок [35,41,44].

Незважаючи на успіхи у вивченні причин виникнення внутрішньоутробних  інфекцій,  питання  їх  раннього виявлення  і  профілактики  переходу  в  інфекційний процес у новонародженого в перші дні життя складні та не до кінця вирішені. У більшості випадків діагно- стуються ознаки вже початкового інфекційного за- хворювання, що потребує довготривалого лікування [4,43].

У 1971 році Андре Наміас із багаточисельної кілько- сті інфекційних захворювань виділив групу вірусних, бактеріальних та інших інфекцій, які при великій різноманітності структурних і біологічних властивостей збудників викликають у дітей схожі клінічні прояви, а внаслідок цього структурні дефекти багатьох органів та  систем, зокрема  центральної  нервової системи [3,9,11,50]. По перших буквах латинських назв інфе- кцій,  що  входять  в  цю  групу,  прийнято  називати TORCH-інфекціями,   або інфекціями TORCH- комплексу (табл.1).

Таблиця. Інфекційні фактори невиношування вагітності

Ризик інфікування плода зумовлений видом збудника [7,11,16]. У низці випадків, навіть при низькій частоті окремих збудників, що трапляються, ризик інфі- кування  залишається високим.  Так, Neisseria gonorrhoae виділяється у 1% вагітних, проте ризик інфікування плода дуже високий – 30%, ще більший ризик інфікування плоду хламідіями  –  від  20-40%,  мікоплазмами  –  від  20-50%, вірусом герпесу – від 5-50%, блідою трепонемою – 50% [25,32].

Разом із тим, питома вага різних інфекцій у виник- ненні внутрішньоутробної патології плода різна, при цьому частота інфекційних захворювань матері не пов’язана з частотою ураження плода. [25,31,36]. Згідно з дослідженнями  французьких  вчених Romand S., Chosson M. та ін. інституту Puériculture, кількісне  навантаження  Тoxoplasma  gondiі,  більше 100/mL у амніотичній рідині за допомогою полімера- зної ланцюгової реакції (ПЛР) є прогностичним мар- кером для раннього прогнозу вродженого токсопла- змозу  [49].  Внутрішньоутробне  інфікування  плода можливе лише при умові порушення бар’єрної фун- кції плаценти. Ризик проникнення інфекції до плода зростає із 20-22-ого тижня вагітності і збільшується до III триместру вагітності, стаючи високим за 1-2 тижні до пологів [16,24,39].

Патогенез ВУІ різноманітний та залежить від бага- тьох факторів, насамперед від інфекційного процесу в матері. [43]. При цьому на ембріон та плід діють не тільки збудники, але і токсичні продукти, що утворюються при розпаді інфекційного агента, гіпертермії, гіпоксії при гострому процесі [7,18,45].

Плід розвивається у складних умовах взаємовідношень з організмом матері, тому наявність у вагітної вогнищ  інфекції  є  фактором  ризику  для  розвитку різних патологічних станів плода, новонародженого [38].

Значущість проблеми внутрішньоутробних інфекцій визначається тим, що вони негативно впливають на перебіг вагітності, пологів, післяпологового періоду [31] та є причиною перинатальної патології: інфекційних захворювань плода, вад розвитку, гіпотрофії, ураження органів зору (хоріоретиніт, катаракта, мікроофтальмія), дефектів ЦНС (мікро- та гідроцефа- лія, кальцифікати головного мозку), жовтяниці, гепатоспленомегалії   тощо   [11,22,35,43].   Дослідивши вплив на внутрішньоутробний плід вірусної та пар- вовірусної інфекції, Л.В. Григорович (2006) виявив основні хографічні ознаки інфікування (табл. 2).

Таблиця 2

Ехографічні ознаки внутрішньоутробного інфікування

Результатидосліджень

Перинатальне інфікування відбувається різними шляхами – трансплацентарно (внутрішньоутробна, гематогенна, вертикальна передача), висхідним шляхом (трансцервікально), під час пологів при проходженні дитини через інфіковані пологові шляхи та через материнське молоко [7,32].

ТОКСОПЛАЗМОЗ (Тoxoplasmosis) є однією з найпоширеніших TORCH-інфекцій, збудником якого є Toxoplasma gondii. Згідно з літературними даними, інфікованість населення у віці до 20 років – 10–37%, до 60 років – 60–80%, хоча у жінок в 2 рази вища, ніж у чолові- ків [11,41,37,48].

За даними американських вчених, у Нью-Йорку виявляється тільки 6 із 4048 або 1,5/1000 серопозитивних жінок під час вагітності [16]. На тлі гестаційної імуносупресії у вагітних захворювання перебігає безсимптомно у вигляді носійства чи первинно -хронічної хвороби, але може мати серйозні наслідки для плода [2,10]. З дослідження чеських вчених Krancova S., Flegr J.(2007), які провели дослідження за GLM (загальною лінійною моделлю), згідно з УЗД даними на 16 тижні вагітності, з дня останньої менструації, у матерів з лат ентним перебігом токсоплазмозу спостерігалася затримка внутрішньоутробного розвитку плода (P = 0,014) [46]. Осно вні клінічні прояви ток- соплазмозу у матері – лімфаденопатія, субфебрилітет, міалгії, помірна загальна інтоксикація, можливі: ендокардит, пневмоніт, виси- пання на шкірі, хоріоретиніт, симптоми ураження ЦНС [2,7,28,37].

На сьогоднішній день для діагностики гострого чи хронічного перебігу токсоплазмозу, у зв’язку з можливістю отримання псевдопози- тивного чи псевдонегативного результату. наявності М-антитіл, актуальним стало визначення авідності ІgG–ступеня спорідненості антитіла до антигену та міцності утвореного комплексу антиген-антитіло. По одному зразку крові стало можливим підтвердити чи ви- ключити гострий перебіг інфекції з наявністю низькоавідних антитіл (індекс авідності < 32%) чи констатувати інфекцію в анамне зі (індекс авідності >42%)[6,29,34,37]. Наявність високоавідних антитіл свідчить про те, що вагітна в минулому контактувала з даним інфе- кційним агентом, а отже виключається небезпека первинного інфікування для плода (рис. 1).

Рис 1. Структура захворюваності вродженої краснухи на 100000 населення 2009 рік Ризик внутрішньоутробного зараження  збільшу- ється із терміном вагітності і складає у І триместрі 15%, у ІІ – 30%, у ІІІ – 60% [4,16].

При інфікуванні жінки токсоплазмами в І половині вагітності у новонароджених виникає класична тріада Себіна – ознаки внутрішньоу- тробного токсоплазмозу, що включає гідроцефалію, внутрішньочерепні кальцифікати та хоріоретиніт [6,46].

КРАСНУХА (червінка, rubella) – епідемічний гострий вірусний антропоноз, що викликається РНК-геномним вірусом роду Rubivirus ро- дини Togaviridae.

В 2005 році більше 80% всіх випадків кору в Європейському регіоні ВООЗ було зареєстровано в Україні.

За офіційними даними, близько 80-85% українців мають імунітет до краснухи. Це означає, що в Україні залишається 15-20% осіб, які не мають імунітету до краснухи, що достатньо для появи спалахів і збереження циркуляції вірусу в популяції [1,30,40].

В Україні систематичного епіднагляду за синдромом вродженої краснухи (СВК) не здійснюється [21]. За останні 10 років у країні було зареєстровано лише 1 випадок цієї вродженої патології, хоча в Росії щорічно реєструється від 300 до 500 випадків синдрому вродженої краснухи [30,40].

Інформацію Європейської бази даних «Здоровье Для Всех» за 2009 рік про захворюваність на вроджену краснуху на 100 тисяч нас е- лення у деяких країнах Європи зображено на рис. 2.

Відсутність реєстрації випадків вродженої краснухи в Україні може свідчити тільки про незнання чи неуважне ставлення лікарів різних спеціальностей і зумовлює його поширення серед населення країни [21]. Дані проведених дослід жень А.В. Александріна, І.П. Колес- нікової (2010) свідчать, що майже кожна п’ята з обстежених вагітних жінок була сприйнятливою до захворю вання на краснуху й м огла бути інфікована вірусом краснухи з ризиком розвитку внутрішньо утробної патології плоду, а кожна шоста перебувала в контакті з хворим або сама нещодавно перехво ріла на цю інфекцію, а відтак також ризикувала народити дитину з СВК [1].

При краснусі загальний стан вагітних майже не порушений, але виникає великий ризик внутрішньоутробної загибелі плода, мимовіль- них викиднів (близько 15%), передчасних пологів, мертвонароджень, ураження плаценти, ураження плаценти і плода (рубеолярна ембріо- та фетопатія) [7,11,17]. Інфікування плода здійснюється трансплацентарно та залежить від термінів вагітності: 80–100% до 12 тижня вагітності, 54 % у немовлят, якщо мати перенесла цю інфекцію з 13-16-й тиждень (у 17% – ретинопатії, глухота), до 36% – на 17-22-му тижнях (у 8% – ретинопатія, порушення розумової функції), 20–30% ― з 23-го по 30-й тиждень вагітності та 3% – якщо вагіт- на захворіла раніше ніж за 10 днів від моменту останньої менструації [11,32].

При захворюванні матері на краснуху відразу після пологів інфікування дитини може відбутися в ранньому постнатальному періоді краплинним чи контактно-побутовим (через пустушки, соски, при потраплянні збудника на соски грудей матері) шляхами. [11,35,41].

Ембріопатія при краснусі характеризується класичною вродженою патогномонічною тріадою Грега: вади серця (52-80%), очей (50-55%), нейросенсорна глухота (60%); також виявляється порушення розвитку плода: дистрофія, мікроцефалія, затримка розумового розвитку (40%), ДЦП. Часто спостерігаться «розширений синдром уродженої краснухи» ― генералізоване ураження органів та сис- тем: енцефаліт, інтерстиційна пневмонія, гепатоспленомегалія та жовтяниця, низька маса тіла, гемолітична анемія, міокардит, лімфаденопатія, розщеплення піднебіння, атрезія ануса, вади серця (найчастіше у 78%- незарощення артеріальної протоки) [7,32,35,42]. На 4-6 місяці життя можуть розвинутися пізні прояви синдрому краснухи затримка росту, хронічна екзантема, рецидивна пневмонія, гіпогаммаглобулінемія, васкуліт [7,11,41,44].

Стратегія ВООЗ щодо профілактики СВК включає вибіркове проведення щеплень дівчат-підлітків і жінок репродуктивного віку і комплексну стратегію універсальної вакцинації дітей та сприйнятливих жінок репродуктивного віку [1,11,43]. З метою своєчасної діагнос- тики СВК та поширення краснухи серед населення доцільно всіх новонароджених з вродженими вадами обстежувати на предмет на- явності даного захворювання [1,30].

ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ (ЦМВІ)

відрізняється від інших внутрішньо-утробних інфекцій тим, що вона може передаватися від матері до плода, навіть якщо мати була інфікована багато місяців і років тому. [12,20,38].

ЦМВ – це ДНК вірус, який належить до групи бета-герпесвірусів. Цикл реплікації вірусу складає 3-4 доби. Антитіла до ЦМВ виявляють у 90-95% дорослого населення. Внутрішньоутробне інфікування ЦМВ наявне у 0,4–4% новонароджених [11,19,39]. Реактивацію латентної ЦМВІ виявляють у 13,5% інфікованих вагітних [22,24].

Від 40-50% новонароджених від матерів, первинно уражених ЦМВ, мають природжену інфекцію, із них у 5 –18% наявні клінічні симптоми при народженні [27]. Смертність серед дітей цієї групи досягає 30%. Приблизно 80% із тих, хто залишилися живими, мають сер- йозні неврологічні захворювання [20,38,39].

Незважаючи на інтенсивні дослідження, до цього часу немає повного розуміння, чому в одних новонароджених від матерів з ЦМВІ відбувається внутрішньоутробне зараження, здатне проявитись у всіх формах, а у інших не виявляється. Тому питання прогнозуван- ня природженої ЦМВІ у новонароджених дітей залишається актуальним [23,38,39].

Найбільший ризик для плода має первинна інфекція на ранніх термінах вагітності (до 20-го тижня), що в середньому виникає у 2% жінок, при цьому в 35-50% випадків інфекція передається плоду. У решті випадків частота зараження плода становить 0,2–2% [11,27,47].

Внутрішньоутробне зараження плода відбувається кількома шляхами: гематогенним (трансплацентарним); висхідним, низхідним, на- вколоплідними водами при їх аспірації, через шкірні покриви та кон’юнктиву. Інтранатальна і рання постнатальна передача ЦМВІ від- бувається в 10 разів частіше, ніж трансплацентарна [12,20,35,39,47].

Виділяють дві форми внутрішньоутробної ЦМВІ: генералізовану та локальну, що мають гостру, підгостру та хронічну стадії. У разі інфікування у пізньому фетальному періоді або під час пологів діти народжуються з ознаками гострої ЦМВІ, для якої найхарактер ні- шою є генералізована форма [11,12]. Частими є поліорганність уражень плода і цілий комплекс клінічних симптомів, що включають ознаки затримки внутрішньоутробного розвитку, за вжди уражаються слинні залози, жовтяницю, гепатоспленомегалію, інтерстиційну пневмонію, атрофію зорового нерва, анемію, тромбогеморагічний синдром [22,27]. Прогноз у ді- тей з вродженою ЦМВІ несприятливий. Летальність становить 60-80%; близько 10% дітей, які мали ознаки ЦМВІ під час народження, помирають протягом перших місяців життя [27]. Здебільшого спостерігають розумову відсталість і сенсоневральну глухоту, хоріоре- тиніт з атрофією зорового нерва, порушення розвитку зубів, цукровий діабет [ 11, 23,42].

Отже, обстеження жінок репродуктивного віку на ЦМВ бажано проводити на етапі планування вагітності. Найбільшу групу ризику що- до можливого первинного інфікування в період вагітності та розвитку вродженої ЦМВІ у плода становлять серонегативні жінки [11,12].

Перша культура in vitro ВІРУСУ ПРОСТОГО ГЕРПЕСУ (ВПГ або HSV – Herpes Simplex Virus I та ІІ) була отримана у 1920 році [15]. Термін «герпес» давньогрецького походження (у перекладі – «той, який стелиться, повзе»). Розповсюдженість інфекції, зумовленої вірусами простого герпесу (ВПГ), згідно зі звітами ВООЗ, у дорослих ВПГ1 ― у 98-99%, а ВПГ2 – у 73-75%. Серед вірусної патології HSV-індукована займає друге місце (після грипу) за цифрами захворюваності та як причина смертності [3,15].

Численні дані літератури доводять, що найпоширенішими вірусами родини Herpesviridae, здатними до персистенції та реактивації на тлі фізіологічної імуносупресії, що її спостерігають у вагітних, є вірус простого герпесу 1 та 2 типів (ВПГ 1/2) і цитомегаловірус (ЦМВ) [5,8,14,15,33]. Також встановлено тісні патогенетичні зв’язки герпесвірусної інфекції (ГВІ) з патологіє ю імунної системи, репродуктивної сфери та розвитком акушерської патології [3,11,26].

Найбільш відомими в клінічній практиці різновидами герпес-вірусної інфекції є: орофаціальний герпес (частіше викликаний ВПГ1) та генітальний герпес (як правило, ВПГ2-зумовлений). У США, наприклад, щороку відмічається щонайменше 720 тис. хворих лише на генітальну форму (встановлено серопозитивність у 30 млн жителів та 20-30% вагітних жінок) [16,33]. В Європі серед захворювань, що передаються статевим шляхом, цей же варіант інфекції посідає друге місце після трихомоніазу [27]. На жаль, в Україні обов’язкової реєстрації ВПГ-патології не передбачено, тому достовірної статистики не маємо, але число випадків також зростає. Загалом, не менше 10% жінок та 15% чоловіків страждають на герпетичні ураження статевої системи.

На території СНД, як вважають, відмічається приблизно 20 млн інфікованих на рік [15,27].За останніми даними, лише у 56% пацієнтів з активною стадією рецидивуючої герпесвірусної інфекції підвищується вміст IgM, у них часто фіксують зниження, а не підвищення концентрації IgG, продукція ж IgA у 54% є різко зменшеною (можливо, ВПГ гальмує послідовне переключення антитілопродукції з IgM на IgG) [8,15,29]. У вагітних прояви інфекції варіюють від болю внизу живота та у ділянці крижів, висипань на шкірі та слизовій оболонці зовнішніх і внутрішніх статевих органів, дизурії, уретральних та вагінальних виділень до безсимптомного перебігу. Пр иблиз- но у кожної четвертої вагітної жінки спостерігається загальна слабкість, швидка втомлюваність, висипання, нездужання, субфебрильна лихоманка, міалгія [8,33].

При внутрішньоутробному інфікуванні плода (виявляється у 5% вагітних жінок із генітальним герпесом) звичайними проявами інфекції будуть ураження шкіри, хоріоретиніт, мікро- або гідроцефалія [3,5,33].

Неонатальна герпес-вірусна інфекція (1 випадок на 5 тис. пологів або 0,02%) проявляється у таких клінічних формах: ураження шкіри та слизових оболонок (45%); енцефаліт (35%); дисемінована форма (25%) – одночасно задіюються у процес печінка, легені, шкіра, наднирники (смертність більш ніж у 90% випадків) [11,14,15].

Частота перинатальної ГВІ становить, за різними даними, від 2,5 до 5% [3,8,15]. Найнебезпечнішим є інфікування плоду в І трим естрі вагітності, в період ембріон та плацентогенезу, коли відбувається диференціювання та починається формування органів і систем плоду [33,48]. Н.А. Васильєва, аналізуючи 650 зареєстрованих випадків анте-, інтра- і постнатальної загибелі дітей, визначила часто- ту внутрішньоутробних інфекцій TORCH-комплексу як основного або супутнього захворювання на рівні 45,7% [7].

Висновки

Незважаючи на велике різноманіття сучасних наукових даних, залишається відкритим питання щодо запровадження ефективної си с- теми передпологового скринінгу вагітних жінок та єдиної системи реєстрації випадків TORCH–інфекції з розробкою стандартних діаг- ностичних алгоритмів задля адекватного лікування та співпраці спеціалістів різних профілів.

Перспективи: зростання частоти внутрішньоутробних інфекцій у новонароджених є обрунтуванням пошуку нових клініко-діагностичних критеріїв та розробки системи прогнозування ризику передачі TORCH–інфекції від інфікованої матері до новонародженого.

Резюме.

Висвітлені сучасні наукові дані щодо впливу основних представників TORCH–інфекції на перебіг та виникнення акушерської та перинатальної патології. Обрунтована необхідність вивчення основних епідеміологічних даних та розробки ефективної системи діагностичних алгоритмів, лікування та профілактики TORCH–інфекції у вагітних.

Ключові слова: TORCH-інфекції, вагітність, перинатальна інфекція плоду.

TORCH–Infections and Pregnansy S. M. Turjanyca, O. O. Korchуnska, E. E. Dankanych

Summary: Due to increase in frequency of intrauterine infections in infants are substantiated finding new clinical diagnostic criteria and the development of prediction of risk transmission TORCH-infection from an infected mother to baby.

Keywords: TORCH-infections, pregnancy, perinatal infections of fetus.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александрін А. В. Стан протикраснушного імунітету у вагітних і жінок дітородного віку / А.В. Александрін, І.П. Колеснікова // Сімейна медицина. – 2010. – №2. – С.36–38.

2. Боброва О.В. Особенности патогенеза токсоплазменной инфекции / О.В. Боброва // Международный медицинский журнал. – 2009. – №3 – С.129–134.

3. Бойко В.О. Герпесвірусні інфекції у вагітних: проблеми клінічної, лабораторної діагностики та лікування / В.О.Бойко // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2011. – №4. – С.42–47.

4. Бондаренко А.М. Лікування токсоплазмозу у вагітних / А.М. Бондаренко // Інфекційні хвороби. – 2007. – №2. – С.87–92.

5.  Бутова  Е.А.  Обоснование  комплексной  терапии  повторной  угрозы  прерывания  беременности,  ассоциированной  с  герпесвирусными инфекциями / Е.А. Бутова, Т.И. Долгих, В.Г. Лопушанский [и др.] //Акушерство и гинекология. – 2008. – №6. –С.27–29.

6. Васильєва Н.А. Вплив TORCH-інфекції на перебіг вагітності / Н.А. Васильєва, М.І. Жиляєв, О.Л. Івахів // Інфекійні хвороби. – 2004. – №2. –С.35–39.

7. Васильєва Н.А. TORCH-інфекції і вагітність / Н.А. Васильєва // Інфекційні хвороби. – 2010. –№2(60). – С.5–12.

8. Веропотвелян П.М. Прегравідарна підготовка жінок з невиношуванням вагітності, які хворіють на герпесвірусну інфекцію, з ви корис- танням імуномоделюючої терапії / П.М. Веропотвелян, М.П. Веропотвелян, О.В. Барабаш [та ін.] // Педіатрія, акушерство та гінеколо- гія. – 2010. – № 6. – С. 78–81.

9. Возианова Ж.И. TORCH-инфекции / Ж.И. Возианова // Сучасні інфекції. – 2008. – № 4. – С.4–10.

10. Вовк Л.М. Токсоплазмова інфекція у вагітних: діагностика та лікування / Л.М. Вовк //Mедицинские аспекты здоров’я женщины. –2010 – №2(29) – С.3–7.

11. Вовк Л.М. Роль основних представників TORCH-комплексу в розвитку перинатальної патології / Л.М. Вовк //Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2011. – №2 (41). – С.25–29.

12. Глей А.І. Роль цитомегаловірусної інфекції у розвитку патології вагітних та новонароджених / А.І. Глей, Л.М. Вовк // Сучасні інфек- ції. – 2008. – № 4. – С.74–80.

13. Григорович Л.В. Вплив на внутрішньоутробний плід вірусної та парвовірусної інфекції / Л.В. Григорович // Журнал практичного лі- каря. – 2006. – №3. – С.34–38.

14. Дикий Б.М. Клінічний перебіг та верифікація герпетичної і цитомегаловірусної інфекції у вагітних жінок / Б.М. Дикий, Г.Б. Матейко // Сучасні інфекції. – 2008. – № 4. – С.28–35.

15. Дранник Г.М. TORCH-інфекції: герпес / Г.М. Дранник, О.В. Свідро // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2006. – №1. – С.68–72.

16. Гусева О.Н. Клиника, диагностика и лечение TORCH-инфекции во время беременности: Учебное метод. пособие / О.Н. Гусева, Н.Ю. Каткова, Т.С. Качалина [и др.]. – Нижний Новгород: НГМА, 2005. – 46 с.

17. Кольцова І.Г. Вірусні інфекції TORCH-комплексу при патології репродукції / І.Г. Кольцова, А.П. Боровик, П.З. Протченко П.З. // Пе- діатрія, акушерство та гінекологія. – 2005. – №3. –С.111–115.28 Проблеми клінічної педіатрії, 1-2 (15-16) 2012

18. Кольцова І.Г. Фетоплацентарна недостатність та інфекції групи TORCH / І.Г. Кольцова, А.П. Боровик, П.З. Протченко П.З. // Педіа- трія, акушерство та гінекологія. – 2006. – №1. – С.84–88.

19. Корчинська O.O. Клінічні аспекти використання інтерферонотерапії у вагітних з поєднаними формами TORCH-інфекцій / О.О. Корчинська // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2007. – №6. – С.59–61.

20. Корчинська О.О. Порівняльні аспекти акушерської патології при різноманітних формах цитомегаловірусної інфекції / О.О. Корчин- ська // Одеський медичний журнал. – 2002. – № 2. – С.52–53.

21. Крамарев С.О. Проблемні питання інфекційних хвороб в Україні / С.О. Крамарев // Здоров’я України. – 2007. – №2/1. – С.7–8.

22. Крамарєв С.О. Клінічні варіанти інфекції, спричиненої вірусом Епштейна-Барр, у дітей / С.О. Крамарев // Инфекции в практике врача. – 2007. – № 2/1. – С.42–47.

23. Краснов В.В. Эффективность иммунотропной терапии часто болеющих детей, имеющих маркеры цитомегаловирусной инфекции / В.В. Краснов, А.П. Обрядина, А.А. Кулова // Русский медицинский журнал. – 2009. – Т.7, №19. – С.69–73.

24. Кузьмин В.Н. Вирусные инфекции и беременность. / В.Н. Кузьмин, Л.В. Адамян. – М.: Дипак, 2005. – 176 с.

25. Макаров O. В. Современные представления о внутриутробной инфекции / О.В. Макаров, И.В. Бахарева, А.Н. Таранец // Акушер с- тво и гинекология. – 2004. – №1. – С.10–13.

26. Маричев І.Л. Зв’язок патології печінки з герпесвірусною інфекцією // Сучасні інфекції. – 2008. – № 4. – С. 36-41.

27. Маричев І.Л. Поширеність цитомегаловірусної інфекції серед населення України / І.Л. Маричев // Профілактична медицина. – 2009. – № 3 (7). – С.3–6.

28. Нестеренко И.Б. Неврологические нарушения при хроническом приобретенном токсоплазмозе / И.Б. Нестеренко // Международ- ный медицинский журнал. – 2004. – №4. – С.58–60.

29. Обрядина А.П. Алгоритмы серологической диагностики TORCH-инфекции у беременных. Материалы научно-практической кон- ференции «Современные лабораторные технологии – в практику здравоохранения» / А.П. Обрядина, М.В. Кувшинов. – Чебоксары, 2006. – С.9–18.