Роздуми про проект Закону України «Про Особливості здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я»
Валентина Очеретенко, голова правління Союзу захисту прав пациєнтів «Здоров’я нації», віцепрезидент Міжнародної діабетичної федерації (IDF)
Роздуми про проект Закону України «Про Особливості здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я»
За допомогою політики, спрямованої на різке зменшення безкоштовної медичної допомоги з подальшою її ліквідацією, здійснюється перехід до повністю платної медицини.
Завдяки кільком підготовленим законопроектам, усю систему охорони здоров’я України прагнуть загнати в рамки платних медичних послуг із подальшою приватизацією бюрократичної системи. ЇЇ центральною ланкою стане не пацієнт, не медсестра, не лікар, а медичні установи та органи, що формують державне та комунальне завдання.
У Конституції немає згадки про платну допомогу і не прописане саме слово «послуга». Навпаки, там однозначно вказано, що саме в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допо- мога надається громадянам безкоштовно, оскільки вона вже оплачена з інших джерел, що форму- ються з коштів цих же громадян. Відтак, враховуючи ст. 49 Конституції України має бути записано, що у державних та комунальних закладах платні послуги не допускаються, а дозволяється їх нада- вати лише у недержавних організаціях. І це, по-перше.
По-друге, фактично йде процес руйнування доступного для громадян комунального господарства охорони здоров’я.
По-третє, виявляється достатнім вписати в статут державного і комунального медичного закладу пункт про надання платних медичних послуг і все, їх можна надавати в будь-якому обсязі.
Інакше кажучи, дозвіл платних послуг диктується не Конституцією, а віддається на поталу засновнику медичного закладу.
У Статті 12 «Надання платних послуг державними та комунальними закладами охорони здоров’я» в Законопроекті «Про особливості здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я» замість пункту про гарантований обсяг безоплатної медичної допомоги, регламентованої стандартами, маємо наступ- не: «Заклади охорони здоров’я надають платні послуги, перелік яких встановлений Кабінетом Міністрів України».
Відкриваються широкі можливості для переходу безкоштовної медичної допомоги в платні послуги (наприклад, за термінами, черговістю, за аналогами препаратів, додатковим методам і т.д. і т.п.). При цьому, платні медичні послуги можуть надаватися в повному обсязі за стандартом медичної допомоги, у частковому або надмірному обсязі …
Відтак, якщо у пацієнта не вистачило грошей на весь цикл лікування, то ним більше ніхто займатися не буде. І дійсно, навіщо медичним установам надавати безкоштовну допомогу, якщо її ж можна надати за додаткові гроші. Як вважає Спілка захисту прав пацієнтів, це є вкрай цинічним.
Цікава думка про те, що підставою для надання платних медичних послуг є добровільне волевияв- лення пацієнта. Тобто громадяни мають право на отримання платних медичних послуг, хоча це не є правом, а визначається фінансовими можливостями громадян. Але всім добре відомо, що завжди можна зробити так, щоб цілком добровільно пацієнт був змушений погодитися на платні послуги. І багато людей заради порятунку, скажімо, своїх дітей, змушені продавати своє житло і жебракувати. Таким чином, держава вимагає з хворої людини, користуючись її страхом перед хворобою і смертю, грошей за її конституційне право лікуватися безкоштовно. Відтак, стає зрозумілим, чому за останні роки кількість людей, незадоволених медичною допомогою в Україні, зросла на 87%.
Можливість брати гроші за медичні послуги веде до різкого зниження доступності та якості лікарсь- ких препаратів, погіршення амбулаторної та стаціонарної допомоги, діагностики, до створення черг. І, фактично, це поширюється, в основному, на бідних людей, оскільки багаті і знамениті вже давно лікуються в платних клініках або за кордоном.
У державних і комунальних медичних установах між пацієнтом і лікарем не повинно бути грошових відносин, і лікар не повинен розглядати пацієнта в якості джерела своїх доходів.
Часто-густо джерелом наживи є біди пацієнтів. При такому підході, медицина закінчується, фактично вмирає і починається звичайний бізнес у вигляді далеко не цивілізованих ринкових відносин: ти мені гроші — я тобі допомогу, а якщо грошей немає — ніякої допомоги не отримаєш. Здоров’я і послуги стають товаром, яким можна торгувати. Це при тому, що майже 70% наших громадян є неплатоспроможними. Крім того, все це згубно діє на систему охорони здоров’я, на її гуманні і моральноетичні основи.
Вже зараз частка платних послуг, реалізованих бюджетними установами, «перевалила» за 50%, на порядку денному — приватизація, перший крок до якої — Законопроект «Про особливості здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я».
За обіцяне розширення економічної самостійності медикам доведеться заплатити відмовою від бюджетних гарантій.
А якщо з тих чи інших причин медустанова не виконає державне замовлення? Якщо кількість пацієнтів виявиться більшою, ніж планувалося, або їхнє лікування вимагатиме більших витрат, ніж пе- редбачено замовленням? Звідки брати гроші? «Відсутні» кошти доведеться шукати в кишенях у па- цієнтів. Коли ж спорожніють і їхні кишені, доведеться виставляти на торги майно установи-банкрута — як рухоме, так і особливо цінне — нерухоме, тобто будинки медичного закладу. З цього моменту і по- чне розкручуватися процес прихованої приватизації об’єктів лікувально-профілактичної мережі чи- новниками-бюрократами від організацій охорони здоров’я та медичного страхування.
Ще один важливий момент, не виключаються сірі схеми надання платних і безкоштовних послуг, нелегітимні фінансові потоки, навмисне банкрутство.
Закон несе остаточний смертний вирок загальнодоступному медичному лікуванню в нашій країні. Введений ним принцип «подушного» фінансування робить економічно неможливим існування ЛПЗ в селах і навіть невеликих містах. А це — не що інше, як цілком усвідомлена і масштабна спроба покін- чити з соціальними досягненнями, накопиченими в СРСР протягом XX століття.
Переведені на ринкові принципи функціонування, бюджетні установи охорони здоров’я перетворяться на суб’єкти підприємницької діяльності. Метою підприємництва є отримання прибутку і аж ні- як не за рахунок доплати за високу результативність. Якщо лікувально-профілактичній установі буде вигідним державне замовлення, вона візьметься поряд з іншими видами діяльності за його виконання. Вважатиме невигідним — обмежиться мінімумом зусиль.
А як тільки власником такого лікувально-профілактичного закладу стане бюрократ від медицини або медстраховик , основною його метою, взагалі, стане, відповідно до законів ринку, вилучення прибутку будь-якою ціною і будь-якими засобами.
З прийняттям Закону України «Про Особливості здійснення діяльності у сфері охорони здоров’я» в запропонованому вигляді розпочнеться передпродажна підготовка закладів охорони здоров’я. На- віть якщо продані ЛПЗ потраплять до рук приватної медицини і не будуть перепрофільовані, чи до- цільно йти шляхом приватизації охорони здоров’я? У США , наприклад, 48% медицини не є приват- ною. У Великобританії державними залишаються 87% лікувально-профілактичних установ. В Італії — 51%, в Канаді — близько 75%.
Опубликовано на Сегодня.ua.
Комментировать