Синтез настанови
За прототип для написання настанови взято Настанову ВООЗ «Consolidated guidelines on HIV prevention, diagnosis, treatment and care for key populations, 2016 update», http://www.who.int/hiv/pub/guidelines/keypopulations-2016/en/ (WHO, 2016).
Додаткові джерела, що використовувалися під час написання настанови:
ВИЧ/СПИД в местах заключения. Сборник методических пособий для разработчиков политики, администрации тюрем, тюремного персонала и медико-санитарных работников в местах заключения. WHO, UNAIDS, 2009.
http://www.who.int/hiv/pub/idu/toolkit_detention_rus.pdf (UNAIDS, 2009)
Здоровье в исправительных учреждениях. UNODS сумісно з Європейським бюро ВООЗ, 2015.
http://stbcu.com.ua/wp-content/uploads/2015/03/WHO_UNODC_Prisons_and_Healths_2014_for_internet_ RUS.pdf (UNODS, 2015)
Guidelines for the identification and management of substance use and substance use disorders in pregnancy. WHO, 2014.
http://apps.who.int/iris/bitstream/10665/107130/1/9789241548731_eng.pdf (WHO, 2014)
1.1. Ключові та уразливі групи населення
Ключові групи населення. Ризикована поведінка та уразливість окремих груп населення та їх мереж визначають динаміку розвитку епідемії ВІЛ. Ця настанова зосереджується на п’яти ключових групах населення, які зазнають непропорційного впливу ВІЛ-інфекції практично за будь-яких умов:
ЧСЧ;
особи у в’язницях та інших закритих закладах3;
ЛВНІ;
РКС;
трансгендери.
Коментар робочої групи
В українському законодавстві використовується термін «групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ» (Наказ МОЗ від 08.02.13 № 104 «Про затвердження переліку та критеріїв визначення груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ»).
Відповідно до зазначеного наказу до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ належать:
- ЛВНІ.
- РКС.
- ЧСЧ.
- Статеві партнери ЛВНІ.
- Клієнти РКС.
- Статеві партнери ЧСЧ.
Зазначений наказ також затверджує критерії визначення груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ:
- Критеріями віднесення осіб до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ є такі форми поведінки:
вживання наркотичних та психотропних засобів ін’єкційним способом з використанням спільних шприців, голок для ін’єкцій та наркотичних засобів;
статеві стосунки більш ніж з одним партнером без використання засобів захисту, в тому числі за винагороду;
анальні статеві стосунки без використання засобів захисту, в тому числі за винагороду.
- За умови дотримання однієї з форм поведінки, наведених у пункті 1 цих Критеріїв, до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ можуть бути віднесені особи, що перебувають у складних життєвих обставинах, а саме:
- особи, яких утримують в установах виконання покарань;
бездомні;
іммігранти;
звільнені від відбування покарань з обмеженням волі або позбавленням волі на певний термін;
безпритульні та бездоглядні діти, зокрема діти з сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, та/або не отримують належного батьківського піклування.
| Без задоволення потреб основних груп населення неможливо забезпечити стабільність заходів з протидії ВІЛ-інфекції. |
Такі непропорційні ризики відображають типові моделі поведінки, притаманні представникам цих груп населення, а також обумовлені особливими правовими та соціальними перешкодами, які ще більше підвищують ступінь їх уразливості. Ключові групи населення впливають на динаміку епідемії та відіграють ключову роль у визначенні характеру та ефективності заходів відповіді на ВІЛ. ЛЖВ мають вирішальне значення у формуванні цих заходів і тому їх також часто вважають ключовою групою населення. Проте, в даній настанові всі ЛЖВ не розглядаються як окрема група населення.
У більшості країн недостатній рівень охоплення та низька якість надання послуг для ключових груп населення продовжують підривати заходи відповіді на ВІЛ. Усі країни мають усвідомити важливість охоплення послугами цих груп, розуміння їх потреб і надання їм справедливих, доступних й прийнятних послуг. Для досягнення цієї мети важливо працювати з ключовими групами населення та їхніми мережами (партнерами), розвиваючи сферу надання послуг (1).
Уразливі групи. В окремих випадках інші групи також стають особливо уразливими до ВІЛ, наприклад, трудові мігранти, біженці, водії великовантажних автомобілів далекого сполучення (далекобійники), військовослужбовці, шахтарі. Також це стосується молодих жінок Південної частини Африки. Ці групи не є однорідно вразливими або однаково враженими інфекцією в різних країнах, що обумовлено різними епідемічними умовами. Країнам слід виявляти ці додаткові групи, враховуючи специфічність їхніх умов, зосереджувати на них свою увагу й відповідним чином розвивати та пристосовувати послуги до їхніх потреб.
Увага до ключових груп населення. Загалом, країни повинні надати пріоритетного значення заходам відповіді на ВІЛ, що зосереджуються на групах населення, які є найуразливішими, відчувають найбільший тягар ВІЛ-інфекції та на даний момент недостатньо охоплені послугами. До цих груп населення належать як специфічні уразливі групи, так і (в будь-яких умовах) ключові групи населення.
Даною настановою наведено рекомендації щодо п’яти ключових груп населення, наведених вище (як серед дорослих, так і серед підлітків). Слід відзначити, що країни повинні пристосовувати свої заходи відповіді на ВІЛ, виходячи з чисельності цих груп населення, а також враховуючи потреби уразливих груп населення. Детальні рекомендації щодо лікування та догляду ЛЖВ подано у документі ВООЗ «Зведене керівництво з використання антиретровірусних препаратів для лікування і профілактики ВІЛ-інфекції» (2).
Без задоволення потреб основних груп населення заходи з протидії ВІЛ не будуть стабільними. Проте в більшості країн з генералізованою епідемією ВІЛ такі заходи досі спрямовано майже виключно на загальне населення. Навіть країни, які визнають, що епідемія ВІЛ зосереджена в ключових групах населення, часто неохоче впроваджують необхідні заходи для охоплення осіб, що найбільше потребують такої допомоги.
Ефективна відповідь на ВІЛ потребує не тільки надання послуг та розробки програми підтримки для ключових груп населення, а й вимагає також впровадження системних та зовнішніх змін, яких можна досягти лише спільними зусиллями. Чисельні фактори, що впливають на особистий ризик виникнення ВІЛ у представників ключових та уразливих груп населення, знаходяться переважно поза їх особистим контролем. Зокрема, є ціла низка соціальних, правових, структурних та інших контекстуальних факторів, які підвищують рівень уразливості ключових груп населення до ВІЛ та обмежують їхній доступ до отримання послуг у зв’язку з ВІЛ. До таких факторів відносять встановлену відповідальність та відповідну роботу правоохоронних органів, стигму та дискримінацію, бідність, насильство та бездомність серед деяких груп населення. Ці фактори впливають на рівень захищеності від ВІЛ-інфекції окремих осіб або груп населення; вони можуть обмежувати доступ до інформації, профілактичних послуг та засобів, лікування та догляду. Крім того, інші специфічні медичні послуги, які відповідають потребам ключових груп населення, часто надаються в недостатньому обсязі або відсутні взагалі (наприклад, корекція статі для трансгендерів або послуги зі зменшення шкідливого впливу внаслідок вживання наркотиків ін’єкційним шляхом). Географічні умови і соціальний контекст також можуть впливати на уразливість людини до ВІЛ.
Представники ключових груп населення продовжують відчувати вплив сильної стигматизації та дискримінації, стикаються із законодавчими перешкодами та обмеженнями при доступі до послуг, і часто вирішення їх питань має низький рівень пріоритетності для системи громадського здоров’я, зокрема міністерств охорони здоров’я. В багатьох епідеміологічних умовах важливі послуги для цих груп надають організації у громаді. Критично важливим є покращення партнерства і зв’язків між організаціями у громаді та міністерствами охорони здоров’я. Справедливий доступ ключових груп населення до медичних послуг щодо ВІЛ та супутніх проблем і надання таких послуг є надзвичайно важливим пріоритетом, який потребує адекватного внутрішнього та зовнішнього фінансування.
Обґрунтування зведеної настанови щодо ключових груп населення
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) вже має настанови для кожної з п’яти ключових груп населення, але в них недостатньо уваги приділено спільним для всіх цих груп питанням, а також потребам країн в узгодженому підході до вирішення цих загальних питань на основі даних ситуаційного аналізу. Метою створення цього документа є зведення в одному документі всіх рекомендацій ВООЗ та інших партнерських організацій ООН стосовно п’яти ключових груп населення. Настанова також містить посилання на інструменти ВООЗ та інші документи з програмної діяльності, які стосуються здоров’я ключових груп населення, а саме: стратегічне інформування/моніторинг і оцінка (МіО), публікації партнерських організацій ООН та нові матеріали, що допоможуть заповнити виявлені прогалини.
У цій настанові розглядаються елементи, притаманні всім ключовим групам населення, а також специфічні питання та ризики, властиві кожній з цих груп. Такий підхід покликаний допомогти країнам більш результативно та ефективно планувати, розробляти та оцінювати прийнятні відповідні програми для ключових груп населення, адаптовані до їхнього конкретного епідеміологічного контексту. Крім того, в настанові розглядаються питання впровадження, спрямовані на забезпечення справедливості послуг і їхнього максимального впливу.
1.2. ВІЛ-інфекція серед ключових груп населення Ключові групи населення відчувають великий тягар ВІЛ-інфекції та впливають на динаміку епідемії ВІЛ.
захворюваності на ВІЛ серед населення загалом стабілізувався або навіть знизився. Проте у глобальному вимірі ключові групи населення, відчуваючи великий тягар ВІЛ-інфекції, впливають на динаміку епідемії ВІЛ.
Загалом, медичні дані, зокрема про поширеність ВІЛ, менш переконливі щодо ключових груп, ніж щодо загального населення, через труднощі у формуванні репрезентативної вибірки (та відсутність оціночних даних про чисельність основних груп), юридичні проблеми й питання стигми і дискримінації. Законодавство, що криміналізує поведінку ключових груп населення, ускладнює збір репрезентативних даних. За таких умов люди не хочуть, щоб їх вважали представниками цих груп населення.
1.2.1. Чоловіки, які мають сексуальні стосунки з чоловіками
Епідемія ВІЛ-інфекції серед ЧСЧ продовжує поширюватися в більшості країн світу. У великих містах поширеність ВІЛ серед ЧСЧ в середньому у 13 разів вища, ніж серед загального населення (3). Однією з причин такого високого рівня поширеності ВІЛ серед ЧСЧ може бути той факт, що при анальному сексі без презерватива ВІЛ передається швидше, ніж при вагінальному статевому акті без презерватива. Крім того, на індивідуальному рівні, до факторів ризику передачі ВІЛ серед ЧСЧ відносять незахищений пасивний анальний секс, значну кількість партнерів-чоловіків та споживання наркотиків ін’єкційним шляхом (4, 5, 6).
Епідемія ВІЛ серед ЧСЧ продовжує поширюватися в усьому світі.
Залежно від регіону, оціночні показники поширеності ВІЛ серед ЧСЧ варіюються від 3,0 (країни Близького Сходу та Північної Африки) до 25,4% (країни Карибського басейну) (4). У Кенії – єдиній Африканській країні, яка має дані про захворюваність на ВІЛ, – річний показник захворюваності в Момбасі нещодавно перевищив 20% (4). В інших країнах Африки також зафіксовано високий рівень поширеності ВІЛ: наприклад, оціночний показник поширеності ВІЛ серед ЧСЧ в Кот-д’Івуарі становить 18% (7, 8). В інших регіонах, де реєструють або моделюють дані про захворюваність на ВІЛ серед ЧСЧ, відсутні жодні дані про зниження цього показника. Фактично, наприклад, Китай і Таїланд інформують про зростання захворюваності.
У багатьох країнах існують дискримінаційні закони, стигма (в тому числі з боку медичних працівників) та насильство на підставі гомофобії, що спричинює великі перешкоди у наданні послуг ЧСЧ або обмежує їхнє користування вже існуючими послугами. Крім того, в багатьох країнах криміналізовано одностатеві відносини (це може стосуватися одностатевих контактів лише між чоловіками або ж одностатевих контактів як між чоловіками, так і між жінками). Станом на грудень 2011 р. одностатеві відносини криміналізовані у 38 з 53 країн Африки (9). У 83 країнах Північної та Південної Америки, Азії, Африки та Близького Сходу є закони, що забороняють статеві відносини між чоловіками (10). Діапазон правових санкцій та ступінь застосування таких законів є різними в різних країнах (11).
1.2.2. Особи у в’язницях та інших закритих закладах
Понад 10 млн чоловіків та жінок перебувають у в’язницях та інших закритих закладах, а щорічний кругообіг осіб, які пересуваються між в’язницею та громадою, становить близько 30 млн (17). Загалом, поширеність ВІЛ, інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), вірусного гепатиту В (ВГВ) та С (ВГС), туберкульозу (ТБ) у в’язницях вища, ніж серед загального населення, у 2–10 разів (18). Вищий рівень поширеності ВІЛ та ризику інфікування ВІЛ спостерігають як серед ув’язнених, так і серед працівників в’язниць та їх сімей у багатьох епідеміологічних умовах (19).
Окрім ризикованої поведінки у в’язницях (незахищені статеві контакти, споживання наркотиків ін’єкційним шляхом, нанесення татуювань), фактори, які стосуються інфраструктури в’язниць, організації управління ними та системи кримінального правосуддя, також сприяють виникненню підвищеного ризику інфікування ВІЛ, ВГВ, ВГС та ТБ у в’язницях (20). Через умови перебування в ув’язненні, зокрема скупченість, сексуальне насильство, споживання наркотиків ін’єкційним шляхом та відсутність доступу до засобів профілактики ВІЛ, таких як презервативи та лубриканти, ризик передачі ВІЛ в цих закладах є дуже високим (18).
У деяких в’язницях рівень поширеності ВІЛ серед жінок перевищує такий серед чоловіків, і набагато перевищує такий порівняно з жінками загального населення. Наприклад, у 2005 р. в Молдові показник поширеності ВІЛ серед ув’язнених жінок становив 9,6%, серед ув’язнених чоловіків – 1,5–5% та серед жінок із загального населення – менш ніж 0,5% (21). У Канаді у 2002 р. рівень поширеності ВІЛ серед ув’язнених жінок становив 3,71%, серед ув’язнених чоловіків – 1,96% та серед жінок із загального населення – менш ніж 0,5% (22).
Незаконність комерційного сексу, вживання наркотиків ін’єкційним шляхом та сексуальних стосунків між представниками однієї статі призводить до того, що багато представників уразливих груп у певний момент свого життя опиняються за ґратами. Оскільки перебування у місцях позбавлення волі саме по собі є фактором ризику з точки зору інфікування ВІЛ, цей фактор ще більше підвищує такий ризик для представників уразливих груп. Місця із примусовою гендерною сегрегацією (а саме – в’язниці) обумовлюють розповсюдження сексуальних стосунків між чоловіками, що не пов’язані із гомосексуальною ідентичністю.
Доступ до консультування та тестування на ВІЛ (КіТ), а також до програм профілактики, лікування та догляду стосовно ВІЛ у в’язницях та інших місцях позбавлення волі часто є обмеженим. Комплексні програми боротьби з ВІЛ у в’язницях реалізуються небагатьма країнами (18). Слід не лише впроваджувати такі послуги у в’язницях та інших місцях позбавлення волі, але й налагоджувати їх зв’язок із послугами на рівні спільнот задля забезпечення безперервності надання послуг після звільнення цих осіб з ув’язнення.
Коментар робочої групи
У 2017 р. вперше на ВІЛ-інфекцію захворіла 621 особа; СНІД діагностовано у 168 осіб.
Станом на 01.01.2018 р. у закладах охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України (ДКВС) на диспансерному обліку перебувало 3999 ВІЛ-інфікованих осіб, з них 1007 – хворих на СНІД.
Померло від цього захворювання протягом 2017 р. 32 особи.
1.2.3. Люди, що вживають наркотики ін’єкційним шляхом
За статистичними даними, 158 країн світу повідомили про наявність проблеми споживання наркотиків ін’єкційним шляхом, а 123 (78%) з них повідомили про ВІЛ серед ЛВНІ (12, 13). Дані про поширеність вживання наркотиків ін’єкційним шляхом відсутні для понад половини цих країн, особливо це стосується країн Африки, Близького Сходу й Латинської Америки. За оцінками Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНЗ ООН), ВООЗ, Об’єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС) та Світового банку, у 2012 р. близько 12,7 млн (діапазон: 8,9–22,4 млн) людей в усьому світі нещодавно споживали наркотики ін’єкційним шляхом, з них 1,7 (13,1%) млн (діапазон: 0,9–4,8 млн) – були ВІЛ-інфікованими.
Рівень поширеності ВІЛ серед ЛВНІ є високим. Наприклад, у Пакистані, за даними епіднагляду 2011 р., поширеність ВІЛ серед ЛВНІ оцінювали на рівні 37,8%, що майже вчетверо вище, ніж у 2005 р. (15). В Індонезії поширеність ВІЛ серед ЛВНІ становить 36,4% (порівняно з 0,4% серед загального населення віком 15–49 років); в Україні – принаймні 20% (порівняно з 0,9%), а в М’янмі – 18% (порівняно з 0,6%) (16). За даними, наведеними 49 країнами, ризик інфікування ВІЛ серед ЛВНІ в середньому у 22 рази вищий, ніж серед загального населення. В 11 з цих країн такий ризик принаймні в 50 разів перевищував середній показник. За оціночними даними, у Східній Європі 40% нових випадків інфікування ВІЛ відзначено серед ЛВНІ та їхніх статевих партнерів (3).
Оскільки в багатьох країнах сексуальні послуги, споживання наркотиків та одностатеві контакти заборонено законом, багато представників різних ключових груп населення потрапляють до місць позбавлення волі у певний період свого життя. Враховуючи те, що перебування в таких закладах саме по собі є фактором ризику щодо виникнення ВІЛ, це підвищує ризик інфікування представників інших ключових груп населення. У місцях примусової гендерної сегрегації (наприклад, у в’язницях) одностатеві контакти між чоловіками трапляються незалежно від їх сексуальної орієнтації.
У в’язницях та інших закритих закладах доступ до послуг КіТ, програм профілактики, лікування та догляду у зв’язку з ВІЛ зазвичай недостатній. Лише кілька країн впроваджують комплексні програми протидії ВІЛ у місцях позбавлення волі (18). У в’язницях та інших закритих закладах є потреба не лише в таких послугах, але й у налагодженні зв’язків з послугами щодо ВІЛ на рівні громади задля забезпечення безперервності їх надання після звільнення цих осіб з ув’язнення.
1.2.4. Робітники комерційного сексу
Загалом, середній рівень поширеності ВІЛ серед РКС становить близько 12%. Цей рівень, а також співвідношення шансів щодо інфікування ВІЛ значно варіюють між регіонами. У 26 країнах із середнім та високим рівнями поширеності ВІЛ серед загального населення ВІЛ-позитивними виявилися 30,7% РКС (3, 23). Наприклад, за оціночними даними, рівень поширеності ВІЛ серед РКС у Нігерії становив 24,5% (проти 3,7% серед загального населення віком 15–49 років), у Латвії – 22,2% (проти 0,7%), а в Руанді – 50,8% (проти 2,9%) (3).
РКС зазнають підвищеного ризику внаслідок таких факторів, як наявність численної кількості статевих партнерів та іноді несистематичне використання презерватива через небажання або примус з боку клієнта. Правові питання, стигма, дискримінація та насильство створюють перешкоди для доступу РКС до послуг у сфері ВІЛ.
1.2.5. Трансгендери
Результати мета-аналізу, опубліковані у 2013 р., висвітлили особливу вразливість трансгендерних жінок до ВІЛ. Дані було отримано лише для країн, в яких епідемія ВІЛ переважає серед чоловічого населення, включаючи Сполучені Штати Америки, шість країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, п’ять країн Латинської Америки і три країни Європи. Сумарний показник поширеності ВІЛ становив 19,1%. Серед 7197 трансгендерних жінок, відібраних у 10 країнах з низьким та середнім рівнем доходів, поширеність ВІЛ становила 17,7%. Серед 3869 трансгендерних жінок, відібраних у п’яти країнах з високим рівнем доходів, рівень поширеності ВІЛ становив 21,6% (24).
1.2.6. Взаємопов’язані фактори вразливості та різні види ризику
Багато представників ключових груп населення дотримуються кількох видів ризикованої поведінки (наприклад, споживання ін’єкційних наркотиків та комерційний секс або одностатеві контакти з чоловіком-партнером, який також споживає наркотики ін’єкційним шляхом). Тому серед таких осіб зазвичай спостерігається вищий рівень поширеності ВІЛ, ніж серед людей з одним фактором ризику.
Деякі підгрупи ключових груп населення можуть зазнавати особливо високого ризику інфікування ВІЛ (25, 26). Наприклад, у крос-секційному дослідженні 1999 РКС-жінок у В’єтнамі було виявлено, що поширеність ВІЛ була значно вищою серед вуличних працівниць, ніж серед працівниць розважальних закладів (3,8 проти 1,8% відповідно, р=0,02) (27). Підгрупи з підвищеним ризиком інфікування ВІЛ неефективно охоплено поточними програмами епіднагляду або втручаннями.
1.2.7. Підлітки та молодь з ключових груп населення
Підлітки та молодь з ключових груп населення зазнають значно вищого ризику інфікування ВІЛ, ніж старші представники цих груп. Попри обмеженість досліджень, вони незмінно свідчать про те, що підлітки та молоді люди з ключових груп населення ще уразливіші, ніж старші вікові когорти цих груп, до ІПСШ, ВІЛ та інших проблем статевого та репродуктивного здоров’я (28). Швидкий фізичний, емоційний і розумовий розвиток, складні психосоціальні та соціально-економічні фактори, обмежений доступ до послуг та низький рівень користування ними підвищують рівень уразливості та ризику захворюваності на ВІЛ серед підлітків (29). Зокрема, правові та нормативні перешкоди, пов’язані з віком надання згоди на тестування з ВІЛ, часто позбавляють осіб до 18 років доступу до цілої низки медичних послуг, включаючи КіТ, зменшення шкідливих наслідків інфікування ВІЛ та інші послуги, які надаються спеціально для ключових груп населення (30). Такі перешкоди також обмежують здатність підлітків реалізувати своє право на прийняття інформованих і незалежних рішень.
Підлітки з ключових груп населення, можуть зазнавати навіть більшої стигми, дискримінації та насильства, ніж старші представники цих груп. Побоюючись дискримінації та/або можливих юридичних наслідків, багато підлітків з ключових груп населення неохоче звертаються по діагностичні та медичні послуги. Внаслідок цього вони залишаються поза базовими медичними втручаннями, що й надалі консервує їхній стан ізоляції (31).
Особливі потреби молодих людей з ключових груп населення часто залишаються поза увагою як програм для молоді загалом, так і програм для дорослих представників ключових груп населення.
Надійні і репрезентативні епідеміологічні та поведінкові дані щодо підлітків та молоді з ключових груп населення залишаються обмеженими (32). В свою чергу, молоді люди залишаються переважно невидимими для рутинного епіднагляду у сфері ВІЛ, досліджень щодо поширеності ВІЛ та ризиків інфікування. Відсутність даних часто призводить до того, що їх особливі потреби здебільшого залишаються поза увагою як політик і програм для молоді загалом, так і програм для дорослих представників ключових груп населення (32)4.
1.3. Увага до ключових груп населення: розумне інвестування
Недавня тенденція більш стратегічного використання ресурсів в сфері протидії ВІЛ (33) звертає увагу на вигоду подолання ВІЛ серед ключових груп населення. У країнах з концентрованою та генералізованою епідемією збільшення інвестицій у протиепідемічні заходи серед ключових груп населення може сприяти підвищенню економічної ефективності впровадження заходів боротьби з ВІЛ.
У більшості країн ці інвестиції досі спрямовувалися на загальне населення. Але в умовах концентрованої епідемії більшість інфекцій зосереджено (майже за визначенням епідемії) серед ключових груп, іноді – серед особливо уразливих груп. Навіть в умовах генералізованої епідемії ключові групи населення складали значну частку поширеності ВІЛ, а рівень захворюваності серед певних ключових груп часто продовжував зростати, навіть коли серед загального населення він стабілізувався або знизився.
Від 40 до 50% усіх нових випадків інфікування ВІЛ серед дорослого населення в усьому світі припадають на осіб з ключових груп населення та їх безпосередніх партнерів5. У країнах Азії та Східної Європи представники ключових груп населення зумовлюють виникнення понад половини всіх нових випадків інфікування ВІЛ – від 53 до 62%. Навіть у країнах Африки на південь від Сахари, де епідемія має генералізований характер і в яких було проведено аналіз шляхів передачі ВІЛ, частка нових випадків інфікування серед ключових груп населення є досить істотною, хоча й значно варіює: наприклад, за оцінками, в Уганді цей показник становить 10%, в Буркіна-Фасо – 30%, у Кенії – 34%, в Нігерії – 37%, в Гані – 43% та в Беніні – 45%.
Від 40 до 50% усіх нових випадків інфікування ВІЛ серед дорослого населення в усьому світі припадають на осіб з ключових груп населення та їх безпосередніх партнерів.
1.3.1. Ключ до динаміки епідемії
Ще одна причина економічної ефективності інвестицій у роботу з ключовими групами населення – центральна роль цих груп у динаміці розвитку епідемії. Представники ключових груп населення також можуть передавати ВІЛ іншим групам населення – наприклад, клієнтам РКС та статевим партнерам ЛВНІ. Таким чином, випадки інфікування серед ключових груп можуть мати множинний ефект.
Наприклад, аналіз ситуації в шести країнах Західної Африки показав, що частка нових випадків інфікування серед статевих партнерів осіб з групи «підвищеного ризику» коливалася від 20% (Буркіна-Фасо, Нігерія) до 30% (Бенін, Кот д’Івуар та Гана) та сягала аж 49% (Сенегал) (34). Між тим, частка цільових витрат на профілактику ВІЛ-інфекції, спрямованих на впровадження програм серед РКС, їх клієнтів, ЧСЧ та ЛВНІ, становила в Буркіна-Фасо 1,7%, у Кот – 0,4% та в Гані – 0,24%, тоді як відсоток нових випадків інфікування ВІЛ у цих групах населення оцінювався у 30, 28 та 43% відповідно (35).
1.8. Принципи настанови
Логічна модель для розробки цієї настанови базується на принципах прав людини, відображених у низці міжнародних угод (39, 40).
Керівні принципи:
дотримання прав людини;
доступ до якісної медичної допомоги;
доступ до правосуддя;
прийнятність послуг;
медична грамотність;
надання інтегрованих послуг.
- Дотримання прав людини. Основою для розробки даної настанови є захист прав людини представників кожної з ключових груп населення. Законодавчі та інші державні органи повинні розробити і запровадити антидискримінаційні та правозахисні закони, що мають бути розроблені на основі міжнародних стандартів прав людини заради подолання стигми, дискримінації і насильства, яких зазнають ключові групи населення, а також заради зниження рівня їхньої уразливості до ВІЛ (40).
Доступ до якісної медичної допомоги є одним з основних принципів прав людини. Такий доступ включає право представників ключових груп населення на отримання належної якісної медичної допомоги без жодної дискримінації. Медичні працівники та установи повинні обслуговувати представників основних груп населення, виходячи з принципів медичної етики і права на здоров’я (18). Медичні послуги мають бути доступними для ключових груп. Ця настанова буде ефективною лише за умови надання прийнятних, якісних та широко впроваджених медичних послуг. Низька якість послуг та вузький доступ до них обмежать користь від даних рекомендацій як для окремої людини, так і для громадського здоров’я в цілому.
Доступ до правосуддя є одним з головних пріоритетів для осіб з ключових груп населення, що обумовлено як їх частими контактами з правоохоронними органами, так і тим, що в багатьох країнах їх поведінку зараз визнають незаконною. Доступ до правосуддя включає свободу від безпідставного арешту та затримання, право на справедливий суд, свободу від катувань та жорстокого, нелюдського і принизливого поводження, а також право (у тому числі у в’язницях та інших закритих закладах) на найвищий досяжний рівень здоров’я (41). Захист прав людини, включаючи право на працевлаштування, житло та медичну допомогу, для представників ключових груп населення вимагає співпраці між закладами охорони здоров’я та правоохоронними органами, в тому числі тими, що керують в’язницями та іншими закритими закладами. Утримання в закритих закладах не повинно перешкоджати гарантованому праву людини на гідність та здоров’я (18).
Прийнятність послуг – це ключовий аспект ефективності. Надання послуг, спрямованих на зменшення тягаря ВІЛ серед представників ключових груп населення, необхідно проводити із повагою до цих осіб, а втручання повинно бути прийнятним, відповідним та недорогим для отримувачів, щоб заохотити їх до участі та утримання в системі допомоги. Надавачі послуг для представників ключових груп населення часто використовують правильні моделі надання послуг, але вони не мають досвіду у сфері ВІЛ. З іншого боку, представники цих груп населення можуть не вважати спеціалізовані послуги щодо ВІЛ прийнятними. Необхідно зміцнювати потенціал надання послуг з обох боків. Для досягнення цієї мети ефективними є консультації з організаціями осіб з ключових груп населення і залучення представників цих груп до процесу надання послуг за принципом «рівний–рівному» (42). Механізм регулярного та постійного зворотного зв’язку від отримувачів до надавачів послуг допоможе обґрунтувати та посилити прийнятність послуг для ключових груп населення.
Медична грамотність. Представники ключових груп населення часто погано поінформовані з питань здоров’я та лікування. Це може заважати прийняттю ними адекватних рішень стосовно ризикованих щодо ВІЛ форм поведінки та їхньої готовності звертатися по медичну допомогу. Медичні служби повинні регулярно і рутинно надавати точну інформацію з питань охорони здоров’я та лікування представникам цих груп населення. Водночас, ці служби повинні посилювати здатність надавачів послуг проводити профілактику і лікування ВІЛ серед представників ключових груп населення, включаючи підлітків (42).
Надання інтегрованих послуг. Представники ключових груп населення зазвичай мають кілька супутніх захворювань і перебувають у несприятливих соціальних умовах. Так, наприклад, серед цих захворювань звичними є ВІЛ, вірусні гепатити, ТБ, інші інфекційні захворювання, а також психічні розлади. Інтегровані послуги надають можливість представникам ключових груп населення отримати орієнтовані на пацієнта лікування та догляд щодо багатьох проблем, які вражають ці групи. Крім того, інтегровані послуги полегшують комунікацію та надання допомоги. Тому, якщо це можливо, надання послуг представникам ключових груп населення повинно бути інтегрованим. Якщо це неможливо, слід створити та підтримувати тісні зв’
Комментировать