Визначення «доказової медицини». Методи діагностики та лікування.
Доказова медицина (медицина, що базується на доказах), — це сукупність методологічних підходів до проведення клінічних досліджень, оцінки та застосування їх результатів.
У вузькому розумінні «доказова медицина» — це спосіб (різновид) медичної практики, коли лікар застосовує у веденні пацієнта тільки ті методи, корисність яких доведена шляхом доброякісних досліджень. Знання, отримані в процесі масштабних достовірних наукових досліджень, використовуються з метою прийняття рішень щодо призначення обстеження і лікування кожного конкретного пацієнта.
Філософські корені концепції доказів у медицині йдуть до середини 19-го століття. До цього, протягом багатьох століть, керівництвом для лікарів були лише власні знання та здогадки або, в кращому випадку, праці древніх філософів і алхіміків, що, в силу свого авторитету, сторіччями не піддавалися сумнівам. Становлення природничо-наукових знань дозволило позбавитись багатьох абсолютно неефективних методів лікування, що широко застосовувалися в ті часи.
З іншого боку, за останнє століття були винайдено, апробовано та впроваджено в практику безліч дійсно ефективних методів лікування і профілактики хвороб.
Застосування наукових доказів дозволило відмежувати наукову медицину від знахарства, шаманства і т.п. Саме концепція наукових доказів дозволила медицині вийти на новий сучасний рівень розвитку, з’ясувати природу більшості хвороб і підібрати ефективне лікування для багатьох пацієнтів.
Проте якби все було так добре, всі пацієнти отримували б своєчасно адекватну медичну допомогу, і це призводило б до їх виліковування, проблема доказовості медицини не обговорювалася б так широко в сучасному суспільстві.
Незважаючи на значні успіхи фундаментальних медичних дисциплін, до початку 80-х років у світі панувала так звана емпірична медицина. Базисні медичні науки: анатомія, фізіологія, біохімія, біофізика, мікробіологія, патологія, патофізіологія, молекулярна біологія, генетика та інші за останні 150-200 років дали людям величезну кількість знань. Вдалося пояснити багато аспектів функціонування людського організму в нормі та у разі патології, закономірності розвитку хвороб, створити нові методи їх лікування.
В результаті, досить тривалий час вчені-медики вважали, що достатньо мати теоретичні знання щодо хвороби та її розвитку для того, щоб її ефективно лікувати.
Так в медицині запанував емпіричний підхід, сутність якого полягала в застосуванні методів діагностики і лікування, ефективність яких була обґрунтована переважно теоретичним шляхом. Достатнім же практичним підтвердженням вважався особистий досвід, практично ніяк не систематизований.
Проте, незважаючи на бурхливий прогрес фундаментальних медико-біологічних наук, наші знання про людину не носять і, напевно, ніколи не будуть мати вичерпний характер.
Реакції організму і навколишнє його природне та соціальне середовище настільки різноманітні і багато чинникові, що їх дії і взаємодії часом важко спрогнозувати. Світ повний варіацій. Люди створені різними. Ми живемо у різних кліматичних умовах і під впливом різних факторів соціального середовища.
У зв’язку з цим, тільки на підставі теоретичних знань про хворобу та її розвиток, ми не можемо створити ефективний і безпечний метод лікування, який би однаково добре працював в більшості випадків. Практика показала, що багато ліків, хірургічні операції та інші методи лікування, які теоретично повинні бути ефективними — на практиці виявлялися абсолютно даремними, а то й шкідливими.
Таким чином, для подальшого розвитку медицини потрібен був новий підхід до створення по-справжньому ефективних методів діагностики та лікування. Такий підхід був знайдений. Вже з початку 70-х років стало очевидним, що теоретичну ефективність і безпеку будь-якого діагностичного та лікувального методуНЕОБХІДНО ОБОВ’ЯЗКОВО ДОВЕСТИ НА ПРАКТИЦІ. А для цього потрібен був принципово новий тип клінічних досліджень в медицині, в яких би враховувалося все різноманіття реакцій організму людини і навколишнього середовища, з одного боку, і в яких нівелювався б до мінімуму суб’єктивізм дослідника, з іншого. Такі дослідження, дизайн та методику їх проведення вдалося створити після появи в медицині статистичних методів і створення окремої дисципліни — біостатистики.
На даний час в цивілізованому світі медицини вважається законом, що НОВИЙ МЕТОД ДІАГНОСТИКИ І ЛІКУВАННЯ ХВОРОБИ, ПЕРЕД ТИМ, ЯК БУДЕ РЕКОМЕНДОВАНИЙ до практичного застосування,ПОВИНЕН ПРОЙТИ досить багато багатоцентрових рандомізованих контрольованих досліджень (РКД). Ці великі, почасти міжнародні, дослідження побудовані за певним жорстким принципам, дотримання яких відстежується протягом всього дослідження.
1. На етапі планування дослідження формулюються чіткі наукові питання, наприклад:
• Чи відрізняється ефективність досліджуваного методу лікування від плацебо або пустушки (плацебо-контрольовані дослідження).
• Чи відрізняється ефективність досліджуваного методу лікування від раніше існуючих (порівняльні дослідження).
• Наскільки безпечним є даний метод діагностики або лікування.
• Наскільки даний метод діагностики є ефективним і точним у визначенні вимірюваної ним ознаки
Завжди чітко прописується план та методика проведення майбутнього дослідження. «Золотим стандартом» для дослідження нового лікувального методу, без чого в розвинених країнах жоден препарат не потрапляє на ринок, є подвійне сліпе плацебо-контрольоване клінічне випробування. Правильна його організація та проведення дозволяє отримати результати, що можуть трактуватися лише в одному напрямі, без «різночитань», тобто трактування результатів не залежить від уподобань (або вигоди) дослідника.
Після цього дослідження отримують схвалення етичного комітету. Сама сутність такого схвалення полягає в тому, що наукові дослідження ніяким чином не повинні порушувати інтереси людей. Пацієнти не повинні бути позбавлені найбільш ефективних з відомих лікарських засобів. Новий засіб, що випробовується, не повинен бути токсичним, канцерогенним, викликати небажані реакції та ефекти, що погіршують здоров’я пацієнта тощо.
1. Після того, як дослідження отримує планування та схвалення, розпочинається його безпосереднє проведення. У проведенні таких досліджень, як правило, беруть участь десятки медичних центрів з різних країн, діяльність яких чітко контролюється незалежними комісіями. При цьому, усі дуже ретельно дотримуються правил проведення, тому що порушення правил, встановлених на етапі планування, може сильно дискредитувати лікувальний заклад. Кількість залучених до проведення дослідження пацієнтів може складати від декількох десятків до мільйона.
2. Отримані результати піддаються ретельному математико-статистичному опрацюванню та аналізу, що дозволяє виявити та оцінити достовірність отриманих відмінностей.
3. Висновки та рекомендації для лікарів і пацієнтів, а також впровадження в стандарти надання медичної допомоги робляться тільки на підставі достовірних і перевірених результатів досліджень. І тільки на підставі цих достовірних досліджень погоджувальними комісіями та комітетами експертів створюються стандарти надання медичної допомоги.
Таким чином, сучасні дослідження найвищого рівня доказовості здатні продукувати надійні факти, що є основою підґрунтя клінічної практики. Вони створюють фундамент ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ, яка, на відміну від емпіричної, дозволяє здійснювати діагностику та лікування з найвищою ефективністю і безпекою та з найменшими витратами.
Існує загальновизнана шкала оцінки доказів:
А. Докази переконливі:є вагомі докази на користь застосування даного методу
В. Відносна переконливість доказів:в наявності достатньо доказів на користь того, щоб рекомендувати даний метод до застосування.
С. Достатніх доказів немає: наявних доказів недостатньо для винесення рекомендації, але рекомендації можуть бути надані з урахуванням інших обставин.
D. Достатньо негативних доказів: в наявності достатньо доказів, щоб рекомендувати відмовитися від застосування даного методу в певній ситуації.
Є. Вагомі негативні докази: в наявності є досить переконливі докази того, щоб відмовитись від застосування даного методу.
Чим може допомогти доказова медицина?
1. Медичний та етичний аспекти.
Лікарями призначаються тільки ті діагностичні процедури, застосування яких надає реальну інформацію щодо стану пацієнта, не завдає шкоди здоров’ю та дозволяє підібрати найбільш ефективне лікування. Лікарями призначаються тільки ті методи лікування, застосування яких раніше довело свою ефективність в коректних дослідженнях на тисячах подібних пацієнтів. Пацієнт поінформований про те, що з ним відбувається, бере участь у прийнятті рішень щодо свого здоров’я і може завжди перевірити правильність призначень. Доказова медицина робить спілкування лікаря і пацієнта чесним, відкритим і прозорим.
2. Економічний аспект.
Оплата медичних послуг може здійснюватися з різних джерел: державний бюджет, фонди обов’язкового або добровільного медичного страхування, і, нарешті, особисті кошти громадян. Що об’єднує всі ці чотири джерела? Перш за все, небажання платити за зайве обстеження і необґрунтоване і неефективне лікування. З іншого боку, бажання отримати максимальний ефект від тих коштів, що витрачаються. Доказова медицина допомагає ефективно використовувати кошти та запобігає їх зайвій витраті.
3. Юридичний аспект.
У громадян, страхових компаній, держави та громадських організацій є єдиний інструмент у вигляді стандартів надання максимально адекватних медичних послуг. Доказова медицина дозволяє контролювати будь-яку діяльність у сфері медицини.
4. Освітній аспект.
Повсюдне та повсякденне слідування стандартам доказової медицини дозволяє ефективно і професійно навчати лікарські кадри та вчасно підвищувати їх кваліфікацію. В результаті цього вагомо нівелюються разючі відмінності між дипломами та сертифікатами, отриманими в різних медичних установах і, відповідно, у кваліфікації лікарів. Доказова медицина дозволяє лікувати хворих згідно з єдиними найбільш ефективними підходами, при цьому самі лікарі краще розуміють один одного.
Комментировать