Сечокам’яна хвороба: тактика та лікування

Сечокам’яна хвороба стоїть на другому місці серед захворювань сечостатевої системи, після інфекцій сечовивідних шляхів (біля 35-45% всіх урологічних патологій). Окрім того, з кожним роком, спостерігається динамічне зростання випадків СКХ. Згідно галузевого стандарту , розповсюдженість сечокам”яної хвороби на Україні за останні 4 роки збільшилась в 1,2 рази. Кількість хворих сягає понад 160 тис, поширеність захворювання становить 973,5 на 100 тис. населення. [1]

Піковий вік каменеутворення у чоловіків становить 30 років; жінки мають бімодальне розподіл віку з піками в 35 і 55 років. Частота рецидиву після звільнення від конкрементів протягом наступних 5-7 років становить приблизно 50%. Число хворих СКХ постійно збільшується, на сьогоднішній день це близько 30-40% всіх урологічних пацієнтів. Необхідно відмітити, що вік початку захворювання стає все молодше і співвідношення статей (до недавнього часу переважали чоловіки) стає майже однаковим [2].

Однозначних етіологічних факторів на сьогоднішній день не існує. Прийнято вважати, що розвиток СКХ відбувається внаслідок співпадіння сприятливих для хвороби факторів: фактори ризику + умови для утворення каменів. Для останнього процесу важливими є показники: РН середовища, солі та кислоти. Точніше, дисбаланс цих речовин.

Приблизно 70-80% сечових каменів є неорганічними сполуками кальцію — оксалати, фосфати, карбонати. Конкременти, що містять солі магнію, зустрічаються в 5-10% випадків, вони часто поєднуються з сечовий інфекцією.

Приєднання сечової інфекції не тільки істотно ускладнює перебіг захворювання, але і є важливим додатковим місцевим чинником виникнення і підтримання хронічного (рецидивуючого) перебігу СКХ. Причина — несприятливий вплив на сечу продуктів життєдіяльності ряду мікроорганізмів, що сприяють різкого її підвищення лужності і бурхливому утворенню кристалів аморфних фосфатів, а при наявності ядра кристалізації — і швидкому зростанню конкрементів. [2].

Фактори ризику розвитку СКХ:

спадковий фактор;
тубулопатії та різноманітні вади розвитку сечостатевої системи;
сольові діатези;
дистрофічне та токсичне ураження канальців нирок (внаслідок дефіциту вітамінів А, Д (чи їх надлишку), бактеріального ураження або токсичної дії гормонів);
деякі системні, метаболічні захворювання;
місцеві порушення нормальних функцій нирок: порушення уродинаміки, обструктивні патології та ін.

Непрямими/умовними факторами можна вважати вживання неякісної води та продуктів, авітамінози та недостатність мікроелементів, прийом деяких лікарських препаратів.

Симптоми сечокам’яної хвороби

Характерними симптомами є:

больовий синдром;
гематурія;
порушення сечовипускання;
відходження конкрементів;
обтураційна анурія;
симптоми інтоксикації з помірною чи вираженою лихоманкою.

Клінічні прояви захворювання залежить від локалізації конкременту і визначають наявність або порушення відтоку сечі.

Вираженість симптомів залежить від ступеню порушення уродинаміки, запалення, індивідуальної чутливості.

Діагностика сечокам’яної хвороби

До діагностичних заходів відносяться:

збір анамнезу та скарг;
об’єктивний огляд;
лабораторна діагностика: загальний аналіз сечі (РН сечі), крові, аналіз сечі за Нечипоренком; посів на стерильність та чутливість до антибіотиків; глюкоза крові; протромбіновий індекс; креатинін та сечовина крові, холестерин;
УЗД нирки;
рентгенологічне дослідження (оглядова урографія, екскреторна урографія, ретроградна уретеропієлографія, радіоізотопна ренографія, ниркова ангіографія);
комп’ютерна томографія;
магнітно-резонансна томографія (в окремих випадках).

Зазвичай, проводяться обов’язкові дослідження: група крові, Rh-фактор, ЕКГ.

Підходи в лікуванні СКХ

Насамперед, важливо зазначити, що раннє встановлення діагнозу має важливе значення і безпосередньо впливає на прогнози. По можливості коректуються усі фактори ризику, починаючи з першочергових, закінчуючи другорядними. Після закінчення курсу лікування, пацієнт має залишатися під диспансерним наглядом, як мінімум, наступні 3-5 років.

З радикальних методів лікування, застосовується дистанційна літотрипсія (до двох см розмір), та хірургічне лікування: пієлолітотомія. В деяких випадках, використовується черезшкірна нефролітотрипсія, нефролітоекстракція. В тяжких випадках, показане проведення гемодіалізу. В випадку тяжких інфекційних ускладнень (абсцеси, паранефрити), з повним припиненням функціонування нирки, виконується нефректомія. В подальшому, показана інфузійна, антибактеріальна, симптоматична терапія. Важливим етапом є протирецидивна терапія.

Для профілактичного, та післяопераційного лікування найчастіше використовуються (залежить від виду/хімічного складу конкременту):

ферментативні препарати (профілактика утворення деяких видів каменів);
препарати, які знижують кислотність середовища: підлужують її (довготривалі курси);
дієтотерапія (обмеження «важких» білків та баланс рідинного навантаження);
урикостатики в залежності від виду конкрементів ,уросептики.

Препарати рослинного походження є надійною підтримкою в комплексному лікуванні та профілактиці рецидивів сечокам’яної хвороби.

Одним з таких препаратів є Уронефрон (ПАТ «Фармак»). Випуск препарата в різних лікарських формах (сироп, гель, краплі, таблетки) робить лікарський засіб зручним для застосування і підвищує його комплаенс.

Уронефрон – один з комбінованих препаратів рослинного походження. Він чинить протизапальну, сечогінну, спазмолітичну та антимікробну дію. При використанні препарату в комплексній терапії відмічається зниження вираженості симптомів хвороби [3, 4].

Є дані вивчення ефективності фітопрепарату Уронефрон при лікуванні 64 хворих на хронічний пієлонефрит у поєднанні з СКХ. Результати клінічних досліджень показали хорошу терапевтичну безпеку і переносимість Уронефрона у всіх пацієнтів. Побічних дій і алергічних реакцій за час спостереження не виявлено. Також не відзначено негативних ефектів, які можна було б пояснити поєднанням прийому Уронефрон і антибактеріальних препаратів. Більш того, додаткове призначення Уронефрон посилювало антимікробну дію базової терапії. Таким чином, застосування Уронефрон в комплексному лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит та СКХ сприяє більш швидкому й ефективному зменшенню запальних процесів в мисках нирок і зниженню бактериурії в порівнянні з традиційною терапією. Отримані результати дозволяють високо оцінити позитивну дію препарату щодо зменшення каменеутворення у хворих на СКХ [5,6].

Важливо відмітити те, що Уронефрон добре переноситься пацієнтами. Прийом препарату може здійснюватися протягом тривалого часу, що забезпечує якісну профілактику [5].

Вкрай важливо, щоб пацієнт перебував під наглядом лікаря. УЗД має проводитись мінімум раз в три місяці, а при необхідності, лікар може розширяти діагностичні заходи.

Література:

Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Сечокам”яна хвороба. Камені нирки», Додаток до наказу МОЗ №604 від 06-12-2004)
Аляев Ю. Г. Мочекаменная болезнь: современные методы диагностики и лечения: [руковод- ство] / Под ред. Ю. Г. Аляева. – М.: ГЭОТАР-Ме- диа, 2010. – 216 с.
Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Уронефрон
Відкрите дослідження по вивченню клініко-епідеміологічних характеристик сечокам’яної хвороби в Україні (Урологія, Український науково-практичний журнал урологів, андрологів та нефрологів №3, 2015 (74), том 19, Стусь В П та група авторів
Топчий И. И. Терапевтические эффекты фитопре- парата Уронефрон у больных хроническим пиелонефритом в сочетании с мочекаменной болезнью / И. И. Топчий, Т. Д. Щербань, П. С. Семеновых // Мед. аспекты здоровья мужчины. – 2012. – № 1. – С. 35-39
Маслова Н. Ф. Экспериментальные фармакологические исследования новой лекарственной формы – препарата «Уронефрон», таблетки / [Н. Ф. Маслова, Т. Н. Носальская, Н. С. Никитина и др.] // Фармаком. – 2012. – № 1/2. – С. 87-95.

Реклама лікарського засобу. Перед застосуванням обов’язково проконсультуйтесь з лікарем та ознайомтесь з інструкцією для використання препарату. Виробник ПАТ «Фармак»04080, Україна м. Київ, вул. Фрунзе, 63, e-mail: info@farmak.uaтел. (044) 496-87- 87 Р.П. №UA/14570/01/01 від 19.08.2015