Прояви синдрому жорстокого поводження з дітьми на перинатальному етапі

Пропаганда здорового способу життя, захист дітей від жорстокого поводження, насильства, експлуата­ції із забезпеченням функціонування системи захи­сту дітей та проведення профілактичної роботи.

Пасічник Ірина Петрівна, кандидат медичних наук
Харківський національний медичний університет, кафедра загальної практики-сімейної медицини

Збереження здоров’я дітей залежить не тільки від якості надання медичної допомоги але й вимагає відповідальних дій батьків, в першу чергу матері, що стає нормативною умовою, при якій взаємовід­носини в діаді «мати-дитина» входять у поле уваги лікарів. На сучасному етапі відношення до дітей бу­дується не тільки на концепції дотримання їхніх прав та свобод, але й на науковому усвідомленні ролі біологічних, психологічних та соціальних фак­торів у розвитку дитини.

Україна, як член міжнародного співтовариства, бере участь у заходах зі створення сприятливого сере­довища, необхідного для повноцінного росту та ро­звитку дітей, починаючи з періоду внутрішньоутробного розвитку, який є визначальним у формуванні здоров’я.

Інформація, що отримана ненародженою дитиною, фіксується в пам’яті, та в сполученні з базовою ге­нетичною зумовлює психологічні та соматичні осо­бливості людини [2]. Саме протягом пренатального періоду батьки своїм відношенням та поведінкою можуть завдати шкоди майбутній дитині. Зловжи­вання алкоголем, наркотиками, паління, спроби пе­рервати вагітність, відсутність пренатального спо­стереження, необхідного лікування протягом вагіт­ності призводять до пренатального стресу та пору­шень стану плода [6,7,8]. У таких випадках ми мо­жемо говорити про наявність перинатального на­силля (нехтування потребами), яке має найбільш ушкоджувальну дію для подальшого життя.

У майбутньому житті дитина, що зазнала прената­льного стресу буде відрізнятися ненормально висо­кими реакціями на стрес, порушеннями здоров’я та адаптації.

У рамках Національного плану дій із реалізації Кон­венції ООН з прав дітей на період до 2016 року пріоритетними напрямками роботи, на яких необ­хідно зосередити зусилля суспільства, визначено пропаганду здорового способу життя, захист дітей від жорстокого поводження, насильства, експлуата­ції із забезпеченням функціонування системи захи­сту дітей та проведення відповідної профілактичної роботи [4]. Жорстоке ставлення до дітей є глобаль­ною проблемою сучасності, однак, опублікована наукова інформація стосовно багатьох країн, особ­ливо з низьким та середнім рівнем добробуту, до­сить обмежена, а наявні дані недооцінюють справ­жні масштаби проблеми, тому що значна кількість випадків смертей в наслідок жорстокого поводжен­ня віднесена до травм, падінь, опіків, утоплень, си­ндрому раптової смерті малюка та ін. У вітчизняній педіатрії вивчення проблеми жорстокого ставлення до дітей представлено в основному клінікоепідеміологічним аналізом ситуації на регіонально­му рівні [1].

Відповідно до МКХ-10, синдром жорстокого пово­дження з дітьми (childmaltreatment) загальне по­няття, яке включає всі форми поганого відношення до дітей, у тому числі, відсутність батьківського пік­лування та нехтування потребами дитини, що спри­чиняють шкоду здоров’ю, розвитку та життю дитини: занедбаність, нехтування потребами дитини (Т.74.0), фізичне насилля (Т.74.1), сексуальне на­силля (Т.74.2), психологічне насилля (Т.74.3), інші синдроми жорстокого поводження (Т.74.8), синдром жорстокого поводження не уточнений (Т.74.9). В англомовній літературі існують терміни childmal­treatment(жорстоке поводження); childabuse(на­силля над дитиною) та childneglect(нехтування по­требами дитини), які поєднані в абревіатуру CAN.

Насильство, відсутність батьківської турботи, нех­тування основними потребами дитини у безпечному середовищі мають велике біологічне та психосоціальне значення, тому що створюють у сім’ї несприя­тливу атмосферу, яка зберігається протягом трива­лого часу, перешкоджає нормальному розвитку ди­тини та сприяє формуванню психічних та соматич­них розладів у майбутньому. Синдром жорстокого поводження з дітьми викликає різні форми стресу, які приводять до порушень процесів адаптації, що особливо важливо протягом перших років життя [6,8].

Одним із важливіших етапів у становленні материн­ства є період вагітності, зміст якого полягає у змінах самосвідомості жінки, спрямованих на прийняття нової соціальної ролі та формування почуття при­хильності до дитини. Результати численних науко­вих досліджень підкреслюють проблематику та зна­чення материнства саме в перинатальний період, оскільки мати розглядається як «середовище» та умови існування й розвитку дитини [3,5]. Несприят­ливе відношення матері до своїх обов’язків протя­гом перинатального періоду впливає на стан внутрішньоутробної дитини, а потім і на процеси постнатальної адаптації.

Антенатальний період є фундаментом формування здоров’я дитини, відношення до неї батьків, перш за все, матері. Факторами ризику проявів синдрому жорстокого поводження з дітьми на цьому етапі є стресовий стан матері, який веде до різних біохіміч­них зсувів в організмі плода та дитини. Внутрішньоутробні зміни гормонального балансу в організмі матері та плода, незалежно від їхнього внутрішньо­го чи зовнішнього походження, здатні формувати мікроструктурні та функціональні порушення у по­томства. Стрес материнського організму викликає комплекс нейрогормональних зсувів в організмі плода внаслідок підвищення рівня глюкокортикоїдів та кортикотропіну в крові, які кваліфікуються фахів­цями, як стресовий стан плода. Пренатальний стрес викликає комплекс морфологічних, нейрохімічних, ендокринних, метаболічних змін, які закріп­люються в постнатальному житті [4]. Проявами си­ндрому жорстокого поводження з дітьми (нехтуван­ня потребами) на антенатальному періоді є шкідли­ві звички матері, що приводять до прета постнатальної патології з боку плода та новонародженого, відмова від необхідного під час вагітності лікування, яка сприяє реалізації внутрішньоутробного інфіку­вання, наслідків гіпоксії. Спроби переривання вагіт­ності ведуть до різноспрямованих патологічних впливів на органи та системи майбутньої дитини. Неадекватний стиль сприйняття вагітності, небажа­ність дитини формують дефіцит пренатальної при­хильності з наступним порушенням біопсихосоціальної адаптації дитини.

Інтранатальний період є визначальним для перебігу постнатальної адаптації та формування материнсь­кої прихильності. Значна роль у профілактиці про­явів синдрому належить лікарям-акушерам, які ма­ють забезпечити в пологовій залі спокійну атмос­феру, тишу, м’яке світло, тепло, фізіологічне ве­дення пологів, при бажанні родини участь партне­рів та відстрочити проведення планових медичних маніпуляцій, як для матері, так і для дитини. Обов’язковим є ранній тілесний контакт, можливість побути на самоті з дитиною, раннє прикладання до грудей із наступним формуванням імпринтінгу, бондінгу та адекватних постнатальних взаємовідносин матері та дитини.

Постнатальний період потребує уваги до таких ва­жливих елементів створення безпечного середови­ща для дитини, як постійне сумісне перебування матері та дитини, формування материнської прихи­льності, виключно грудне вигодовування за потре­бою дитини, адекватний підхід до штучного вигодо­вування у разі його потреби, профілактика больово­го синдрому, присутність матері при проведенні не­обхідних діагностичних та лікувальних маніпуляцій, її участь у процесі лікування, виходжування та до­гляду за дитиною. Проявами нехтування потребами дитини протягом раннього постнатального періоду є безпричинна відмова матері від сумісного перебу­вання з дитиною, перехід на штучне вигодовування, відмова від проведення необхідних дитині медич­них маніпуляцій, щеплень, невиконання правил до­гляду за новонародженою дитиною, паління, вжи­вання алкоголю, наркотиків тощо.

Джерело формування відношення до дитини ле­жить в онтогенезі матері, але перші прояви нехту­вання потребами дитини помітні вже під час вагіт­ності. Важливою є роль первинної ланки надання медичної допомоги у вирішенні цієї проблеми. Саме сімейні лікарі, педіатри та акушери-гінекологи пер­шими мають контакт з родиною, яка планує наро­дження дитини. Вони повинні своєчасно виявити фактори ризику, перші прояви синдрому жорстокого поводження з дітьми та вжити заходи щодо його профілактики.

Поширення позитивного досвіду формування усві­домленого батьківства на етапах планування наро­дження дитини є перспективним. Це запобігає нех­туванню потребами дитини, починаючи з перината­льного періоду, та знижує ризик жорстокого пово­дження в майбутньому. Терапія, що необхідна у ра­зі відсутності батьківського піклування в умовах сім’ї, повинна приділяти увагу підвищенню рівня материнської компетентності та формуванню адек­ватних навичок психосоціальної комунікації з дити­ною.

Літературні джерела:

1. Аряєв М. Л. Жорстоке поводження з дітьми / М. Л. Аряєв // Перинатологія та педіатрія. 2002. № 1. С. 56-60.
2. Брехман Г. И. Механизмы и пути «трансля­ции» и «ретрансляции» информации о наси­лии через мать к неродившемуся ребенку // Феномен насилия (от домашнего до глобаль­ного): взгляд с позиции пренатальной и пери­натальной психологии и медицины / под ред. проф. Г. И. Брехмана и проф. П. Г. ФедорФрайберга. СПб. Хайфа : Изд-во ИПТП, 2005.С. 12-33.
3. Добряков И.В. Перинатальная психология. СПб.: Питер, 2010. 272 с. (С. 67-69).
4. Резников А.Г. Пренатальный стресс и нейроэ­ндокринная патология / А.Г. Резников, Н.Д. Носенко, С.С. Ткачук, В.Ф. Мыслицкий. Чер­новцы : Издательство «Медакадемія», 2004 318 с.
5. Филиппова Г. Г. Материнство и основные ас­пекты его исследования в психологии / Г. Г Филиппова // Вопросы психологии. 2001. № 2. С. 22-36.
6. Cerezo M. A. Mother-infant interaction and chil­dren’s socio-emotional development with highand low-risk mothers /M. A Cerezo, G. PonsSalvador, R. M. Trenado //Infant Behav. Dev. 2008. Vol. 31, N 4. P. 578-589.
7. Champagne F. A. Epigenetic mechanisms medi­ating the long-term effects of maternal care on development /F. A. Champagne, J. P. Curley //Neurosci Biobehav. Rev. 2009. Vol. 33, N 4. P. 593-600.
8. Understanding the behavioral and emotional consequences of child abuse /C. Jenny, C. W. Christian, R. A. Hibbard [et al.] //Pediat­rics. 2008. Vol. 122, N 3. P. 667-673.