Наприкінці вересня 2017 у видавництві Corpus за підтримки фонду «Еволюція» побачила світ книга американського педіатра і популяризатора щеплень Пола Оффіта «Смертельно небезпечний вибір.
Чим боротьба з щепленнями загрожує нам усім », в якій автор детально розбирає найбільш популярні антивакцинаторські компанія і послідовно доводить необхідність вакцинації дітей. Видавництво «Медуза» оприлюднило фрагмент з глави «Правосуддя», який ми наводимо в скороченні. Переклад з англійської Анастасії Бродоцкой.
Двадцять років свого існування Програма компенсацій постраждалим від щеплень роздавала гроші вельми щедро. У позивачів було кілька шляхів до перемоги. Іноді програма просто визнавала, що претензія обгрунтована. Наприклад, компенсація негайно виплачувалася будь-якій дитині, паралізованому після щеплення оральної вакциною Альберта Сейбіна проти поліомієліту. Якщо ж підозра, що щеплення стало причиною того чи іншого захворювання, в тому числі аутизму, не вважалося обгрунтованим, уряд призначав суддів, так званих судових розпорядників, які слухали розгляд в суді у справах про вакцинах. Якщо судові розпорядники відхиляли позов, залишалося три варіанти. Прохач міг звернутися в Претензійний суд США, якщо такої можливості не було — в Федеральний окружний апеляційний суд або ж подати позов на виробників вакцини в суд штату. З роками сума, що була в розпорядженні Програми компенсацій постраждалим від щеплень, ставала все більше і більше за рахунок державного акцизного збору з кожної дози вакцини, і до 2009 року у Програми накопичилося вже 2 мільярди доларів, а середня виплата становила 900 000 доларів.
Клинические рекомендации по кори Американской Академии Педиатрии (ААР, 2015)
Суд у справах про вакцинах був місцем незвичайним. У 1988 році, коли він тільки почав присуджувати позивачам великі суми, шкала компенсацій була досить вільною і програма компенсувала ускладнення, викликані не вакцинами. Наприклад, в 1992 році суд постановив, що АКДС стало причиною епілепсії, хоча у дитини, чия справа розглядалася, був синдром Ретта. Крім того, суд, як правило, виплачував компенсації батькам, чиї діти загинули від синдрому раптової дитячої смерті, хоча на той час дослідження вже показали, що зв’язок між вакцинами і СРДС відсутній. Траплялося йому присуджувати і ще більш дивні компенсації. Позивачам вдавалося переконати суд, що плач, нервозність і сонливість у дитини після щеплення АКДС — це ознака ураження мозку, що приводить до синдрому дефіциту уваги. Згодом один адвокат зізнався, що щонайменше третина всіх позовів проти АКДС насправді були необгрунтованими. Ймовірно, найкращим прикладом вакханалії, що панувала в суді, став позов однієї жінки, яка стверджувала, що її пес «подурнішав» після щеплення від сказу.
Але в 1995 році все змінилося. До більшої радості лікарської спільноти шкалу компенсацій програми зробили значно суворішою. Батьки більше не могли розраховувати на успіх, заявляючи, що вакцина АКДП викликає необоротне ураження мозку, СРДС або генетичні порушення. Барбара Ло Фішер, яка стояла біля витоків програми, прийшла в лють. «Державна система компенсації, яка, як нам говорили, повинна була стати» простим правосуддям для дітей «, обернулася жорстоким розіграшем». Втім, Барбарі Ло Фішер ні про що було турбуватися: низка незрозумілих постанов тільки почалася.
Першою ластівкою був дивовижний випадок Маргарет Алтен. Двадцять восьмого березня 1997 року сорокадев’ятирічній Маргарет Алтен зробили щеплення від правця і гепатиту А. Через два тижні у неї почалися головні болі і з’явилася нечіткість зору. Після всебічного обстеження лікарі Алтен діагностували у неї захворювання, схоже на розсіяний склероз. На той час, коли справа Алтен розглядалося Програмою компенсацій, накопичилося достатньо наукових даних, які доводили, що щеплення не викликають подібних недуг. Тому судовий розпорядник відхилив вимогу Алтен про компенсацію. Однак судді з Федерального апеляційного суду з ним не погодилися. Вони вирішили, що юристам позивачки потрібно зробити всього три речі: запропонувати теорію, як вакцина могла викликати захворювання, запропонувати логічний ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків і, нарешті, показати, що ці дві події пов’язані за часом. Юристи позивачки не зобов’язані були підкріплювати свій позов ніякими епідеміологічними або біологічними даними. Від них вимагалося лише показати, що хвороба була діагностована після щеплення, і запропонувати теорію, як таке могло статися — вельми нескладне завдання.
Потім було рішення за позовом Капіззано. Третього травня 1998 року Роуз Капіззано отримала другу дозу вакцини проти гепатиту В, після чого у неї з’явився висип, а також хворобливість і обмеження рухливості суглобів. Надалі лікарі поставили їй діагноз «ревматоїдний артрит». І знову наукові дані спростовували уявлення, ніби вакцина проти гепатиту В викликає ревматоїдний артрит. Тому судовий розпорядник відхилив позов. Однак, як і в справі Маргарет Алтен, Федеральний апеляційний суд скасував це рішення. Судді апеляційного суду відзначили, що, на думку лікаря Роуз Капіззано, її артрит був викликаний саме щепленням, і для них цього виявилося достатньо. Вони постановили: «У випадках, коли мова йде про вакцини, суд віддає перевагу медичним документам і думці фахівців-медиків, оскільки саме лікарі в стані найкраще визначити, чи існує причинно-наслідковий зв’язок між вакцинацією і хворобою». Ця постанова означало, що думка лікаря може переважити прийнятий у лікарському співтоваристві консенсус, всю сукупність епідеміологічних і біологічних даних, десятиліття колективного клінічного досвіду. Точка зору одного-єдиного лікаря могла звести все це на нівець.
Постанова за позовами Алтен і Капіззано відкрили дорогу цілій низці ганебних рішень. З 2001 по 2008 рік суд постановив, що вакцини проти гепатиту В і Hib-інфекції викликали параліч, вакцина проти кору, краснухи та паротиту викликала епілепсію і фіброміалгию (синдром невідомого походження, для якого характерні м’язові болі і слабкість), вакцина проти гепатиту В викликала синдром Гієна — Барре, а вакцина проти краснухи — хронічний артрит, і все це незважаючи на велику кількість доказів, що подібних побічних ефектів у цих вакцин немає.
Однак саме нелогічне, саме необґрунтоване, що викликає найсерйознішу тривогу (тим, кого турбувала життєздатність програми) з усіх цих рішень — це вердикт за позовом Дороті Вердеріч. 11 листопада 1992 року тридцятитрьохрічної медсестрі Дороті Вердеріч ввели першу дозу вакцини проти гепатиту В, а через місяць — другу. Незабаром після цього вона поскаржилася на оніміння лівої половини тіла, а потім осліпла на одне око. Другого лютого 1993 після численних аналізів і досліджень лікарі встановили діагноз: розсіяний склероз. Двадцять шостого травня 2006 року судовий розпорядник ухвалив, що розсіяний склероз у Дороті Вердеріч викликаний вакциною проти гепатиту В. Ідея, ніби вакцина проти гепатиту В викликає розсіяний склероз, не отримала наукового підтвердження. По-перше, вірусний білок у вакцині (поверхневий білок вірусу гепатиту В) і вірусний білок, що виявляється в крові при природному зараженні, ідентичні. Тому, якщо вакцина і викликає якусь хворобу, ту ж хвороба має викликати і природне зараження. Однак розсіяний склероз у людей, заражених гепатитом В, зустрічається не частіше, ніж в цілому в популяції, а рідше. Крім того, два великих епідеміологічних дослідження, проведені вченими з Гарвардської школи охорони здоров’я і Університету Макгілла в Монреалі, що охопили десятки тисяч випробовуваних і опубліковані в New England Journal of Medicine, не виявили ніякого зв’язку між цими захворюваннями. Коли судовий розпорядник ухвалив, що розсіяний склероз у Дороті Вердеріч викликаний вакциною проти гепатиту В, результати обох досліджень були вже оприлюднені.
Ніхто не зможе краще розповісти про те, що відбувається за лаштунками Програми компенсацій постраждалим від щеплень, ніж Люсі Рорк-Адамс, професор патології в дитячої лікарні Філадельфії. Кожен раз, коли смерть дитини пов’язують з щепленням, Рорк-Адамс вивчає мозок померлого.
Пропрацювавши в своїй області понад сорок років, Люсі Рорк-Адамс стала всесвітньо відомим педіатром-невропатологом, і до неї за консультаціями звертаються колеги з усього світу. Вона була в числі вчених, яким після смерті Альберта Ейнштейна надіслали зразок його мозку для досліджень. Те, що адвокати захисту в суді у справах по вакцинах так часто звертаються за експертизою до Люсі Рорк-Адамс, — свідоцтво їх серйозності і сумлінності.
До теперішнього часу Люсі Рорк-Адамс дослідила мозок 33 дітей, загиблих після щеплення або тих, що страждають незрозумілими судорожними припадками, що вимагали біопсії мозку. Їй досі не вдалося виявити жодного випадку, коли причиною нещастя дійсно стала вакцина.
«Але я знайшла найрізноманітніші аномалії і хвороби, якими можна пояснити те, що сталося з цими дітьми», — говорить доктор Рорк-Адамс. Вона виявила, що одні діти загинули від вад розвитку, дегенеративних хвороб, судинних розладів та інфекцій, інші — від випадкового задухи або в результаті насильства.
«Підсумок такий: немає ніяких даних з точки зору наукової, а тепер і патологічної експертизи, що причиною того, що сталося була вакцина», — говорить вона.
Комментировать