Новости

Проект Закону про організацію медичного обслуговування населення в Україні № 7065 від 04.09.2017

Про організацію медичного обслуговування населення в Україні

Цей Закон визначає основні засади організації медичного обслуговування населення на сучасному етапі розвитку системи охорони здоров’я та особливості діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють медичну практику.

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні»

Порівняльна таблиця до проекту Закону України «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні» № 7065 від 04.09.2017

Стаття 1. Визначення термінів

  1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1) медична допомога – це медична послуга або комплекс медичних послуг, що надається пацієнтам із застосуванням діагностичних та лікувальних методів, включно з лікарськими засобами, передбачених медико-технологічними документами;

2)  медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я або сертифікат на професійну діяльність молодшого спеціаліста з медичною освітою, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

3) медична послуга – послідовно визначені дії або комплекс дій суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, які мають самостійне значення і використовується як основа планування їх обсягу та вартості;

4) програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я — державна медико-соціальна програма медичного обслуговування населення, яка фінансується у повному обсязі з державного бюджету України та затверджується разом з державним бюджетом України на відповідний рік;

5) мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

6) спеціалізація закладу охорони здоров’я — ознака закладу охорони здоров’я, що характеризує його здатність надавати медичну допомогу за певною лікарською спеціальністю, спеціальністю молодших спеціалістів з медичною освітою (спеціалізований) або за кількома спеціальностями (багатопрофільний);

7) умови надання медичної допомоги – умови перебування пацієнтів у закладах охорони здоров’я та/або комунікації пацієнтів та/або членів їх родин з персоналом закладів охорони здоров’я;

8) управління якістю медичного обслуговування – постійний процес вдосконалення та поліпшення якості медичного обслуговування, який передбачає виявлення та усунення системних недоліків в наданні медичної допомоги;

9) якість медичного обслуговування – відповідність умов надання медичної допомоги, організації процесу медичного обслуговування та результатів медичного обслуговування встановленим стандартам.

  1. Інші терміни, що вживаються у цьому Законі, використовуються у значенні, наведеному в Основах законодавства України про охорону здоров’я.

Стаття 2. Завдання та принципи медичного обслуговування

  1. Завданням медичного обслуговування є збереження, відновлення і зміцнення здоров’я населення шляхом забезпечення універсального охоплення доступною, якісною та безпечною медичною допомогою.
  2. Медичне обслуговування здійснюється за такими принципами:

1) доступність медичного обслуговування, яка полягає у безперешкодному доступі до закладів охорони здоров’я незалежно від географічних, економічних, соціальних, культурних, організаційних чи мовних бар’єрів;

2) комплексність медичного обслуговування, яка передбачає надання необхідного спектра медичних послуг при кожному зверненні пацієнта з врахуванням його індивідуальних особливостей та стану здоров’я;

3) наступність і безперервність медичного обслуговування, яка передбачає координацію діяльності в процесі надання пацієнтові медичної допомоги в різний час, різними спеціалістами та закладами охорони здоров’я, стандартизацію вимог до медичної документації, технічного оснащення, організації процесу надання медичної допомоги;

4) інтегрованість медичного обслуговування — надання медичної допомоги, шляхом координації дій окремих надавачів медичних послуг в цілях досягнення економічної ефективності, поліпшення якості і підвищення рівня задоволеності користувачів і постачальників медичної допомоги;

5) адекватність медичного обслуговування, яка полягає у відповідності медичної допомоги справедливим потребам і очікуванням пацієнта в рамках прийнятної для пацієнта якості життя і передбачає забезпечення  можливості отримання споживачем необхідної йому допомоги в потрібний час, в зручному для нього місці, в достатньому обсязі і з прийнятними витратами;

6) ефективність медичного обслуговування, яка полягає у забезпеченні досягнення оптимальної при наявних ресурсах результативності  медичної допомоги, наданої з дотриманням вимог медико-технологічних документів та етичних принципів;

7) орієнтованість на пацієнта та його задоволеність, яка передбачає участь пацієнта у прийнятті рішень при наданні йому медичної допомоги і вимірювання задоволеності пацієнта її результатами;

8) безпека процесу надання медичних послуг, що передбачає заборону застосування медичних технологій та обладнання, які визнані небезпечними у встановленому порядку, та обмеження шкідливих впливів на пацієнта і лікаря відповідно до вимог законодавства щодо безпеки та охорони праці, санітарного та епідемічного благополуччя.

Стаття 3. Органи управління у сфері організації медичного обслуговування

  1. Управління у сфері організації медичного обслуговування у межах своїх повноважень здійснюється:

1) Кабінетом Міністрів України;

2) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

3) місцевими органами виконавчої влади;

4) органами місцевого самоврядування.

  1. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;

2) організовує розроблення, затверджує та забезпечує виконання загальнодержавних програм розвитку сфери охорони здоров’я;

3) забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для організації діяльності закладів охорони здоров’я та організації медичного обслуговування;

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, забезпечує загальну координацію медичного обслуговування та координацію надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
  2. Місцеві органи виконавчої влади забезпечують координацію надання первинної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, паліативної медичної допомоги, стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації.

Розділ ІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Стаття 4. Мережа закладів охорони здоров’я

  1. Мережу закладів формують заклади охорони здоров’я всіх форм власності.
  2. Мережа закладів охорони здоров’я державної та комунальної форми власності формується з урахуванням актуальних і прогнозованих потреб населення у медичному обслуговуванні, а також потенційних ризиків, що можуть зумовити різкі зміни таких потреб.
  3. Планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я державної форми власності, що забезпечують надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  4. Планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної власності, що забезпечують надання первинної, екстреної, вторинної (спеціалізованої), паліативної допомоги та медичної реабілітації, здійснюють обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної республіки Крим.

Стаття 5. Утворення та припинення закладів охорони здоров’я

  1. Рішення про утворення чи припинення закладу охорони здоров’я приймається у порядку, що передбачає обґрунтування забезпечення потреб населення у медичному обслуговуванні та його доступності, якості та безпеки:

1) для закладів державної форми власності – Кабінетом Міністрів України;

2) для закладів комунальної форми власності — відповідними органами місцевого самоврядування;

3) для закладів приватної форми власності — фізичними та/або юридичними особами відповідно до закону.

Порядок обґрунтування забезпечення потреб населення у медичному обслуговуванні та його доступності, якості та безпеки встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

  1. Припинення закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності не повинно порушувати права пацієнта на комплексність і безперервність отримання медичної допомоги та здійснюється за умови обґрунтування недоцільності функціонування закладу через неможливість  забезпечення у закладі надання безпечної медичної допомоги або зменшення потреб у відповідному медичному обслуговуванні в зв’язку з запровадженням альтернативних варіантів забезпечення таких потреб та/або через депопуляцію місцевості, у якій розташовано заклад охорони здоров’я.

    Припинення закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності, які здійснюють надання медичної допомоги, шляхом ліквідації не допускається.

Стаття 6. Класифікація закладів охорони здоров’я

  1. Заклади охорони здоров’я класифікуються залежно від форми власності, організаційно-правової форми, напрямку діяльності, спеціалізації та виду медичної допомоги, що надається закладом.
  2. Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються як державні, комунальні, приватні.
  3. Заклади охорони здоров’я, крім державних і комунальних закладів охорони здоров’я, можуть функціонувати у будь-якій в організаційно-правовій формі, визначеній законодавством України.

Державні та комунальні заклади охорони здоров’я можуть функціонувати як казенні підприємства, комунальні некомерційні підприємства, державні та комунальні установи.

  1. За напрямками діяльності заклади охорони здоров’я поділяються на лікувально-профілактичні, а також фармацевтичні (аптечні), санітарно-профілактичні та інші, діяльність яких регулюється спеціальними нормативними актами.
  2. Лікувально-профілактичні заклади охорони здоров’я можуть бути однопрофільними (спеціалізованими), які надають медичну допомогу за однією спеціалізацією, або багатопрофільними, які надають медичну допомогу за кількома спеціалізаціями.
  3. Лікувально-профілактичні заклади охорони здоров’я за видами медичної допомоги поділяються на такі типи:

1) заклади охорони здоров’я із забезпечення надання первинної медичної допомоги, до яких належать центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, що забезпечують надання первинної медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах.

До складу зазначених центрів можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, медичні пункти, медичні кабінети;

2) заклади охорони здоров’я із забезпечення стаціонарної та/або амбулаторної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим та/або дітям при гострих станах і захворюваннях або із хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

лікарня планового лікування — заклад охорони здоров’я, який забезпечує надання дорослим та/або дітям планової вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах, при станах і захворюваннях,  що не потребують інтенсивного лікування;

консультативно-діагностичний центр — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання консультативно-діагностичної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню і утворюється у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування або як окрема юридична особа;

спеціалізований медичний центр (спеціалізована лікарня) — однопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах за однією спеціалізацією;

заклади сестринського догляду – заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги та кваліфікованого медичного догляду в умовах цілодобового стаціонару особам, які мають хронічні захворювання, потребують медичного догляду і за станом здоров’я не потребують активного лікування;

Особливості діяльності закладів сестринського догляду затверджуються центральним органом влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.

За погодженням центрального органу державної влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я:

до складу багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування можуть входити підрозділи, що забезпечують надання паліативної, стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги при захворюваннях і станах, що не потребують інтенсивного лікування;

до складу лікарні планового лікування — підрозділи, що забезпечують надання медичної реабілітації, стоматологічної та паліативної допомоги;

3) заклади охорони здоров’я із забезпечення третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, до яких належать:

багатопрофільний високоспеціалізований медичний центр — багатопрофільний заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої), медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах дорослим та/або дітям у гострому стані або з хронічними захворюваннями, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;

високоспеціалізований медичний центр (лікарня) — заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги за однією спеціалізацією;

4) заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги — заклади, що забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги (порядок провадження діяльності таких закладів  визначається окремим законом);

5) госпіси — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання паліативної допомоги пацієнтам з невиліковно прогресуючим захворюванням та психологічної, соціальної і духовної підтримки пацієнтам та членам їх родин;

6) заклади охорони здоров’я з медичної реабілітації, до яких належать лікарні відновного (реабілітаційного) лікування — заклади охорони здоров’я, що забезпечують надання планової реабілітаційної допомоги населенню в умовах стаціонару, зокрема денного,  інші заклади, які надають медичну допомогу з медичної  та медико-соціальної реабілітації;

7) заклади із забезпечення стоматологічної допомоги, до яких належать:

стоматологічний центр – заклад із забезпечення первинної та/або вторинної стоматологічної допомоги дорослим та/або дітям, що надається в амбулаторних умовах та умовах денного стаціонару у гострому стані або з хронічними захворюваннями зубів, ротової порожнини та щелепно-лицевої області.

До складу стоматологічних центрів можуть входити стоматологічні кабінети, як відокремлені структурні підрозділи.

стоматологічний високоспеціалізований центр – заклад із забезпечення третинної (високоспеціалізованої)  стоматологічної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару або амбулаторних умовах, у гострому стані або з хронічними захворюваннями щелепно-лицевої області, що потребують високоспеціалізованого медичного втручання.

9) клініка науково-дослідної установи/вищого медичного навчального закладу (університетська клініка) — заклад охорони здоров’я, який є структурним підрозділом вищого медичного начального закладу, науково-дослідної установи медичного профілю Національної академії медичних наук України або центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики в сфері охорони здоров’я, що забезпечує надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

  1. Примірні положення про заклади охорони здоров’я державної і комунальної форми власності по кожному типу затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  2. Заклади охорони здоров’я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, провадять свою діяльність з урахуванням особливостей, визначених законодавством.

 Стаття 7. Управління закладами охорони здоров’я

  1. Безпосереднє управління діяльністю закладу охорони здоров’я здійснює його керівник, який призначається на  посаду за рішенням власника або уповноваженого ним органу шляхом укладання контракту строком від 3 до п’яти років за результатами конкурсного добору, що здійснюється відповідно до законодавства.
  2. Керівником закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності може бути призначено особу, яка відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  3. Не може бути призначена (у тому числі виконувачем обов’язків) на посаду керівника закладу охорони здоров’я особа, яка:

1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;

2) має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;

3) відповідно до вироку суду позбавлена права обіймати відповідні посади;

4) за рішенням суду була визнана винною у вчиненні корупційного правопорушення — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;

5) піддавалася адміністративному стягненню за корупційне правопорушення — протягом року з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили.

  1. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний оголосити конкурс на заміщення посади керівника закладу охорони здоров’я не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку контракту особи, яка займає цю посаду. У разі дострокового припинення повноважень керівника закладу охорони здоров’я конкурс оголошується протягом тижня з дня утворення вакансії.
  2. Керівник закладу охорони здоров’я є його представником у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом (положенням) закладу охорони здоров’я.
  3. Керівник закладу охорони здоров’я в межах наданих йому повноважень:

1) організовує діяльність закладу охорони здоров’я;

2) вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я, затверджує його структуру і штатний розпис;

3) видає накази і розпорядження, дає обов’язкові для виконання всіма структурними підрозділами закладу охорони здоров’я доручення;

4) відповідає за результати діяльності закладу охорони здоров’я перед власником або уповноваженим ним органом;

5) є розпорядником майна і коштів;

6) призначає на посаду та звільняє з посади працівників;

7) організовує доступ працівників закладу до централізованих інформаційних ресурсів та медичних записів, збереження та обіг медичних записів відповідно до закону;

8) забезпечує здорові та безпечні умови праці, відповідно до вимог законодавства з охорони праці та безпеки життєдіяльності, дотримання законності та порядку;

9) визначає функціональні обов’язки працівників;

10) здійснює контроль за якістю медичного обслуговування;

11) забезпечує створення умов для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу охорони здоров’я;

12) забезпечує доступ пацієнтів та/або членів їх родин до інформації щодо організації роботи закладу;

13) здійснює інші передбачені статутом (положенням) повноваження.

  1. Керівник закладу охорони здоров’я щороку звітує перед власником або уповноваженим ним органом та спостережною радою закладу охорони здоров’я.
  2. Керівник закладу охорони здоров’я відповідно до статуту (положення) може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам і керівникам структурних підрозділів.

Стаття 8. Спостережна рада закладу охорони здоров’я 

  1. При державних і комунальних закладах охорони здоров’я, що надають медичну допомогу вторинного і третинного рівнів, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються спостережні ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою).

Спостережні ради також можуть утворюватися за рішенням власника при закладах охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, та при інших закладах охорони здоров’я .

  1. Спостережні ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства під час здійснення медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.

Спостережна рада має право вносити власнику закладу охорони здоров’я подання про дострокове припинення контракту з керівником такого закладу з підстав, передбачених законодавством, статутом (положенням) закладу охорони здоров’я, контрактом.

  1. До складу спостережних рад закладу охорони здоров’я крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, на паритетних засадах входять (за їхньою згодою):

працівники закладу охорони здоров’я, які не входять до його адміністрації (не займають посади керівників, їх заступників, керівників структурних підрозділів закладу охорони здоров’я) і фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики та на договірних засадах залучені до діяльності відповідного закладу охорони здоров’я;

члени виборних органів галузевих професійних спілок на відповідному рівні соціального діалогу, які не перебувають у трудових чи цивільно-правових відносинах з цим закладом охорони здоров’я, а також не є близькими особами керівника закладу, його заступника (заступників), керівників структурних підрозділів закладу, їх заступників;

представники організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я, які не перебувають у трудових чи цивільно-правових відносинах з цим закладом охорони здоров’я, а також не є близькими особами керівника закладу, його заступника (заступників), керівників структурних підрозділів закладу, їх заступників;

представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав пацієнтів у сфері охорони здоров’я;

депутати відповідних місцевих рад.

Порядок утворення, права, обов’язки спостережної ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Організація діяльності закладів охорони здоров’я

  1. Заклад охорони здоров’я незалежно від форми власності здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики та може бути акредитованим у встановленому законодавством порядку.
  2. Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність відповідно до статуту (положення), що затверджується в установленому законодавством порядку.
  3. Заклади охорони здоров’я мають право надавати послуги з медичного обслуговування у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежуються медичною допомогою, але безпосередньо пов’язані з її наданням.
  4. Заклад охорони здоров’я може бути клінічною базою для розміщення і функціонування навчальних та/або дослідницьких підрозділів вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІІІ—IV рівня акредитації та закладів післядипломної освіти, науково-дослідницьких установ.

Критерії визначення закладу охорони здоров’я як клінічного закладу та порядок його взаємодії з навчальним закладом/науково-дослідницькою установою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

  1. Організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис державного і комунального закладу охорони здоров’я визначає керівник закладу за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) та власником в межах бюджетних асигнувань.

Штатний розпис державних та комунальних закладів охорони здоров’я формується на підставі нормативів навантаження на медичних працівників, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, та обсягу медичної допомоги, яка надається закладом охорони здоров’я відповідного типу, профілю і спеціалізації.

     Оплата праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України. Умови, порядок і розміри оплати праці зазначених працівників, а також порядок встановлення виплат медичним працівникам відповідно до обсягу та якості виконаної роботи визначаються Кабінетом Міністрів України.

    Регулювання оплати праці працівників закладів охорони здоров’я інших організаційно-правових форм здійснюється на основі системи угод і колективних договорів відповідно до законодавства України.

    Регулювання оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету і мають додаткові джерела фінансування та власні надходження, здійснюється у порядку, передбаченому абзацом другим цієї частини.

Стаття 10. Організація діяльності закладів охорони здоров’я приватної форми власності та фізичних осіб — підприємців, які провадять господарську діяльність з медичної практики

  1. Заклади охорони здоров’я приватної форми власності та фізичні особи — підприємці здійснюють свою діяльність з медичної практики за наявності відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики.
  2. Вимоги до функціонування закладів охорони здоров’я приватної форми власності та порядок організації медичних кабінетів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  3. Заклади охорони здоров’я приватної форми власності та медичні працівники, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці, можуть залучатися до виконання державного замовлення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я на договірних засадах відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.
  4. Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форми власності можуть залучати на договірних засадах до надання окремих видів медичної допомоги заклади охорони здоров’я приватної форми власності та медичних працівників, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства, у разі об’єктивно існуючої неможливості надання такої допомоги штатними працівниками зазначеного закладу охорони здоров’я та за умови забезпечення їх повної зайнятості.
  5. Фізичні особи – підприємці, що провадять господарську діяльність з медичної практики та залучені закладом охорони здоров’я відповідно до договору про медичне обслуговування населення мають право входити до складу спостережної ради закладу охорони здоров’я за квотою працівників цього закладу.

Стаття 11. Особливості додаткової діяльності молодших спеціалістів з медичною освітою за цивільно-правовими договорами

  1. За наявності сертифікату на професійну діяльність молодші спеціалісти з медичною освітою можуть надавати послуги з медичного обслуговування на підставі договорів про надання відповідних послуг без отримання ліцензії на медичну практику.
  2. Перелік послуг з медичного обслуговування, які можуть надаватися молодшими спеціалістами з медичною освітою та порядок такої діяльності затверджується центральним органом державної влади, що забезпечує формування політики у сфері охорони здоров’я.
  3. Порядок отримання сертифікату на професійну діяльність визначається центральним органом державної влади, що забезпечує формування політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 12. Професійні самоврядні організації медичних працівників

  1. Державою гарантується право медичних працівників самостійно вирішувати питання професійної діяльності.
  2. Порядок утворення і діяльність професійних самоврядних організацій медичних працівників визначаються законом.

 

Розділ IІІ. ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ СИСТЕМИ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАНННЯ ТА ГРОМАДЯН

Стаття 13. Суб’єкти та об’єкти системи медичного обслуговування

  1. Суб’єктами системи медичного обслуговування є:

органи державної влади у сфері охорони здоров’я;

органи місцевого самоврядування;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування;

акредитовані у встановленому порядку заклади охорони здоров’я.

  1. Об’єктами системи медичного обслуговування є громадяни України та інші особи, на яких поширюється Програма відповідно до законодавства.

Стаття 14. Повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій щодо медичного обслуговування населення.

Повноваження органів місцевого самоврядування. щодо медичного обслуговування населення відповідно до закону України  «Про місцеве самоврядування».

Повноваження місцевих державних адміністрацій щодо медичного обслуговування населення здійснюються та відповідно до закону України  «Про місцеві державні адміністрації».

Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування.

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування має право:

1) укладати договори про медичне обслуговування населення з закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності і форми господарювання щодо надання населенню за Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я:

екстреної медичної допомоги;

вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

паліативної медичної допомоги;

медичної реабілітації;

спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги. 

2) Укладати договори про медичне обслуговування населення з закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності і форми господарювання щодо надання населенню первинної медичної допомоги та первинної стоматологічної допомоги за Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я за кошти медичної субвенції за зверненням органів місцевого самоврядування.

3) Укладати договори про медичне обслуговування населення за кошти місцевих бюджетів за зверненням органів місцевого самоврядування  

4) Здійснювати моніторинг цільового використання коштів за Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я, в тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, встановлених порядком використання коштів цієї програми і договорами про медичне обслуговування населення.

5) Порушувати питання про збільшення обсягів коштів на фінансування укладених договорів у випадках, передбачених у абзацах 6 і 7 розділу 4 статті 29 цього закону.

6) Відтерміновувати укладання наступного договору з закладом охорони здоров’я у разі, якщо показники, встановлені договором, не досягнуті.  

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування несе відповідальність:

1) за своєчасність фінансування укладених договорів про медичне обслуговування населення у межах обсягів коштів, наданих на фінансування таких договорів;

2) за  своєчасність і обґрунтованість порушення питання про  виділення додаткових коштів на фінансування укладених договорів про медичне обслуговування населення у випадках, передбачених у абзацах 6 і 7 розділу 4 статті 29 цього закону.  

3) за здійснення моніторингу дотримання закладами охорони здоров’я умов укладених з ним договорів про медичне обслуговування населення.

Стаття 16. Права та обов’язки закладів охорони здоров’я. 

  1. Заклади охорони здоров’я усіх форм власності мають право на:

участь у реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я шляхом укладання відповідних договорів;

своєчасне отримання коштів від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, реімбурсації, послуг громадського здоров’я;

відшкодування збитків спричинених обставинами, що об’єктивно вплинули на видатки закладу, пов’язані з виконанням договору у рамках програми  державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Перелік обставин, за яких закладам відшкодовуються збитки, пов’язані з виконанням договору у рамках програми  державних гарантій у сфері охорони здоров’я, та порядок відшкодування затверджується Кабінетом Міністрів України.

  1. Заклади, а також лікарі фізичні особи-підприємці, що надають первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу за договорами про медичне обслуговування населення у рамках реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, мають право встановлювати пацієнтам, які їх обрали у якості надавачів відповідної допомоги, індивідуальні графіки проходження регулярних профілактичних оглядів у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.
  2. Заклади охорони здоров’я усіх форм власності для участі у реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я зобов’язані:

пройти акредитацію у встановленому законодавством порядку;

забезпечувати ведення медичних записів, облік і звітність відповідно до вимог, встановлених центральним органом виконавчої влади, що формує політику у сфері охорони здоров’я.

Для закладів охорони здоров’я, що утворені шляхом реорганізації інших закладів зберігається рівень акредитації який мав той заклад, у результаті реорганізації якого утворено новий заклад, до проходження ним акредитації.

  1. Заклади, а також лікарі фізичні особи-підприємці, що надають первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу за договорами про медичне обслуговування населення у рамках реалізації програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, зобов’язані забезпечити пацієнтам, які їх обрали у якості надавачів відповідної допомоги, регулярні профілактичні огляди за узгодженим з пацієнтом графіком.
  2. Заклади охорони здоров’я у разі застосування медичних технологій з доведеною неефективністю та/або доведено небезпечних для пацієнта можуть бути притягнуті до відповідальності у встановленому законом порядку.

Стаття 17. Права та обов’язки громадян України щодо медичного обслуговування

  1. Громадяни України мають право на:

отримання інформації про порядок фінансування  медичного обслуговування та лікарських засобів, передбачених програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

отримання медичної допомоги та лікарських засобів відповідно до програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

вибір лікаря і закладу охорони здоров’я у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері хорони здоров’я; 

надання лікарям, третім особам права доступу до персональних даних у тому числі медичних записів;

оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

  1. Громадяни України зобов’язані:

надавати відповідні документи та достовірну інформацію, необхідні для отримання медичної допомоги та лікарських засобів у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

регулярно, відповідно до складеного лікарем що надає первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу індивідуального графіку, проходити профілактичні огляди;  

виконувати інші, передбачені законодавством,  вимоги, пов’язані з реалізацією програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

  1. Громадяни України несуть відповідальність за порушення законодавства щодо медичного обслуговування, забезпечення лікарськими засобами відповідно до закону.

Розділ ІV 

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ПАЦІЄНТІВ І ПЕРСОНАЛУ  

Стаття 18. Система управління якістю медичного обслуговування та забезпечення безпеки пацієнтів

  1. Управління якістю медичного обслуговування та забезпечення безпеки пацієнтів і персоналу здійснюється шляхом скоординованої діяльності щодо:

ліцензування господарської діяльності з медичної практики та контролю  дотримання ліцензійних вимог;

сертифікації професійної діяльності лікарів та молодших спеціалістів з медичною освітою;

акредитації закладів охорони здоров’я;

оцінки медичних технологій;

сертифікації систем управління якістю закладів охорони здоров’я;

стандартизації медичної допомоги;

впровадження в закладах охорони здоров’я системи безперервного поліпшення і оцінки якості медичної допомоги;

зовнішнього та внутрішнього аудиту медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я;

моніторингу індикаторів якості медичного обслуговування;

вивчення думки пацієнтів та членів їх сімей щодо медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я.

отримання дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки

навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників та посадових осіб

  1. Координацію управління якістю медичного обслуговування забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

 Стаття 19. Ліцензування та сертифікація у сфері медичного обслуговування

  1. Ліцензування господарської діяльності з медичної практики та контроль дотримання ліцензійних вимог здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
  2. Сертифікація професійної діяльності лікарів та молодших працівників з медичною освітою здійснюється відповідно до законодавства.
  3. Сертифікація систем управління якістю медичного обслуговування — процедура засвідчення відповідності систем управління якістю суб’єктів господарювання у сфері охорони здоров’я встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація систем управління якістю медичного обслуговування закладів охорони здоров’я є добровільною процедурою.

Оснащення закладів охорони здоров’я медичним обладнанням має забезпечувати можливість дотримання стандартів медичної допомоги  відповідного профілю і спеціалізації. 

Застосування медичних технологій з доведеною неефективністю та/або доведено небезпечних для пацієнта забороняється.

Стаття 20. Стандартизація та оцінка якості медичної допомоги, акредитація закладів охорони здоров’я

  1. Розробка і затвердження стандартів медичної допомоги, оцінка медичних технологій, акредитація закладів охорони здоров’я, сертифікація систем управління якістю закладів охорони здоров’я здійснюється спеціалізованою державною некомерційною агенцією у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До розробки стандартів медичної допомоги залучаються організації професійного самоврядування медичних та фармацевтичних працівників.

  1. Оцінка медичних технологій — державна експертиза медичних технологій щодо клінічної ефективності, економічної доцільності, організаційних проблем та проблем безпеки для пацієнтів у зв’язку з їх застосуванням;

Критерії оцінки умов надання якісних і безпечних медичних послуг, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

  1. Акредитація — процедура визначення належного рівня якості медичного обслуговування, дотримання стандартів у сфері охорони здоров’я;

Акредитація закладів охорони здоров’я є добровільною процедурою.

 Стаття 21. Безперервне поліпшення якості медичної допомоги.

  1. Безперервне поліпшення якості медичної допомоги є обов’язковим компонентом діяльності закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності.
  2. Безперервне поліпшення якості медичної допомоги, передбачає:

проведення аналізу ситуації та виявлення чинників, що впливають на якість (внутрішній аудит якості медичного обслуговування);

прийняття, впровадження та оцінку ефективності рішень щодо усунення системних недоліків якості медичного обслуговування.

Відповідальність за належну організацію заходів безперервного поліпшення якості медичної допомоги покладається на керівника закладу охорони здоров’я.

 Стаття 22. Зовнішній аудит якості медичного обслуговування та моніторинг і оцінка якості медичного обслуговування

  1. Зовнішній аудит якості медичного обслуговування здійснюється організаціями професійного самоврядування медичних працівників, іншими організаціями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Внутрішній аудит якості медичного обслуговування здійснюється закладом охорони здоров’я самостійно.

  1. Моніторинг і оцінка якості медичного обслуговування організовується:

на державному рівні — центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

на місцевому рівні – уповноваженими органами з питань охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

  1. Розробку, затвердження і періодичний перегляд системи індикаторів якості медичного обслуговування забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Відповідальність за достовірність даних моніторингу та дотримання критеріїв індикаторів якості медичного обслуговування несе:

на державному рівні – керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

на місцевому рівні – керівник уповноваженого органу з питань охорони місцевої державної адміністрації, міністр охорони здоров’я Автономної республіки Крим;

на рівні закладу охорони здоров’я – керівник такого закладу.  

  1. Вивчення думки пацієнтів та членів їх сімей щодо медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я забезпечують заклади системи громадського здоров’я, діяльність яких визначається законом.

Розділ V

ОБЛІК ТА ЗВІТНІСТЬ У СИСТЕМІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ 

 Стаття 23. Облік і звітність закладів охорони здоров’я

  1. Заклади охорони здоров’я незалежно від форми власності і підпорядкування у встановленому порядку:

ведуть персоніфікований облік наданих медичних послуг;

звітують про діяльність та результати діяльності закладу. 

  1. Порядок обліку та звітності затверджує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.

Дані обліку та звітності є базою для формування індикаторів якості медичного обслуговування.

  1. Заклади охорони здоров’я приватної форми власності, а також фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики, подають статистичну звітність з питань провадження господарської діяльності з медичної практики у порядку, встановленому для державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

 Стаття 24. Медичні інформаційні системи

  1. Органи управління охорони здоров’я, а також заклади охорони здоров’я застосовують у своїй діяльності медичні інформаційні системи.
  2. Медична інформаційна система охоплює підтримку прийняття управлінських і клінічних рішень; ведення, зберігання та передачу медичних записів; обмін інформацією між медичними працівниками у процесі професійної діяльності; інформацію щодо планування роботи та звітування, а також щодо організації роботи закладу або органу управління.
  3. Вимоги до медичної інформаційної системи та медичні інформаційні стандарти визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

 Стаття 25. Медичні записи

  1. Заклади охорони здоров’я забезпечують ведення медичних записів – інформації щодо медичного обслуговування пацієнта або його результатів, викладеної в уніфікованій формі —  у відповідності до вимог, встановлених цим законом, а також законами «Про інформацію», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації».
  2. Класифікацію, порядок ведення і обігу медичних записів у закладах усіх форм власності і підпорядкування затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  3. Заклади охорони здоров’я недержавної форми власності зобов’язані вести медичні записи, надавати до них доступ відповідно до цього закону, а також вести облік і звітність у порядку затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  4. Особливості ведення і обігу медичних записів у закладах Міністерства оборони, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ затверджуються відповідними центральними органами виконавчої влади за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Розділ VІ

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ 

 Стаття 26. Матеріально-технічне забезпечення та правовий режим майна закладів охорони здоров’я

  1. Матеріально-технічна база закладів охорони здоров’я включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності.

 Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я з метою забезпечення його статутної діяльності власником або уповноваженим ним органом закріплюються на праві оперативного управління або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються закладами охорони здоров’я відповідно до Земельного кодексу України.

Повноваження власника закладу охорони здоров’я щодо розпорядження державним майном у системі охорони здоров’я здійснюються відповідно до законодавства.

  1. Майно закріплюється за державним або комунальним закладом охорони здоров’я на праві оперативного управління і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди власника закладу охорони здоров’я.

Власні надходження державних і комунальних закладів охорони здоров’я, отримані від плати за платні медичні та супутні послуги, благодійні внески та гранти відповідно до рішення, прийнятого керівником закладу охорони здоров’я зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або на поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки установ державних банків. Зазначені доходи, а також відсотки, отримані від розміщення коштів закладів охорони здоров’я на вкладних (депозитних) рахунках в установах державних банків, включаються до фінансового плану (кошторису) цього закладу можуть використовуватися на власні потреби закладу охорони здоров’я, у тому числі на оплату праці медичних працівників.

 Передача в оренду державними і комунальними закладами охорони здоров’я закріплених за ними на праві оперативного управління об’єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

Будівлі, споруди і приміщення закладів охорони здоров’я повинні відповідати вимогам державних будівельних нормам і стандартів, вимогам санітарного законодавства та пристосовані до потреб осіб з обмеженими можливостями.

Проектування, будівництво та реконструкція будівель, споруд і приміщень закладів охорони здоров’я здійснюються з урахуванням потреб осіб з обмеженими можливостями.

До закладу охорони здоров’я повинен бути забезпечений безперешкодний проїзд спеціального автотранспорту.

 Стаття 27. Платні послуги у сфері медичного обслуговування

  1. За умови надання послуг з медичного обслуговування належного рівня і якості, державні і комунальні заклади охорони здоров’я можуть надавати платні медичні послуги відповідно до переліку встановленому Кабінетом Міністрів України, а також послуги що є супутніми до послуг з медичного обслуговування і не пов’язані із наданням медичної допомоги.
  2. Перелік супутніх послуг, що можуть надаватись державними і комунальними закладами охорони здоров’я за плату, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок надання супутніх послуг, що можуть надаватись державними і комунальними закладами охорони здоров’я за плату затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я разом із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку і торгівлі, та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової, бюджетної, податкової політики.

  1. Розмір плати за супутні послуги підлягає оприлюдненню на офіційних веб-сайтах, на інформаційних стендах та в будь-який інший спосіб.

 Стаття 28. Методи фінансування системи медичного обслуговування населення

  1. Для фінансування діяльності закладів охорони здоров’я, а також фізичних осіб підприємців, що здійснюють господарську діяльність з медичної практики, з надання медичної допомоги у межах програми державних гарантій відповідно до укладених договорів про медичне обслуговування населення можуть використовуватися такі методи оплати:

подушна оплата, коригована з урахуванням ризиків, особливостей території та характеру розселення (сільська місцевість/місто) з цільовим фінансуванням профілактичних та інших пріоритетних програм;

глобальний бюджет;

глобальний бюджет з плануванням обсягу необхідних коштів з використанням діагностично-споріднених груп;

оплата за випадок визначена із застосуванням діагностично-споріднених груп;

за ліжко-день для фінансування надання медичної допомоги при захворюваннях і станах, що потребують тривалого лікування.

Порядок застосування зазначених методів оплати для фінансування договорів про медичне обслуговування населення затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

  1. Умови надання медичної допомоги для кожного виду медичної допомоги, особливості, методи оплати і критерії (показники) при укладанні договорів про медичне обслуговування населення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
  2. Фінансування вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, третинної (високоспеціалізованої), екстреної медичної допомоги, паліативної медичної допомоги, спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної медичної допомоги та медичної реабілітації у межах асигнувань передбачених Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування та його регіональними підрозділами.

Фінансування первинної медичної допомоги та первинної стоматологічної допомоги у межах асигнувань передбачених Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюється за кошти медичної субвенції органами місцевого самоврядування та/або  регіональними  підрозділами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування за дорученням органів місцевого самоврядування.

Програма державних гарантій у сфері охорони здоров’я затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Обсяг коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я щорічно визначається у законі України про Державний бюджет України як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 6 відсотків валового внутрішнього продукту України. Видатки на Програму державних гарантій у сфері охорони здоров’я є захищеними статтями видатків бюджету.

Звуження програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я не допускається, крім випадків, встановлених законом.

  1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування, є головним розпорядником бюджетних коштів, визначеними законом про Державний бюджет України, що уповноважена Кабінетом Міністрів України на забезпечення реалізації державної політики щодо відшкодування витрат на вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, екстрену медичну допомогу, паліативну медичну допомогу, спеціалізовану та високоспеціалізовану стоматологічну медичну допомогу та медичну реабілітацію у межах асигнувань передбачених Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’яза за вказаними видами медичної допомоги на основі укладених договорів про медичне обслуговування населення, виходячи з потреб населення у вказаних видах медичної допомоги.

Положення про центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування затверджує Кабінет Міністрів України.

 Стаття 29. Договірні відносини у сфері охорони здоров’я

  1. Договори про медичне обслуговування населення укладаються із закладами охорони здоров’я незалежно від форми власності з метою забезпечення надання населенню необхідної медичної допомоги на основі виконання завдань і дотримання принципів, викладених у статті 2-й цього закону.

 Договір про медичне обслуговування населення за бюджетні кошти може укладатися тільки з акредитованим закладом охорони здоров’я.

  1. Договір є підставою для здійснення видатків на надання медичної допомоги. Сторонами договору про медичне обслуговування населення є розпорядники бюджетних коштів відповідного рівня та суб’єкти господарювання у сфері охорони здоров’я.
  2. Примірний договір про медичне обслуговування населення та порядок його укладення із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
  3. Істотними умовами договору про медичне обслуговування населення є:

предмет договору;

вид медичної допомоги, що надається за договором;

обсяг медичної допомоги, що надається за договором;

обсяг коштів, який замовник зобов’язаний сплатити надавачу за умови виконання ним умов договору та порядок оплати;

результативні показники діяльності суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я (продуктивності, якості та ефективності), які повинні бути досягнуті протягом строку дії договору;

зобов’язання замовника та надавача послуг, в тому числі у випадках внесення змін до державного бюджету на відповідний рік у частині фінансування сфери охорони здоров’я, а також у випадку перегляду тарифів на енергоносії, тарифів на комунальні послуги, коливань курсів валют і пов’язаних з цим змін цін на лікарські засоби та медичні вироби, змін законодавства щодо оплати праці;

умови додаткового фінансування або його зниження;

права та обов’язки сторін;

відповідальність сторін за недотримання умов договору;

строк дії договору.

  1. Для виконання договору про медичне обслуговування населення, в межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я, заклади охорони здоров’я мають право використовувати медичні послуги інших акредитованих закладів охорони здоров’я на підставі відповідних договорів.
  2. З метою отримання немедичних послуг, необхідних для виконання завдань, передбачених статутом (положенням), заклади охорони здоров’я можуть укладати договори з господарюючими суб’єктами усіх форм власності.
  3. Вищі медичні навчальні заклади, заклади післядипломної медичної освіти, науково-дослідні установи, підрозділи, які з метою здійснення освітньої та наукової діяльності, розміщені (або плануються до розміщення) на базі закладів охорони здоров’я, укладають відповідні договори з такими закладами охорони здоров’я.
  4. Інформація щодо договорів про медичне обслуговування населення, укладених із суб’єктами господарювання у сфері охорони здоров’я, розміщується на відповідних офіційних веб-сайтах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері закупівель послуг з медичного обслуговування та його регіональних підрозділів не пізніше ніж протягом п’яти робочих днів з дня їх укладення.

Розділ VІІ

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

  1. Цей Закон набирає чинності з дня наступного за днем його опублікування і вводиться в дію з 01 січня 2018 року.
  2. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) статтю 3 викласти у такій редакції:

«Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров’я основні поняття мають таке значення:

здоров’я — стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад;

заклад охорони здоров’я – суб’єкт господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;

медична послуга – послідовно визначені дії або комплекс дій суб’єкта господарювання у сфері охорони здоров’я, спрямовані на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєнням і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, які мають самостійне значення і використовується як основа планування їх обсягу та вартості.

медична допомога – це медична послуга або комплекс медичних послуг, що надається пацієнтам із застосуванням діагностичних та лікувальних методів, включно з лікарськими засобами, передбачених медико-технологічними документами.

медичне обслуговування — діяльність закладів охорони здоров’я, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я або сертифікат на професійну діяльність молодшого спеціаліста з медичною освітою, що не обов’язково обмежується медичною допомогою;

мережа закладів охорони здоров’я — сукупність закладів охорони здоров’я, що забезпечують потреби населення у медичному обслуговуванні на відповідній території;

невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

пацієнт — фізична особа, яка звернулася за медичною допомогою та/або якій надається така допомога;

домедична допомога — невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

рідкісне (орфанне) захворювання — захворювання, яке загрожує життю людини або яке хронічно прогресує, призводить до скорочення тривалості життя громадянина або до його інвалідності, поширеність якого серед населення не частіше ніж 1:2000.

Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров’я.»;

б) текст статті 8 викласти в такій редакції:

«Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин у межах програми державних гарантій має право на отримання необхідної медичної допомоги до якої належать:

екстрена медична допомога, що надається безоплатно у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я яка затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік;

первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога, паліативна допомога, медична реабілітація та стоматологічна медична допомога, що надається повністю або частково безоплатно у межах, визначених у програмі державних гарантій у сфері охорони здоров’я яка затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік;

Держава гарантує безоплатне надання медичної допомоги за епідемічними показаннями та безоплатне проведення медико-соціальної експертизи.

У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Судовий захист права на охорону здоров’я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.»;

в) текст статті 18 викласти у такій редакції:

«Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти Державного бюджету України асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення надання населенню безоплатної медичної допомоги у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я.

Гарантований державою обсяг первинної медичної допомоги, екстреної медичної допомоги, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги,  третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги паліативної допомоги, медичної реабілітації та стоматологічної медичної допомоги формується, виходячи з демографічних тенденцій, пріоритетів громадського здоров’я, що визначаються  з врахуванням перебігу захворювання, соціальної значущості захворювання, належності хворого  до певної віко-статевої групи та затверджується щорічно разом з прийняттям закону про Державний бюджет на відповідний рік.

Нормативи бюджетних асигнувань на охорону здоров’я з державного бюджету у розрахунку на одного жителя, які визначають розміри ресурсів, необхідних для фінансування гарантованого обсягу медичної допомоги, а також  державних цільових програм охорони здоров’я у т.ч щодо профілактики захворювань та фундаментальних наукових досліджень з цих питань переглядаються щорічно з урахуванням обсягів фінансових ресурсів для охорони здоров’я, що визначені законом про державний бюджет України на відповідний рік.

 Медична допомога у межах гарантованих державою обсягів медичної допомоги надається у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються місцеві програми і заходи в охороні здоров’я

За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.

Обсяги бюджетного фінансування державних гарантій у сфері охорони здоров’я визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.

Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров’я.

Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством».

г) абзац другий статті 33 викласти у такій редакції:

«Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію, стоматологічну.

ґ) доповнити статтею 356 такого змісту:

«Стаття 356  Стоматологічна медична допомога

  1. Стоматологічна медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає консультацію, діагностику, лікування та профілактику хвороб, травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки.
  2. Стоматологічна допомога поділяється на первинну, спеціалізовану та високоспеціалізовану стоматологічну допомогу.
  3. Первинна стоматологічна допомога надається в амбулаторних умовах лікарем-стоматологом загальної практики і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги; надання невідкладної стоматологічної допомоги при гострому стоматологічному захворюванні чи травмі, які не потребують екстреної, спеціалізованої або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.
  4. Спеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями стоматологами відповідної спеціалізації (крім лікаря-стоматолога загальної практики) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації при захворюваннях  або травмах зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої стоматологічної допомоги з іншої спеціалізації або високоспеціалізованої стоматологічної допомоги.
  5. Високоспеціалізована стоматологічна допомога надається в амбулаторних або стаціонарних умовах і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб або травм зубів, порожнини рота та щелепно-лицевої ділянки із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм;
  6. Надання стоматологічної медичної допомоги забезпечують:

в амбулаторних умовах – стоматологічні клініки, лікарі — стоматологи, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи – підприємці, амбулаторні підрозділи багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування та високоспеціалізованих багатопрофільних або однопрофільних закладів охорони здоров’я;

в стаціонарних умовах – високоспеціалізовані багатопрофільні або однопрофільні заклади охорони здоров’я.

  1. Лікуючим лікарем з надання стоматологічної медичної допомоги є лікар-стоматолог закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лікар-стоматолог, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець, які отримали підготовку за відповідною стоматологічною спеціальністю.

Лікуючий лікар з надання первинної стоматологічної допомоги обирається пацієнтом у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Лікуючий лікар з надання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади що формує державну політику у сфері охорони здоров’я.

  1. Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань для отримання спеціалізованої та високоспеціалізованої стоматологічної допомоги, що надається за медичними показаннями, визначається центральним органом виконавчої  влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

 Стоматологічна медична допомога надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення».

2) Внести до Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25 — 26, ст. 131) такі зміни:

  1. У назві розділу XV Особливої частини «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та злочини проти журналістів»:

після слів «злочини проти журналістів» доповнити словами «, медичних та фармацевтичних працівників».

  1. Доповнити статтями 345-2, 348-2, 349-2, такого змісту:

«Стаття 345-2. Погроза або насильство щодо медичного або фармацевтичного працівника

  1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень щодо  медичного або фармацевтичного працівника у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків,  застосована з метою припинення службової діяльності медичного або фармацевтичного працівника або зміни її характеру, заволодіння майном чи з іншою метою в  інтересах  того, хто погрожує, —

карається арештом  на  строк  до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років,  або позбавленням волі на  строк  до двох років.

  1. Умисне нанесення побоїв   або  заподіяння  легкого чи середньої  тяжкості  тілесного  ушкодження  медичному або фармацевтичному працівнику у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків –

караються обмеженням  волі  на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

  1. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження медичному або фармацевтичному працівнику у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків –

караються позбавленням  волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Примітка. Під поняттям «службові обов’язки» медичного (фармацевтичного) працівника у цій статті та статтях 348-2, 349-2 цього Кодексу слід розуміти визначені актами законодавства, внутрішніми положеннями, інструкціями або наказами (розпорядженнями) закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичної особи-підприємця, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики систематичну діяльність конкретного працівника, пов’язану з наданням медичної допомоги незалежно від її виду, виконанням посадових обов’язків фармацевтичного працівника.

«Стаття 3482. Посягання на життя медичного або фармацевтичного працівника

Вбивство або замах  на  вбивство  медичного або фармацевтичного працівника у зв’язку із виконанням ними своїх службових обов’язків –

караються позбавленням   волі   на   строк   від  дев’яти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.»;

«Стаття 3492. Захоплення медичного працівника як заручника

Захоплення або тримання як заручника  медичного працівника з  метою спонукання цього медичного працівника, державної чи іншої установи,  підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення  будь-якої  дії як умови звільнення заручника –

караються позбавленням   волі   на   строк   від   восьми до п’ятнадцяти років.».

3) в абзаці другому частини восьмої статті 33 Закону України «Про вищу освіту» (Відомості Верховної Ради 2014 р., № 37-38, ст. 2004) слово «спеціалізованої» замінити словом «високоспеціалізованої»

 

  1. У разі якщо у зв’язку з реформуванням системи охорони здоров’я проводиться реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) закладів охорони здоров’я і працівники таких закладів переводяться за їх згодою на іншу, нижчеоплачувану роботу в тому самому або в іншому закладі, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до положень цього Закону або за бажанням таких працівників їх середній заробіток за попереднім місцем роботи зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше одного року з дня такого переведення.
  2. Власникам комунальних закладів охорони здоров’я впродовж року з дня набуття чинності цим законом:

організувати проведення комплексного аудиту державних і комунальних закладів охорони здоров’я та планування їх модернізації у тому числі з урахуванням можливості залучення інвестиційних ресурсів шляхом реалізації проектів державно-приватного партнерства;

забезпечити розробку і реалізацію програм зміцнення кадрового потенціалу закладів охорони здоров’я.

  1. Установити, що з 1 січня 2021 року фінансування договорів про медичне обслуговування населення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я здійснюється з урахуванням видатків на відновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я.

Нормативи видатків на відновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я затверджує Кабінет Міністрів України.

  1. Установити, що впровадження нових методів фінансування закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну медичну допомогу, медичну реабілітацію, спеціалізовану та високоспеціалізовану стоматологічну допомогу на підставі договорів про медичне обслуговування населення здійснюється поетапно:

1) на першому етапі договори про медичне обслуговування населення фінансуються із застосуванням глобального бюджету.

2) на другому етапі впроваджується фінансування із застосуванням  діагностично-споріднених груп.

Впровадження фінансування договорів про медичне обслуговування із застосуванням діагностично-споріднених груп передбачає попереднє пілотування на обмеженій кількості закладів охорони здоров’я, перелік яких визначає центральний орган державної влади, що здійснює державну політику у сфері охорони здоров’я за погодженням з їх власниками.   

  1. Кабінету Міністрів України до 1 січня 2022 року забезпечити здійснення організаційних заходів щодо реорганізації державних і комунальних закладів охорони здоров’я зі створенням закладів охорони здоров’я відповідно до класифікації, встановленої цим законом шляхом:

1) затвердження:

критеріїв утворення центрів первинної медико-санітарної допомоги;

критеріїв вибору існуючих закладів охорони здоров’я для наступної їх реорганізації у заклади охорони здоров’я різних типів;

примірних положень про лікувально-профілактичні заклади охорони здоров’я різних типів;

примірних табелів оснащення для лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я різних типів;

нормативів навантаження на медичний персонал;

порядку планування реорганізації закладів охорони здоров’я та побудови їхньої мережі;

положення про конкурсний відбір керівних кадрів для лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я державної і комунальної форми власності;

2) організації планування у регіонах поетапної реорганізації лікувально-профілактичних та інших  закладів охорони здоров’я та побудови нової інфраструктури мережі, що передбачає:

утворення центрів первинної медико-санітарної допомоги відповідно до критеріїв;

формування мережі амбулаторій-відокремлених структурних підрозділів центрів первинної медико-санітарної допомоги та/або самостійних господарюючих суб’єктів;

порядок здійснення лабораторних та інших досліджень, що використовуються у практиці первинної медичної допомоги, пацієнтам за призначенням лікаря, що надає первинну медичну допомогу; 

поетапну зміну медичних маршрутів пацієнтів з дотриманням нормативів термінів транспортування пацієнтів екстреною медичною допомогою від місця проживання/події до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування по мірі введення у дію у цих лікарнях відповідних структурних підрозділів/потужностей, а у місцевостях, де неможливе дотримання нормативів доставки, передбачається утворення багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування зі скороченою інфраструктурою і переліком медичних втручань;

3) організації підготовки до запровадження закупівель послуг з медичного обслуговування населення у межах програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я шляхом:

затвердження примірного договору про медичне обслуговування населення для різних видів медичної допомоги;

затвердження порядку вибору пацієнтом лікаря, що надає первинну медичну допомогу та первинну стоматологічну допомогу; 

затвердження порядку проведення регулярних профілактичних оглядів у закладах, що надають первинну медичну допомогу та лікарями загальної практики-сімейними лікарями приватними підприємцями, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення за Програмою державних гарантій у сфері охорони здоров’я;

затвердження примірного договір аутсорсингу в системі медичного обслуговування;

затвердження примірного договору аутсорсингу з фізичними особами – підприємцями, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики;

затвердження критеріїв якості медичного обслуговування для різних видів медичної допомоги та відповідних індикаторів;

розробки програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я та внесення її на розгляд Верховної Ради України разом з проектом закону про Державний бюджет на відповідний рік;

підготовки та впровадження централізованих інформаційних ресурсів у сфері охорони здоров’я;

розробки та затвердження медичних інформаційних стандартів;

розробки та затвердження діагностично-споріднених груп.

      Голова  Верховної Ради України

 

Проект вноситься народними депутатами України

  • Богомолець О.В.
  • Мусій О.С.
  • Бахтеєва Т.Д.
  • Дубіль В.О.
  • Біловол О.М.
  • Мельничук С.П.
  • Карпунцов В.В.
  • Шипко А.Ф.
  • Шурма І.М.

 

Теги

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook