Новости Приказы МОЗ

Проект розпорядження КМУ «Про затвердження Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України»

ПОВІДОМЛЕННЯ
ПРО ОПРИЛЮДНЕННЯ ПРОЕКТУ РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ»

Міністерство охорони здоров’я України пропонує для громадського обговорення проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України», розроблений на виконання положень розділу XVI. «Реформа системи охорони здоров’я» Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» у Верховній Раді України восьмого скликання, Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 №5/2015, Плану дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 184-р з урахуванням кращого сучасного світового досвіду реформування систем охорони здоров’я, який підтримують ВООЗ та інші міжнародні організації, що опікуються проблемами ефективності систем охорони здоров’я в усьому світі.

Доопрацьований з урахуванням зауважень проект розпорядження Кабінету Міністрів України оприлюднено шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров’я України в мережі Інтернет http://www.moz.gov.ua.

Пропозиції та зауваження до проекту наказу просимо надсилати до Міністерства охорони здоров’я України протягом місяця з дня опублікування у письмовому та/або електронному вигляді за адресою: вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601, E-mail: karpinska@moz.gov.ua.

Консультант: Карпінська Леся Григорівна (044) 226 23 31.

В.о. начальника Управління
координації центрів реформ
Л. Карпінська

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
ДО ПРОЕКТУ РОЗПОРЯДЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України розроблено Міністерством охорони здоров’я України на виконання положень розділу XVI. «Реформа системи охорони здоров’я» Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» у Верховній Раді України восьмого скликання, Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 №5/2015, Плану дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 184-р з урахуванням кращого сучасного світового досвіду реформування систем охорони здоров’я, який підтримують ВООЗ та інші міжнародні організації, що опікуються проблемами ефективності систем охорони здоров’я в усьому світі.

Проектом розпорядження Кабінету Міністрів України пропонується затвердити Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я України (далі — Концепція).

За часи незалежності Української держави Уряд неодноразово відзначав потребу в реформуванні системи охорони здоров’я, розробленої М.О. Семашком, та успадкованої з радянських часів.

В Україні, незважаючи на задекларовані принципи, досі немає чітко визначеного обсягу державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою. Необмежений законом обсяг цих гарантій неможливо покрити лише за рахунок публічних фінансів. Існуюча система фінансування охорони здоров’я неспроможна захистити громадян від катастрофічних витрат у випадку хвороби.

Неефективна модель фінансового забезпечення цементує структурну неефективність системи в цілому. Попри те, що Україна витрачає на охорону здоров’я значну частку від ВВП (7,8% у 2013 році), більшість медичної інфраструктури є застарілою, а медичні працівники є однією з найменш оплачуваних професій. Державні видатки покривають лише близько половини (54,5% у 2013 році) всіх витрат на охорону здоров’я, а решту доплачують пацієнти з власних кишень. Це створює значну нерівність в доступі до лікування. За даними дослідження 2015 року, тільки 10% респондентів оцінили якість медичної допомоги в Україні як добру — це найнижчий рейтинг у Європі.

За таких умов, вся система охорони здоров’я вимагає докорінної модернізації.

В Україні кошти на фінансування охорони здоров’я, що збираються за рахунок загальних податків, акумулюються у державному бюджеті та розділяються на дві частини. Одна з них (менша) спрямовується на фінансування загальнодержавних програм та загальнонаціональних медичних закладів, що перебувають у центральному підпорядкуванні (включаючи заклади МОЗ, НАМНУ, МО, МВС, СБУ та деяких інших відомств). Друга (більша) у вигляді медичної субвенції розподіляється за встановленими Кабінетом Міністрів формулою між обласними бюджетами, районними бюджетами, бюджетами міст обласного значення, а починаючи з 2016 року — і між бюджетами об’єднаних територіальних громад.

Система розподілу коштів між ними, передбачена Бюджетним кодексом, відповідає принципу солідарності, оскільки використовує єдиний для всієї країни фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Однак розпорошення ресурсів поміж сотнями місцевих бюджетів (у 2016 їх 793 — обласні, міські, районні бюджети та бюджети об’єднаних територіальних громад) разом із недосконалістю подальшого розподілу коштів між медичними закладами нівелює це позитивне досягнення.

З місцевих бюджетів гроші витрачаються на інфраструктуру, а не фактичні послуги для пацієнтів. В таких умовах медичні заклади — якої б якості вони не були — перетворюються на монополії і не мають стимулів до скорочення непотрібних потужностей чи підвищення ефективності та якості. Послуги між закладами різного підпорядкування часто дублюються, а в системі немає стимулів, щоб оптимізувати їх.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою прийняття проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України» (далі — проект постанови) є створення нової сучасної моделі фінансування системи охорони здоров’я, яка передбачає чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів та скорочення неформальних платежів.

Концепція пропонує практичні кроки, яких необхідно вжити протягом 2016-2020 років для забезпечення реформи фінансування охорони здоров’я в Україні як пускового механізму реформи національної системи охорони здоров’я в цілому:

1) запровадження чітко визначеного державного гарантованого пакета (далі — ДГП) медичних послуг відповідно до пріоритетів в охороні здоров’я та економічного стану країни, що розповсюджуватиметься на всіх без винятку громадян держави і включатиме первинну медичну допомогу, екстрену медичну допомогу, основні види спеціалізованих амбулаторних послуг та планової стаціонарної медичної допомоги за направленням, а також чітко визначений перелік лікарських засобів. Послуги, що не входять до ДГП передбачають співоплату чи повну оплату отримувачем такої послуги, а пільгові категорії громадян звільняються від такої спів-оплати чи оплати. До надання ДГП допущені постачальники всіх форм власності;

2) розмежування функцій замовника і постачальника послуг через створення єдиного національного замовника — незалежної інституції з регіональними підрозділами, яка діє в інтересах пацієнтів, закуповуючи медичні послуги з єдиного національного пулу коштів на основі єдиних базових тарифів та вимог до якості та надання бюджетним закладам фінансової та управлінської автономії шляхом перетворення їх на державні та комунальні некомерційні підприємства;

3) впровадження нових механізмів оплати медичної допомоги: «гроші йдуть за пацієнтом» — відмова від фінансування закладів на основі постатейного кошторису (утримання інфраструктури) та переходу до оплати постачальникові фактично наданих послуг (оплата результату). Для первинної медичної допомоги запроваджується змішаний метод оплати на основі нормативу на одного жителя з поправкою на ризики. Для спеціалізованої амбулаторної допомоги використовуються різні методи оплати, залежно від виду послуг: фінансування з розрахунку на одного жителя, плата за послугу, чи плата за пролікований випадок. Для стаціонарної допомоги використовується метод фінансування на основі оплати за пролікований випадок із застосуванням діагностично-споріднених груп (ДСГ);

4) реорганізацію та спрощення структури переліку бюджетних програм у відповідності до ключових функцій системи охорони здоров’я: «Державний гарантований пакет медичних послуг», «Громадське здоров’я», «Реабілітація та медико-соціальна допомога», «Медична освіта, дослідження та підвищення кваліфікації», «Адміністрування, централізовані закупівлі та інші витрати».

Реформа здійснюватиметься у три етапи:

І. Підготовка та перша хвиля впровадження (2016-2017);

ІІ. Національне впровадження (2018-2019);

ІІІ. Інтеграція (2019-2020)

3. Правові аспекти

На сьогодні суспільні відносини, що належать до предмета правового регулювання проекту акта врегульовані Конституцією України, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Податковим кодексом України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація зазначеного проекту розпорядження не потребує додаткових коштів.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект розпорядження потребує погодження з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України, Міністерством соціальної політики України, Міністерством регіональної політики та будівництва України.

6. Регіональний аспект

Проект розпорядження потребує погодження з обласними, Київською міською державними адміністраціями.

61. Запобігання дискримінації

У проекті розпорядження відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

Проект розпорядження не потребує проведення громадської антидискримінаційної експертизи.

7. Запобігання корупції

Проект розпорядження не містить ризиків вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Проект розпорядження потребує оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров’я України.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект розпорядження потребує погодження з Спільним представницьким органом репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні, Спільним представницьким органом сторони роботодавців на національному рівні.

10. Оцінка регуляторного впливу.

Проект розпорядження не є регуляторним актом.

101. Вплив реалізації акта на ринок праці

Проект акта не має впливу на ринок праці

11. Прогноз результатів

Прийняття проекту розпорядження дозволить забезпечити справедливий і рівний доступ населення до медичної допомоги, підвищити якість медичних послуг та фінансову захищеність громадян на випадок хвороби, ефективніше витрачати бюджетні кошти та забезпечити їх прозорість і підзвітність, зменшити неформальні платежі пацієнтів та збільшити доходи медичних працівників.

В.о. Міністра охорони
здоров’я України
Віктор Шафранський

Проект

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
ПРО СХВАЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ РЕФОРМИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

1. Схвалити Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я України, що додається.

2. Міністерству охорони здоров’я України разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади у тримісячний строк розробити та подати в установленому порядку Кабінетові Міністрів України План заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

Прем’єр-міністр України
В. Гройсман

КОНЦЕПЦІЯ
РЕФОРМИ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Проблеми, які потребують розв’язання

У 2016 році в Україні продовжує функціонувати успадкована від СРСР державна система охорони здоров’я, побудована на основі командно- адміністративної моделі управління, відома у світі як система Семашка.

Протягом 25 років після здобуття незалежності держава декларувала необхідність реформувати цю систему. Однак, на практиці головним пріоритетом державної політики у сфері охорони здоров’я залишалося збереження існуючої системи. Реальних реформ у сфері охорони здоров’я в Україні, на відміну від більшості інших постсоціалістичних країн, не проведено.

Значною мірою це було зумовлено браком політичного консенсусу щодо зміни положень статті 49 Конституції України. В ній задекларована безоплатність медичної допомоги у необмеженому обсязі та неможливість скорочення медичної інфраструктури для надання цієї допомоги.

Через це в Україні до цього часу немає чітко визначеного обсягу державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою. Необмежений Конституцією обсяг цих гарантій неможливо покрити лише за рахунок публічних фінансів. Тому громадяни зазнають значних витрат на оплату медичних послуг та ліків.

Неефективна модель фінансового забезпечення цементує структурну неефективність системи в цілому. Попри те, що Україна витрачає на охорону здоров’я значну частку від ВВП (7,8% у 2013), більшість медичної інфраструктури є застарілою, а праця медичних працівників є однією з найменш оплачуваних. Державні видатки покривають лише близько половини (54,5% у 2013) всіх витрат на охорону здоров’я, а решту доплачують пацієнти. Це створює значну нерівність в доступі до лікування.

Вся система охорони здоров’я потребує докорінної модернізації.

Проведення реформи фінансування системи охорони здоров’я в Україні — це пусковий механізм реформи національної системи охорони здоров’я в цілому.

На даний час оперативного вирішення потребують такі проблеми:

  • неефективність витрачання публічних фінансів;
  • неформальні платежі — оплата пацієнтами винагороди лікарям та купівля медикаментів за власний кошт;
  • неспроможність забезпечувати належну віддачу, відповідно до обсягу коштів, що витрачаються;
  • низький рівень надання медичних послуг, зокрема внаслідок відсутності конкуренції.

Мета Концепції

Метою Концепції є визначення мети, принципів і завдань реформи, етапів і строків впровадження реформи для забезпечення стабільних та передбачуваних обсягів фінансування галузі, гарантованого захисту від визначених фінансових ризиків, справедливості розподілу ресурсів та скорочення неформальних платежів.

Мета і принципи реформи

Метою реформи є запровадження нової моделі фінансування системи охорони здоров’я, яка передбачає чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних фінансів та скорочення неформальних платежів.

Нова модель фінансування заснована на таких принципах:

  • фінансовий захист — громадянин не повинен зазнавати катастрофічних витрат у випадку хвороби чи відмовлятися від отримання необхідної медичної допомоги через неможливість її оплатити в момент отримання;
  • справедливість доступу до медичної допомоги — доступ до гарантованих державою послуг мають всі, хто їх потребує;
  • прозорість і підзвітність — нульова толерантність до корупції, зрозумілість зобов’язань усіх сторін, відкритість у використанні публічних фінансів.
  • ефективність — краща якість та доступність послуг для пацієнтів, кращі умови роботи та доходи для лікарів;
  • конкуренція постачальників — залучення постачальників усіх форм власності, що створює мотивацію надавати більш якісні послуги, впроваджувати науково обґрунтовані та економічно ефективні методи роботи, забезпечувати дотримання клінічних протоколів та професійних стандартів;
  • передбачуваність обсягу коштів на медичні послуги у державному бюджеті — повноцінне стратегічне планування медичної допомоги та витрат на неї;
  • субсидіарність — повноваження закріплені на якомога нижчому рівні влади, якщо на ньому можна забезпечити доступність та належну якість послуг, а також необхідні для цього ресурси.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Проблеми передбачається розв’язати шляхом:

  • створення законодавчих основ для реалізації завдань реформи;
  • створення належних організаційних умов для функціонування єдиного медичного простору;
  • впровадження нових механізмів оплати медичних послуг;
  • розмежування повноважень між постачальником та замовником медичних послуг.

Завдання реформи

Впровадження державного гарантованого пакета медичних послуг

Впровадження чітко визначеного державного гарантованого пакета медичних послуг, що базується на пріоритетах охорони здоров’я та з урахуванням економічного стану країни. Визначення на законодавчому рівні які послуги громадяни отримують безкоштовно, а за які необхідно сплатити, скільки, як і за яких умов.

Державний гарантований пакет медичних послуг:

  • розповсюджується на всіх без винятку громадян держави та включає в себе: первинну медичну допомогу, екстрену медичну допомогу (у тому числі у стаціонарі), основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря первинної ланки, основні види планової стаціонарної медичної допомоги за направленням лікаря первинної ланки чи лікаря — спеціаліста;
  • включатиме ліки, пріоритетом будуть ліки, які призначають лікарі первинної ланки та спеціалісти амбулаторного рівня, також основні лікарські засоби, що використовуються в стаціонарному лікуванні;
  • включатиме реімбурсацію ліків;
  • може надаватися постачальниками послуг усіх форм власності (державні, комунальні, приватні), через єдиного національного замовника.

Обсяг фінансування державного гарантованого пакета медичних послуг є динамічною величиною, яка щорічно затверджується парламентом.

Послуги, що не входять до державного гарантованого пакета медичних послуг, передбачають спів-оплату або повну оплату отримувачем такої послуги. До таких послуг відносяться: робота лікаря первинної ланки поза робочими годинами, послуги спеціалістів без направлення, окремі види діагностичних чи лікувальних послуг, забезпечення лікарськими засобами. Функціонує офіційна система спів-оплати за такі послуги.

Окремі пільгові категорії громадян, які визначатимуться відповідно до нової системи ідентифікації пільгових категорій громадян, що розроблена МОЗ спільно з Мінсоцполітики, звільнені від необхідності здійснювати спів- оплату за послуги, що не входять до державного гарантованого пакета медичних послуг.

Створення єдиного національного замовника медичних послуг — Національної агенції з фінансування охорони здоров’я

Єдиний національний замовник медичних послуг — це незалежна інституція, яка діє в інтересах пацієнтів, та закуповує медичні послуги з єдиного національного пулу коштів на основі єдиних базових тарифів та вимог до якості, в межах діючої моделі збору коштів з загальних податків. Це забезпечує справедливість розподілу коштів та уніфікованість послуг по всій країні.

Організаційно Національна агенція з фінансування охорони здоров’я працює під управлінням Міністерства охорони здоров’я. Для більш ефективного виконання своєї функції замовника, Національна агенція з фінансування охорони здоров’я має регіональні підрозділи.

Вибір рівня для організації ланки Національної агенції з фінансування охорони здоров’я координується з адміністративно-територіальною реформою. Обирається такий рівень, на якому кількість населення забезпечить оптимальне акумулювання (пулінг) ресурсів, а ринок закладів буде достатньо великим для забезпечення конкуренції між ними за державні кошти.

Центральне та регіональні відділення Національної агенції з фінансування охорони здоров’я створюються так, щоб забезпечити достатній рівень незалежності від центрального та місцевих органів влади. Регіональні представництва не підпорядковуються місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, оскільки є структурним підрозділом Національної агенції з фінансування охорони здоров’я.

Національна агенція з фінансування охорони здоров’я:

  • контрактує постачальників послуг всіх рівнів та форм власності з метою закупівлі медичних послуг в межах державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • не володіє медичними закладами та не керує ними (розмежування функцій замовника і постачальника медичних послуг);
  • укладає договори напряму з будь-яким закладом, куди звертається пацієнт (надання фінансової та управлінської автономії закладам охорони здоров’я);
  • Надання медичних послуг є децентралізованими аж до рівня громад — власників медичних закладів.

Планування закупівель через Національну агенцію з фінансування охорони здоров’я дозволяє не лише географічно моделювати надання медичних послуг в рамках певної території, але і вирішує проблему переадресації пацієнтів у випадку потреби в лікуванні в інших регіонах.

Руйнування штучних кордонів між різними бюджетами (бюджетами різних медичних закладів) та утворення єдиного ринку медичних послуг (єдиного медичного простору), до якого залучені всі постачальники, до яких звертаються пацієнти — в тому числі приватні заклади, а також аптеки.

Посилення ролі громад. Нові ролі центрального уряду та місцевої влади

Реформа узгоджується з принципами ефективної децентралізації та збільшення ролі місцевого самоврядування. Запропонована організація системи фінансування охорони здоров’я базується на принципі субсидіарності: повноваження повинні бути закріплені на якомога нижчому рівні влади, якщо на ньому можна забезпечити доступність та належну якісь публічних послуг, а також необхідні для цього ресурси.

Власниками більшості медичних закладів є місцеві ради. Держава бере на себе повну відповідальність за виділення коштів, достатніх для закупівлі державного гарантованого пакета медичних послуг для кожного громадянина. Розподіл цих коштів відбувається через незалежну інституцію — Національну агенцію з фінансування охорони здоров’я за новим, більш прозорим, справедливим і конкурентним принципом.

Місцеві ради, в особі закладів, що їм належать, отримують більше коштів, якщо зростає кількість та якість медичних послуг для населення. Громади, чиї місцеві ради створюють найефективніші заклади, отримують не лише доступ до відповідного медичного обслуговування, але й доступ до інвестицій та можливість за рахунок коштів Національної агенції з фінансування охорони здоров’я, страхових компаній та оплати від громадян розширити кількість робочих місць для медичного персоналу, збільшити привабливість території, та привабити пацієнтів з суміжних територій для отримання тих послуг, в яких заклад досягає високих результатів. Якщо на території громади є приватні комерційні медичні заклади, місцеві органи влади мають можливість отримувати від таких підприємств податок на їхній прибуток.

Громади повинні мати механізм незалежного нагляду за якістю медичних послуг, а також за їх відповідністю потребам місцевого населення. Для цього на базовому рівні врядування (громади) створюються медичні наглядові ради, які представляють інтереси місцевого населення в сфері охорони здоров’ я і включають представників громадськості, груп пацієнтів та професійної медичної спільноти. Місцеві медичні наглядові ради залишаються незалежними від місцевих органів влади і власників лікарень. Діяльність цих рад та їхні повноваження регулюються окремим підзаконним актом. Ці ради функціонують на громадських засадах і мають дорадчий голос під час планування закупівель на відповідній території, надаючи незалежну інформацію про потреби населення та якість роботи закладів. Мережа місцевих медичних рад координує свою роботу з загальнонаціональними органами забезпечення якості медичних послуг.

Запровадження нових механізмів оплати медичної допомоги: «гроші йдуть за пацієнтом»

Перехід від фінансування утримання інфраструктури до оплати постачальникові фактично наданих медичних послуг.

Укладання договору/контракту, де встановлено завдання для виконавця — постачальника послуг.

Автономія постачальника послуг.

Незалежна перевірка, яка є пусковим механізмом для виплати.

Для різних рівнів надання медичної допомоги використовуються різні методи оплати:

  • для первинної допомоги — змішаний метод оплати на основі нормативу для одного жителя з поправкою на ризики (до нормативу додаються доплати за якість послуг та досягнення окремих важливих показників);
  • для амбулаторної — різні методи оплати, залежно від виду послуг (з розрахунку на одного жителя, плата за послугу, чи плата за пролікований випадок);
  • для стаціонарної допомоги — метод фінансування на основі оплати за пролікований випадок із застосуванням діагностично-споріднених груп.

Надання автономії медичним закладам (розмежування замовника і постачальника медичних послуг)

Надання всім закладам (крім поодиноких винятків) фінансової та управлінської автономії шляхом перетворення їх на державні та комунальні некомерційні підприємства.

Перехід на контрактні відносини з розпорядниками бюджетних коштів (в подальшому з Національною агенцією з фінансування охорони здоров’я).

Реорганізація програмної класифікації видатків на охорону здоров’я

Реорганізувати структуру бюджетних програм у відповідності до ключових функцій системи та виділити державний гарантований пакет медичних послуг у окрему бюджетну програму.

Відмежувати витрати на індивідуальні медичні послуги від послуг для населення в цілому.

Зосередити кошти навколо пріоритетів галузі.

Пропонується запровадити 5 головних бюджетних програм:

  • Державний гарантований пакет медичних послуг;
  • Громадське здоров’я;
  • Реабілітація та медико-соціальна допомога;
  • Медична освіта, дослідження та підвищення кваліфікації;
  • Адміністрування, централізовані закупівлі та інші витрати.

Кожна з програм містить під-програми, які підпорядковані головній меті та не перетинаються з іншими. Під-програми формуються навколо видів послуг, а не навколо типів закладів. Таким чином, заклади охорони здоров’я можуть мати фінансування з різних програм, у разі якщо надають відповідні послуги.

Етапи реалізації реформи

Реформа фінансування системи охорони здоров’я відбуватиметься в три етапи: початковий, або підготовчий етап (2016–2017 роки), етап запровадження (2017–2018 роки), та етап інтеграції (2019–2020 роки).

Початковий або підготовчий етап (2016–2017роки) передбачає:

  • розроблення проектів та прийняття актів законодавства для впровадження державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • визначення послуг, поза межами державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • створення законодавчих основ для започаткування механізмів співоплати;
  • створення механізму забезпечення медичними послугами, що не входять до державного гарантованого пакета медичних послуг, пільгових категорій громадян;
  • прийняття відповідного законодавства для проведення автономізації закладів охорони здоров’я;
  • визначення та затвердження критеріїв щодо якості та ефективності надання медичних послуг для укладення контрактів між постачальниками медичних послуг та Національною агенцією з фінансування охорони здоров’я;
  • створення інституційних та правових умов для запровадження нових методів оплати медичних послуг;
  • прийняття необхідного законодавства для створення Єдиного національного замовника медичних послуг — Національної агенції з фінансування охорони здоров’я;
  • створення Національної агенції з фінансування охорони здоров’я (затвердження статуту, організаційної структури, штатного розпису);
  • розроблення проектів та прийняття актів законодавства для застосування механізму оплати з використанням нормативу на одного жителя для первинної ланки у поєднанні з додатковою фінансовою мотивацією для здійснення профілактики захворювань;
  • розроблення національного класифікатора діагностично-споріднених груп;
  • розроблення проектів та прийняття актів законодавства для застосування механізму оплати за пролікований випадок з використання діагностично- споріднених груп;
  • забезпечення рівних умов для доступу закладів всіх форм власності до фінансування з державного бюджету в межах державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • розроблення та затвердження типових контрактів між Національною агенцією з фінансування охорони здоров’я та постачальниками медичних послуг;
  • започаткування практичного використання нових методів фінансування первинної допомоги з використанням нормативу на одного жителя та фінансування стаціонарної допомоги з використанням глобального бюджету у пілотних областях;
  • затвердження уніфікованих клінічних протоколів для переліку найбільш поширених медичних станів, забезпечення обов’язковості їх використання;
  • визначення вартості медичних послуг, частки та порядку їх відшкодування з державного бюджету;
  • створення інструментів електронної охорони здоров’я для збору і обробки медичних, фінансових та управлінських даних, необхідних для економічного аналізу роботи закладів охорони здоров’я;
  • запровадження застосування локальних клінічних протоколів (на рівні медичного закладу) з метою уніфікації та інформатизації процесу надання медичних послуг;
  • реорганізація структури бюджетних програм у відповідності до ключових функцій системи.

Етап запровадження (2018–2019роки) передбачається:

  • започаткувати механізми спів-оплати медичних послуг в закладах охорони здоров’я, що надають державний гарантований пакет медичних послуг;
  • розпочати роботу центрального офісу та регіональних підрозділів Національної агенції з фінансування охорони здоров’я;
  • укладення договорів про надання медичних послуг, що входять до державного гарантованого пакета медичних послуг між Національною агенцією з фінансування охорони здоров’я та постачальниками медичних послуг;
  • передача в повному обсязі коштів на реалізацію бюджетної програми «Державний гарантований пакет медичних послуг» Національній агенції з фінансування охорони здоров’я;
  • здійснення оплати за надання медичних послуг за новими механізмами;
  • пілотування системи єдиного електронного реєстру пацієнтів та системи призначень лікарських засобів.

Етап інтеграції (2019–2020роки) передбачається:

  • впровадити механізм стратегічних закупівель: замовлення послуг на основі запланованих об’ємів та встановлених тарифів за контрактами;
  • здійснювати щорічний перегляд державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • завершити формування єдиного медичного простору для надання державного гарантованого пакета медичних послуг;
  • залучити механізм добровільного медичного страхування для покриття спів-оплати та оплати медичних послуг, що не входять в державний гарантований пакет медичних послуг
  • розпочати роботу центрального офісу та регіональних підрозділів Національної агенції з фінансування охорони здоров’я;

Очікувані результати

Проведена реформа дасть можливість створити нову сучасну модель фінансування системи охорони здоров’я, яка передбачає чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів та скорочення неформальних платежів.

В результаті:

  • обмежені ресурси будуть направлені на оплату гарантованих державою медичних послуг;
  • зменшаться неформальні платежі;
  • зросте якість медичної допомоги та взаємна відповідальності пацієнтів та лікарів;
  • зросте фінансова захищеність громадян у випадку хвороби; з’ являється конкуренція на ринку медичних послуг;
  • будуть запроваджені контрактні відносини між замовником і постачальником медичних послуг;
  • публічні фінанси витрачатимуться ефективніше;
  • пацієнт зможе вільно обирати заклад та лікаря;
  • зросте прозорість та підзвітність публічних фінансів;
  • з’являться стимули для медичних закладів підвищувати якість та ставати ефективними;
  • зросте якість та поліпшаться умови надання послуг;
  • зростуть доходи медичних працівників;
  • стосунки між державною, громадою та пацієнтами стануть більш здоровими;
  • чітко розподіляться функції держави та громад в охороні здоров’я, зникне дублювання їх функцій;
  • буде забезпечено максимальну децентралізацію управління медичними закладами.

Обсяги та джерела фінансування

Фінансування заходів з реалізації Концепції здійснюється з державного та місцевих бюджетів у межах асигнувань, що передбачаються у бюджетах відповідних територіальних громад на відповідний рік, приватних інвестицій та інших джерел, не заборонених законодавством, а також за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги.

Конкретні обсяги фінансових, матеріально-технічних і трудових ресурсів для забезпечення проведення реформи визначаються під час розроблення завдань і заходів з виконання Концепції.

1 Комментарий

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти
  • Чому в проекті нічого немає про медичну освіту? У випадках, а їх більшість університети мають не повноцінні клініки, а працють на бізі клінічних лікарень. Як буде виконуватись фінансування цих закладів? Як буде фінансуватись сама медична освіта? Може статись так, що зазначені послуги через кілька років не буде кому надавати. Як вчити майбутніх медпрацівників без фінансування?

Мы на Facebook