РОЗПОРЯДЖЕННЯ
Про схвалення Концепції відновлення системи медицини праці в Україні та здійснення профілактичних заходів щодо запобігання професійним захворюванням і професійним отруєнням у працівників, зайнятих на виробництвах із шкідливими умовами праці
1. Схвалити Концепцію відновлення системи медицини праці в Україні та здійснення профілактичних заходів із запобігання професійним захворюванням і професійним отруєнням у працівників, зайнятих на виробництвах з шкідливими умовами праці, що додається.
2. Міністерству соціальної політики разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади у тримісячний строк розробити та подати в установленому порядку Кабінетові Міністрів України План заходів щодо реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.
Прем’єр-міністр України | В. ГРОЙСМАН |
СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від ___ ____________ N ____
Концепція відновлення системи медицини праці в Україні та здійснення профілактичних заходів щодо запобігання професійним захворюванням і професійним отруєнням у працівників, зайнятих на виробництвах із шкідливими умовами праці
Проблеми, які підлягають розв’язанню
Здоров’я працівників є однією з передумов високої продуктивності праці, підвищення добробуту населення, соціально-економічного розвитку, обороноздатності та національної безпеки країни.
Медицина праці (Occupational health) є інтегрованою, мультидисциплінарною складовою системи охорони здоров’я, що об’єднує гігієну праці, профпатологічну службу, медико-соціальну експертизу, реабілітацію та тісно співпрацює з охороною праці. Європейська стратегія ВООЗ зі здоров’я у світі праці з позицій її мультидисциплінарності, що повинна вирішувати проблеми професійних та психосоціальних ризиків для здоров’я працюючих, розглядає роботу як детермінанту здоров’я.
Унаслідок світової фінансової кризи 2009 — 2012 років, що продовжується і на сьогодні, погіршився фінансовий стан та виробничий потенціал підприємств, цілих галузей економіки, регіонів та держави в цілому, що призвело насамперед до погіршення стану безпеки, медицини праці та виробничого середовища, невиконання профілактичних заходів з охорони та гігієни праці, зокрема через відсутність фінансування та ослаблення механізму державного регулювання у сфері медицини, гігієни праці тощо.
Створення оптимальних умов для реалізації трудового потенціалу країни, досягнення європейських стандартів щодо гідних умов праці та збереження здоров’я працівників є одним із основних завдань, визначених Глобальним планом дій ВООЗ з медицини праці для усіх на 2006 — 2025 рр., Стратегією сталого розвитку «Україна — 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 р. N 5, та частиною зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
В Україні постійно формується правова база з попередження розвитку професійних і виробничо-обумовлених захворювань, зниження факторів ризику їх розвитку, а також виявлення і лікування професійних хвороб.
Загальні принципи державної політики в галузі гігієни та охорони праці, які визначено законодавством України, спрямовані на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, адаптацію трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням стану його здоров’я і психологічного стану, що узгоджується з принципами захисту здоров’я працівників, які визначено в конвенціях Міжнародної організації праці, директивах Європейського Союзу.
Держава в основному передбачає послідовність національної політики в гігієні та охороні праці і прагне виконувати вимоги Європейської соціальної хартії й інших міжнародних протоколів щодо дотримання прав працюючих та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, на безпечні умови праці, однак ефективність реалізації правової бази є недостатньою через відсутність підзаконних актів, які б чітко регламентували окремі положення законів, недостатність бюджетного фінансування, контролю і відповідальності за їх виконання. Ця Концепція визначає систему відновлення медицини праці в Україні та здійснення профілактичних заходів із запобігання професійним захворюванням і професійним отруєнням у працівників, зайнятих на виробництвах з шкідливими умовами праці, як комплекс інструментів, процедур та заходів, що реалізуються державними та недержавними інституціями для зміцнення здоров’я працівників.
Передумови для розробки концепції. За роки незалежності соціальні проблеми знайшли відображення у суттєвому погіршенні стану здоров’я працівників, негативній динаміці медико-демографічних показників, зросла смертність і знизилась народжуваність, що призвело до зменшення чисельності населення майже на 10 млн. чоловік, зниження середньої тривалості життя. У країні у працівників відзначаються високі показники захворюваності, високий рівень передчасної смертності в працездатному віці, особливо серед чоловіків, інвалідності всього населення, у т. ч. працюючого.
Разом з цим пріоритети в реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я на сьогодні надаються не профілактичним заходам зі зниження професійних ризиків, а їх матеріальній компенсації. Витрати на страхові виплати Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України потерпілим (членам їх сімей) становлять на компенсацію втраченого здоров’я приблизно 7 млрд. грн. При цьому за 2015 рік нараховані страхові виплати 264466 потерпілим (членам їх сімей) на суму 6949,2 млн. грн., в тому числі для потерпілих на виробництві (членів їх сімей), які проживають на територіях, непідконтрольних українській владі, в Донецькій та Луганській областях, і не перемістилися на контрольовану українською владою територію. При цьому приблизно 70 % цієї суми віддають шахтарям, що отримали професійне захворювання або трудове каліцтво. Щороку кожен випадок професійного захворювання для суспільства коштує приблизно 300 тис. грн. У той же час на заходи з профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань використано 12,3 млн. гривень. На відшкодування реальних і потенційних збитків, які викликані порушенням здоров’я працівників внаслідок дії шкідливих і небезпечних умов праці, витрачається коштів в десятки разів більше, ніж на їх покращення.
Виникає необхідність визначення нових підходів та розроблення програм для розв’язання проблем у сфері здоров’я працівників, оскільки наявна система профпатологічної медичної допомоги в Україні фактично не має профілактичного спрямування. З огляду на викладене нагальною потребою є проведення комплексної реформи системи охорони здоров’я, приділяючи особливу увагу сфері здоров’я працівників, оскільки хворий на професійне захворювання розраховує на державне фінансування в разі відшкодування шкоди здоров’ю, заподіяної дією шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища.
У зв’язку зі зміною соціально-економічних відносин значно ускладнюється управління охороною здоров’я працівників традиційними методами, що потребує переведення його на якісно новий рівень, докорінного реформування системи забезпечення медицини та гігієни праці, формування принципово нового підходу до вирішення питань охорони здоров’я працюючого населення в країні з урахуванням реальних процесів, у тому числі змін у системі організації державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, активної участі сторін соціального діалогу у вирішенні питань з медицини та гігієни праці, врахування проблем працівників, які проживають на територіях, непідконтрольних українській владі, тощо.
З проголошенням незалежності Україна успадкувала від колишнього СРСР організацію забезпечення охорони праці і систему медичного обслуговування працюючих, що сформувалася за довгі роки. Так, з урахуванням попереднього досвіду розроблені основні підходи до створення здорових і безпечних умов праці, впроваджена методологія гігієнічної стандартизації шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, відповідно до яких розроблені не тільки гігієнічні стандарти, а й методи контролю, принципи захисту працюючих від несприятливого впливу. Були розроблені і впроваджені в практику методи профілактики, діагностики, лікування, експертизи основних професійних захворювань.
За останні 15 — 20 років в Україні практично припинила своє існування система надання медичної допомоги працюючому населенню. Значно скоротилась кількість медико-санітарних частин і здоровпунктів на підприємствах, в обов’язки яких входило проведення профілактичної та лікувальної роботи серед працівників. На кожному підприємстві працювали інженерно-лікарські бригади, які вивчали умови праці на робочих місцях, їх кореляцію із захворюваністю працівників та пропонували конкретні заходи з покращення умов праці. На сьогодні законодавством України не регламентовано створення та існування жодної офіційної системи медичної допомоги працівникам в Україні.
Розуміючи, що здоров’я працівників є запорукою високої працездатності, забезпечення дохідної частини підприємства, сьогодні власники підприємств створюють свої приватні заклади охорони здоров’я, де на свій розсуд визначають мету діяльності, основні завдання, структуру та обсяг надання медичної допомоги працівникам.
Найбільш небезпечними галузями сучасного вітчизняного виробництва за останні десять років залишаються вугільна, хімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт та будівництво, де реєструється найбільша кількість робочих місць зі шкідливими і небезпечними умовами праці.
Розподіл потерпілих за галузями економіки свідчить, що найбільшу кількість профзахворювань виявлено у вугільній промисловості (78,1 %). Друге та третє рангові місця займають металургійна (9,9 %) та машинобудівна (5,7 %) промисловості.
В останні роки кількість вперше зареєстрованих професійних захворювань в країні коливається в межах 4,5 — 7,0 тисяч, що безпосередньо пов’язано з незадовільним станом медицини праці та санітарно-гігієнічними умовами праці на виробництві. Загальна кількість професійних хворих становить понад 200 тис. осіб. Зниження кількості випадків професійних захворювань до 4352 у 2014 році, 1764 — у 2015 році не відображає реальної поширеності цієї патології, кількість випадків є заниженою порівняно з реально існуючими в зв’язку зі змінами у системі організації державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, реформуванням системи охорони здоров’я, некоординованою діяльністю сторін соціального діалогу у вирішенні питань з медицини та гігієни праці, відсутністю офіційно затвердженої профпатологічної служби, проведенням військових дій на Сході країни тощо.
При аналізі рівнів професійної захворюваності на 10000 працівників по регіонах встановлено, що найбільш високі її рівні мають місце в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Львівській, Волинській та Кіровоградській областях. Якщо загальний рівень професійної захворюваності в Україні в цілому становив 4,6 — 5,2 на 10000 працівників, то у Донецькій області він становив 8,1 — 11,00, Луганській — 9,5 — 11,5, Дніпропетровській — 5,1 — 6,3, Львівській — 5,1 — 5,8.
Зараз в Україні зберігається ряд невирішених проблем медицини праці, в той же час виникло багато нових в зв’язку зі зміною політичної і соціально-економічної ситуації, обумовленої переходом промисловості і сільського господарства на ринкові відносини, появою нових форм власності (приватної, кооперативної та ін.), трудовою міграцією кваліфікованої робочої сили за кордон.
У цих умовах система медичного забезпечення працівників стала руйнуватися, санітарний нагляд за дрібними підприємствами унеможливився, роботодавці виділяють недостатньо коштів на охорону праці через бажання отримувати максимальні прибутки. Система охорони праці і надання медичної допомоги працівникам стала малоефективною, проведення моніторингу, аналізу та оцінки ризиків стану здоров’я працівників не вирішувалися в повному обсязі.
Сучасний рівень соціального розвитку України, що характеризується багаторічною економічною кризою, недостатньою координацією діяльності державних структур усіх рівнів, що відповідають за охорону праці і здоров’я працюючих, обумовлює необхідність докорінної зміни ставлення до цієї проблеми та урахування нових умов, що склалися. Існуюча система надання медичної допомоги залишилась неадаптованою до нових викликів суспільства та не відповідає сучасним підходам до збереження здоров’я працівників. Прогалини в відносинах роботодавців, працівників і профспілок, недостатній розвиток соціального діалогу призвели до погіршення бізнес-клімату в країні та не сприяло покращенню ситуації стосовно рівня професійної захворюваності працюючого населення.
На сьогодні з 981 тис. об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України тільки 12 % знаходиться в державній і комунальній власності, 88 % — у приватній і колективній, у сільському господарстві в державній і комунальній власності знаходяться лише 3,4 % об’єктів. У 1991 р. в країні нараховувалося 47084 дрібних підприємств із середнім числом працюючих — 25, до 2015 р. їхня чисельність збільшилася майже в 40 разів — 1915046 підприємств із середнім числом працівників — до 9 осіб. Збільшилося число працюючих з частковою зайнятістю. Ускладнився контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог на робочих місцях. Ускладнилися механізми взаємин між роботодавцями і державними структурами стосовно оцінки професійного ризику, надання пільг і компенсацій за шкідливі умови праці й шкоду здоров’ю. Уповільнено темпи з удосконалення безпеки праці. Таким чином, починаючи з 1991 року, керування професійним ризиком здоров’я працюючих значно ослабло.
Має місце працевлаштування працівників на підставі тимчасових угод без оформлення трудових книжок, у т. ч. незаконне працевлаштування мігрантів, що фактично знімає з роботодавця відповідальність за організацію попередніх та періодичних профілактичних медичних оглядів, створення безпечних умов праці, забезпечення працюючих санітарно-побутовими приміщеннями, спецодягом, засобами індивідуального захисту, що сприяє виникненню виробничо обумовлених захворювань і отруєнь.
Відсутні інформаційні системи обліку, моніторингу професійних захворювань, що функціонують у режимі реального часу. Вся звітність ведеться або дублюється на паперових носіях, що значно уповільнює процес передачі актуальної інформації, призводить до необґрунтованих витрат людських ресурсів та не використовується для прийняття управлінських рішень. Обсяг даних, що збираються, є недосконалим, а відсутність інформаційних систем призводить до неможливості ефективної обробки. Паралельні системи збору інформації спотворюють кінцеві дані, що не сприяє ухваленню ефективних управлінських рішень. Тому виникає нагальна потреба у створенні Державного реєстру осіб, що постраждали від професійних захворювань та отруєнь.
Система санітарних норм та правил, що сформована за радянських часів, не відповідає сучасним вимогам законодавства та кращій практиці ЄС і потребує невідкладного удосконалення.
Розгалужена мережа науково-дослідних інститутів та аналітично-дослідних установ у галузях гігієни та охорони праці і професійної патології у структурі МОЗ, Мінсоцполітики та Національної академії медичних наук України сприяє розвитку системи надання медичної допомоги працюючому населенню. Медична наука достатньо інтегрована до світового наукового простору, але в результаті постійного недофінансування не використовує сучасні методи аналізу та моделювання ситуації, що призвело до формування політики у сфері професійного здоров’я майже без використання сучасних наукових розробок.
Забезпечення розвитку кадрових ресурсів у сфері професійного здоров’я є недостатньо скоординованим, відсутня система мотивації, система конкурсного відбору та кар’єрного зростання. Актуальною проблемою є низький рівень оплати праці, що призводить до неможливості залучення високопрофесійних кадрів.
Зараз вкрай необхідним є об’єднання зусиль законодавчої і виконавчої влади з подолання труднощів щодо збереження здоров’я працюючих. Цей процес може бути ефективнішим за підтримки міжнародних організацій (ВООЗ, МОП та ін.). Це сприятиме швидшому переходу України до європейських стандартів безпеки праці при збереженні і розвитку національних досягнень у цій галузі.
Ситуація в країні для працівників значно ускладнюється через військові дії на сході України та тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим, збільшилася кількість вимушених переселенців з окупованих територій, на яких працівники не мають або мають обмежений доступ до служби гігієни праці та професійної патології.
Структурні реформи, які запроваджуються у сфері охорони здоров’я, передбачають збільшення інвестицій у систему медицини праці. Виникає необхідність визначення нових підходів та розроблення програм для розв’язання проблем у сфері медицини праці, оскільки наявна система медичної допомоги працівникам в Україні фактично не передбачає профілактичної складової частини.
Таким чином, сучасний стан медицини та гігієни праці потребує вжиття заходів загальнодержавного рівня, оскільки стосується практично усіх видів економічної діяльності та охоплює весь виробничий потенціал країни.
Мета і строки реалізації цієї Концепції
Ця Концепція визначає засади, напрями, завдання, механізми і строки відновлення медицини праці з метою створення багатопрофільної системи медичного забезпечення працівників на виробництві на основі моніторингу умов праці, оцінки професійних ризиків і управління ними для збереження і зміцнення здоров’я працівників промислових підприємств, наукових досягнень у сфері охорони та гігієни праці, розроблення нових методів, систем і засобів діагностування професійних хвороб, профілактики і зниження загальної і професійної захворюваності, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, інвалідності і передчасної смертності, збереження та відновлення трудових ресурсів України шляхом об’єднання зусиль усього суспільства щодо формування та реалізації ефективної державної політики для збереження та зміцнення здоров’я працюючого населення.
Реалізувати цю Концепцію передбачається протягом 2018 — 2020 років.
Шляхи і способи розв’язання проблеми
Розв’язання проблеми передбачається здійснити шляхом:
гармонізації нормативно-правової бази в сфері медицини праці з європейським законодавством;
забезпечення доступності служб медицини праці для всіх працюючих на регіональному і національному рівнях з урахуванням процесів глобального розвитку світу, його глобалізації, інформаційного розвитку;
формування і послідовне проведення державної політики у сфері діяльності медико-соціального обслуговування працюючого населення, створення правових умов для економічної зацікавленості роботодавця в запровадженні системи медицини праці і підвищення відповідальності усіх органів влади за її реалізацію;
поліпшення демографічних характеристик працівників, зниження рівня передчасної смертності та збільшення тривалості життя населення, зниження ризику виникнення професійних захворювань та нещасних випадків на виробництві;
своєчасного відновлення трудового потенціалу держави за рахунок ефективного виявлення і лікування загальних, професійних та виробничо-обумовлених захворювань;
розробки та впровадження через систему медицини праці сучасних методів лікування та реабілітації працівників, хворих на професійні та виробничо обумовлені захворювання, адекватних гігієнічних технологій зі зниження ризику негативного впливу виробничих факторів на екологію робочих місць і якість трудового процесу, впровадження у практику передових форм та методів оцінки та моніторингу виробничого середовища та здоров’я працівників, а також обґрунтування медико-біологічних вимог до засобів колективного та індивідуального захисту;
наукового обґрунтування і вдосконалення організаційних форм медичного забезпечення і системи профпатологічної допомоги та диспансеризації, здійснення її структурної перебудови з пріоритетом на амбулаторно-поліклінічний рівень і стаціонарозаміщуючі технології в державних, приватних і відомчих лікувально-профілактичних установах (медико-санітарні частини, лікувально-оздоровчі центри, санаторії-профілакторії);
створення та впровадження через систему медицини праці нової системи медичного моніторингу захворюваності (з тимчасовою втратою працездатності, виробничо обумовленої і професійної патології) на основі розробки критеріїв оцінки групових та індивідуальних професійних ризиків, багатофакторних загальнопопуляційних факторів ризику порушення здоров’я працівників і формування єдиної інформаційної і санітарно-гігієнічної бази нагляду за умовами праці і станом здоров’я працюючого населення;
реалізація науково обґрунтованих заходів з медико-соціального моніторингу захворюваності працівників на професійний рак в умовах виробничої канцерогенної небезпеки;
впровадження через систему медицини праці передзмінного динамічного контролю стану здоров’я працівників, що працюють у несприятливих виробничих умовах;
наукового обґрунтування, розробки і впровадження через систему медицини праці системи медико-соціальної і трудової реабілітації;
розробки і впровадження через систему медицини праці науково обґрунтованої стратегії щодо мотивації і створення умов формування здорового способу життя працездатного населення і медико-гігієнічних підходів до збереження репродуктивного здоров’я тих, що працюють, і подальших поколінь;
включення аспектів психічного здоров’я за рекомендацією Європейської Міністерської конференції ВООЗ з психічного здоров’я до питань медицини й охорони праці; забезпечення доступу для всіх працівників до служб медицини праці, ведення моніторингу психічного здоров’я працюючих;
вдосконалення системи дипломної і післядипломної підготовки фахівців з проблеми медицини праці для медичних працівників, зайнятих обслуговуванням працездатного населення;
впровадження міжнародних стандартів щодо умов та охорони праці на виробництві;
удосконалення санітарних норм і правил з питань гігієни праці з урахуванням міжнародної практики та сучасних соціально-економічних умов;
запровадження багатосекторального підходу до розв’язання проблем у сфері медицини праці для раціонального використання наявних людських та матеріальних ресурсів;
підвищення економічної активності працівників, посилення їх мотивації до укладення трудових договорів, сприяння продуктивній зайнятості працюючого населення з орієнтацією на інноваційну модель розвитку виробництва;
задоволення на національному та регіональному рівнях потреби працюючого населення щодо медичної допомоги, проведення оцінки ризиків здоров’ю;
залучення медичних працівників усіх рівнів, насамперед первинної медичної допомоги, до виконання окремих завдань у сфері медицини праці та розширення їх повноважень щодо надання послуг у сфері медицини праці (від профілактичних до лікувальних);
визначення стратегічних пріоритетів розвитку трудового потенціалу відповідно до напрямів державної політики щодо реалізації інноваційної моделі розвитку економіки та суспільства;
вдосконалення системи аналізу професійних та виробничо обумовлених захворювань серед працівників, зайнятих в умовах дії шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, удосконалення аналітичної та інформаційної складових частин діяльності у сфері медицини праці, створення інформаційних баз даних та системи обміну інформацією у режимі реального часу шляхом створення на базі уповноваженої установи Державного реєстру осіб, що постраждали від професійних захворювань та отруєнь;
формування замовлення на наукову продукцію у сфері медицини праці за кошти державного бюджету з включенням до її складу представників зацікавлених центральних органів виконавчої влади, роботодавців, громадських та професійних об’єднань;
визначення пріоритетів у сфері медицини праці для забезпечення їх першочергового фінансування;
запровадження механізмів фінансування системи медицини праці, забезпечення прозорості та підзвітності використання доступних ресурсів; посилення ролі МОЗ України, як центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію державної політики у сфері надання медичної допомоги працюючому населенню;
підвищення ролі соціального діалогу у формуванні державної політики та забезпечення реалізації принципів рівноправності його учасників.
Очікувані результати
Реалізація цієї Концепції сприятиме:
створенню системи формування державної політики у сфері медицини праці, що передбачає:
формування засад державної політики у сфері медицини праці шляхом закріплення на законодавчому рівні принципів функціонування системи медицини праці, визначення її основних напрямів, пріоритетів і завдань, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, затвердження загальнодержавних програм у сфері медицини праці;
здійснення організації розроблення та виконання державних цільових програм, визначення економічних, правових та організаційних механізмів, стимулювання ефективної діяльності у сфері медицини праці, укладення міжурядових угод і координації міжнародного співробітництва у цій сфері;
розроблення органами місцевого самоврядування місцевих і регіональних комплексних та цільових програм з вирішення пріоритетних питань у сфері медицини праці;
визначення функцій у сфері медицини праці, що виконують центральні органи виконавчої влади, які здійснюють формування та реалізацію державної політики у сфері національної безпеки, у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці та соціальної політики, державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; у сфері освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій; визначенню повноважень органів місцевого самоврядування (обласних рад, їх виконавчих органів, а до їх утворення облдержадміністрацій) щодо реалізації державної політики у сфері медицини праці;
створення чіткої та прозорої регіональної системи звітності щодо виконання програм і реалізації проектів у сфері медицини праці та проведення громадських слухань з обговорення питань щодо стану здоров’я працюючого населення;
визначення ефективних механізмів фінансування системи медицини праці за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, міжнародної технічної допомоги, благодійних фондів та інших джерел, не заборонених законодавством, залучення висококваліфікованого персоналу для виконання завдань та функцій у сфері медицини праці, створення конкурентоспроможного середовища для розвитку наукових розробок у сфері медицини праці;
забезпечення координації діяльності щодо проведення наукових досліджень з проблем медицини праці між органами державної влади і органами місцевого самоврядування та науково-дослідними установами для визначення проблематики, розроблення програми, проведення досліджень, аналізу та інтерпретації результатів з урахуванням кращої світової практики;
використання фінансових ресурсів для розвитку інфраструктури шляхом моделювання процесів, проведення аналізу і прогнозування їх економічної ефективності, а також їх впливу на функціонування системи медицини праці;
залучення інвестицій в систему медицини праці за результатами аналізу загального обсягу витрат на використання обладнання протягом строку його експлуатації;
фінансування виконання програм у сфері медицини праці на регіональному рівні за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному законодавством;
здійснення управління системою охорони здоров’я шляхом затвердження офіційних актів щодо існування профпатологічної служби, надання організаційно-методологічної допомоги профпатологічним центрам усіх рівнів;
покращення демографічних характеристик трудового потенціалу, зниження рівня смертності, інвалідності та збільшення тривалості життя працюючого населення, зниження ризику нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; наближення тривалості життя осіб працездатного віку до відповідних показників країн Європейського Союзу;
проведення моніторингу та оцінки ризиків стану здоров’я працюючого населення, аналізу причин та наслідків щодо впливу факторів виробничого середовища на стан здоров’я працівників, розроблення відповідних проектів актів законодавства, прийняття управлінських рішень з урахуванням результатів оцінки ризиків;
створення Державного реєстру осіб, які постраждали від професійних захворювань, що дозволить формувати інформаційні бази даних щодо стану здоров’я працюючого населення та умов праці, проводити моніторинг причин та наслідків впливу на стан здоров’я працівників факторів виробничого середовища;
забезпечення своєчасного розслідування випадків професійних захворювань згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, який визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками та з особами, які забезпечують себе роботою самостійно;
залучення центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, лікарів загальної практики — сімейної медицини, медичного персоналу другого і третього рівнів надання медичної допомоги працівникам до здійснення профілактичних заходів щодо професійних захворювань, проведення санітарно-просвітницької роботи серед працюючого населення з питань профілактики професійних і виробничо-обумовлених хвороб;
забезпечення реалізації принципу пріоритетності збереження здоров’я працюючого населення в усіх напрямах діяльності органів державної влади шляхом здійснення міжвідомчої координації та взаємодії з іншими органами виконавчої влади у сфері медицини праці;
забезпечення здійснення заходів стосовно досягнення європейських стандартів щодо гідних умов праці та збереження здоров’я працівників, визначених Глобальним планом дій ВООЗ з медицини праці для усіх на 2006 — 2025 рр., програмою ВООЗ «Здоров’я — 2020: основи Європейської політики на підтримку дій держави та суспільства в інтересах здоров’я і благополуччя»;
визначення пріоритетів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в питанні протидії виникненню професійних захворювань;
реагування на надзвичайні ситуації у сфері медицини праці, що мають регіональне значення, зокрема локальні спалахи гострих отруєнь на виробництві і надання матеріалів за моніторингом причин і умов виникнення відповідним центральним органам виконавчої влади, зокрема Державній службі України з питань праці, центрам громадського здоров’я;
проведення загальнодержавних інформаційних кампаній, спрямованих на популяризацію здорового способу життя працівників, індивідуальних пропозицій зміцнення здоров’я працюючого населення залежно від виду економічної діяльності, відповідальності працівників за власне здоров’я та особисту безпеку;
визнання кадрового забезпечення як невід’ємної частини розвитку сфери медицини праці — розроблення і реалізацію стратегії розвитку кадрових ресурсів, у тому числі визначення реальних та прогнозних потреб, планування і здійснення підготовки кадрів, раціонального розподілу, управління ресурсами;
забезпечення міжнародного співробітництва у сфері медицини праці з метою інтеграції України до міжнародних систем нагляду в охороні та гігієні праці.
Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів
Фінансування заходів щодо реалізації цієї Концепції здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів у межах асигнувань, що передбачаються на відповідний рік, благодійних фондів, міжнародної технічної та фінансової допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством.
Комментировать