Що робити з більш віддаленими селами? У деякі із них ніякий транспорт не ходить. Але ж по телефону — це хіба консультація? Замість неї потрібен особистий прийом у лікаря.
Про труднощі місцевої медицини і про те, чому найбільша надія – на молоде покоління медиків — розповідає Олена Раєць, заступник головного лікаря Малинського міськрайонного центру первинної медико-санітарної допомоги.
У містечко Малин Житомирської області журналісти Медпросвіти приїхали в рамках волонтерського проекту лікарів Інституту Серця. Вони завітали у місто, щоб обстежити кардіологічних хворих.
Під час поїздки нам вдалося поспілкуватися із заступником головного лікаря місцевої поліклініки.
У районі – своє керівництво, у міста – своє. І місто із районом не в змозі, на жаль, сплатити нам повністю усю зарплатню. Але коли стало питання про скорочення медпунктів там, де мешкає менше 300 людей, то районна рада пішла нам на зустріч. Повідомили, що медпункти будуть оплачувати. Бо у нас є такі населені пункти, де не тільки 300 людей немає, а й ледь сотня назбирається. Якщо мова йде про села поблизу Малина, то це ще півбіди. А от що робити з більш віддаленими селами? У деякі із них ніякий транспорт не ходить. Там або «дядьку, підвезіть», або ж по телефону консультувати. Але ж по телефону — це хіба консультація? Замість неї потрібен особистий прийом у лікаря.
Зараз іде боротьба за госпітальні округи. В Малині, на мою думку, ну просто ніяк не буде округу. Не тому що я цього не хочу. А тому, що стан речей об’єктивно такий: для округу у нас немає відповідної технічної бази. Раніше було, але з часом все це знищилося. Тому змушені діяти в тих межах, в яких ми усе є.
Молоді лікарі дають енергію, які раніше дуже не вистачало
Ми щасливі, що до нас у поліклініку прийшла нас прийшла молодь, яка багатьох просто розбудила! Вони дають нам енергію, які раніше дуже не вистачало. Вони йдуть до нас, не зважаючи на страшно низьку зарплатню, не зважаючи на відсутність обладнання. Не зважаючи на те, у якому стані українська медицина. Це дає велику надію.
Ми в Малині знаходимось в тих самих умовах, що й лікарі поліклінік багатьох міст України. У нас та сама зарплатня, і та сама відповідальність. Але в тих самих умовах ми намагаємося не сидіти на місці, а привносити щось нове. Виходимо із того що маємо. Регулярно проводимо медичні конференції, запрошуємо лікарів з Житомира, з Києва. Недавно була подія, присвячена плануванню сім’ї. Був день вишиванки, робили виставку рушників. НА ранкових 5-хвилинках слухаємо радіо, слухаємо пісні. Це піднімає настрій працівникам. У нас повна база днів народження всіх працівників поліклініки, і кожного вітаємо.
Ми віддаємо перевагу молодим людям. Вони закінчили інститути 4-5 років, тому, і мають свіжі знання, інноваційні. От я, наприклад, випускник ще з 80х років. Тому даю перевагу саме їм перевага.
Нам щиро радісно на душі, що такі люди йдуть в медицину, попри те що все у галузі так запущено. Ці хлопці сидять до 8 вечора на роботі. Поліклініка закривається, а вони все працюють. Після роботи на прийомах пацієнтів додається робота з документацією.
Молоді лікарі дають ініціативу, а наш головний лікар її підтримує. Думаю, у цьому й полягає секрет, чому ми оживилися і не втрачаємо ентузіазму. Вважаю, що для первинної допомоги це дуже важливо.
Автор: Катерина Гончарова
Комментировать