Выбор редакции Новости медицины Статьи Урология

Пієлонефрит: тактика та лікування

Пієлонефрит – захворювання інтерстиціальної тканини нирок, інфекційно-запального походження, в ході прогресування якого, уражаються всі структури органу та формується вогнищевий нефросклероз.

Пієлонефрит, зазвичай, класифікують як:

  • гострий та хронічний – за перебігом захворювання;
  • вірусний, бактеріальний та грибковий – за етіологічним фактором;
  • нефрити, асоційовані з системними інфекціями (дифтерія, стрептококова інфекція гр. А, вірусна інфекція та ін.);
  • туберкульоз, сифіліс, геморагічна лихоманка (і т.д.) – за найбільш специфічними етіологічними факторами ураження нирок інфекційного походження.

Також, серед гострих пієлонефритів виділяють: серозний, гнійний (локальний, абсцедуючий, дифузний), некротичний. Така класифікація відображає характер ураження, вказує на особливості патологічного процесу, від якого буде залежати тактика лікаря та специфіка лікування.

Серед хронічних виділяють фази:

  • фаза активного запалення;
  • фаза латентного запалення;
  • фаза ремісії.

Також виділяють однобічний та двобічний пієлонефрит; первинний та вторинний.

Зручною для клінічної практики є наступна класифікація:

Гострий пієлонефрит:

  • неускладнений та ускладнений;
  • катаральний;
  • апостематозний;
  • гнійний;
  • емфізематозний;
  • пієлонефрит вагітних.

 Хронічний пієлонефрит:

  • неускладнений та ускладнений;
  • фаза загострення та фаза латентного перебігу;
  • фаза ремісії.

Основні ускладнення та наслідки пієлонефритів:

  • артеріальна гіпертензія;
  • хронічна або транзиторна ниркова недостатність.

Для виключення некоректності використання термінів щодо пієлонефритів, варто зупинитися на тому, які саме вони бувають: гострий, хронічний, рецидивуючий. Останній (найбільш поширений), передбачає повторне виникнення /відновлення бактеріурії. Збудником може бути та сама, або інша бактерія. Основним критерієм є часовий проміжок – рецидив розвивається в перший тиждень (максимум 10 днів) по закінченні лікування. Причиною відновлення запального процесу є персистенція бактерії в прилеглих часинах органу.

Загострення хронічного пієлонефриту – повторний розвиток симптомів захворювання через 1-3 тижні після адекватного лікування, та лабораторним підтвердженням стерилізації сечі.

Нерідко зустрічаються випадки невдалого лікування, пов’язаного з обмеженням можливостей діагностичного пошуку, низької чутливості збудників до препаратів, підбором некоректних дозувань, або зумовлених порушенням функціональної здатності нирок правильно «сприймати» препарат (зниження біодоступності лікарського засобу, за рахунок порушення клубочкової фільтрації).

Діагностика пієлонефритів

Важливою ланкою в діагностиці є встановлення етіологічного фактору – збудника захворювання. Також, необхідно виявити наявність чи відсутність ускладнень, характерних для патології. Від цих показників буде залежати тактика, тривалість курсу лікування.

 Діагностичні критерії неускладненого та ускладненого пієлонефриту

Критерії

Неускладнений Ускладнений
ДемографічніМолоді невагітні жінкиЧоловіча стать та жінки, частіше похилого віку
Стан сечовивідних шляхівАнатомічні та функціональні аномалії відсутніАнатомічні та функціональні порушення
Інвазивні урологічні процедуриНемаєЦистоскопія, уретроскопія, катетеризація нирки та інші ендоуретральні маніпуляції
Супутні захворюванняВідсутніСечокам’яна хвороба, кісти нирок, цукровий діабет, гіперплазія передміхурової залози та інші
Репродуктивний статусСексуально активні жінкиВагітні, постменопаузальний період
ЗбудникиПереважно одинМоже бути мікстінфекція
ЛікуванняАмбулаторнеСтаціонарне

 Симптоми гострого пієлонефриту:

  • виражений больовий синдром;
  • підвищення температури тіла;
  • сильне потовиділення;
  • болісні відчуття в суглобах та м’язах;
  • ознаки бактеріємічного шоку (рідко);
  • ознаки інтоксикації з запамороченням, головним болем, нудотою, можливо блювотою;

Локально:

  • гіпертонус та болісність м’язів в проекції нирок/попереку;
  • порушення сечовипускання (часті, нічні, болісні, зменшення кількості сечі);
  • імперативні сечовипускання.

Лабораторне обстеження

Призначається:

  • загальний клінічний аналіз крові;
  • загальний клінічний аналіз сечі;
  • аналіз сечі за Нечипоренком;
  • бактеріологічне дослідження сечі (виявлення збудника);
  • біохімічний аналіз крові (в тому числі С-реактивний білок);
  • УЗД.

Можливі наступні призначення:

  • контроль маси тіла;
  • моніторинг артеріального тиску;
  • рентгенологічне дослідження (з контрастною речовиною та без);
  • радіонуклідні дослідження;
  • КТ;
  • МРТ;
  • ЕКГ.

Данні характерні як для хронічного так і для гострого пієлонефритів, але інтенсивність, вираженість симптомів, та показники діагностичних обстежень можуть відрізнятися.

Спектр додаткових досліджень може бути вкрай широким: обстеження на TORCH-інфекцію («гострі» та «хронічні» імуноглобуліни), дослідження походження солей в нирках, пункційна біопсія нирок та ін.

Додатково, за показаннями, призначаються консультації інших вузьких спеціалістів: уролога, гінеколога, ендокринолога, кардіолога та ін.

Основні підходи в лікуванні пієлонефриту

Пієлонефрит має лікуватися в умовах стаціонару. Виключеннями є випадки неускладненого перебігу, переважно рецидивуючого пієлонефриту (ступінь тяжкості, та можливість лікування за межами стаціонару визначає лікар). Лікування має бути комплексним, включати:

  • корекцію режиму дня;
  • дотримання дієти;
  • призначення антибактеріальних препаратів (у випадку гострого перебігу призначається емпірично, до уточнення специфічного збудника, та його чутливості до АБ);
  • симптоматичне лікування: в залежності від клінічної картини, наявності ускладнень та супутніх патологій.

Курс лікування залежить від гостроти протікання захворювання, віку, наявності ускладнень та інших захворювань. Чим тяжчий перебіг, тим тривалішим має бути лікування. Важливі і умови, створені для одужання, можливість деякої реабілітації (санаторно-курортне лікування), дозовані фізичні навантаження. Подальший моніторинг хворих є обов’язковим.

Тривалість курсу лікування, нерідко має обмежуватись за рахунок токсичності препаратів, їх шкідливої дії на органи-мішені. Але ж боротьба з запаленням та симптомами пієлонефриту має бути тривалою, інакше страждає самопочуття пацієнта та росте ризик рецидиву. Частиною комплексного лікування є використання комплексних препаратів рослинного походження, до яких відноситься Уронефрон. Він добре переноситься хворими, може прийматися протягом кількох місяців. Форма випуску: таблетки чи краплі. Уронефрон чинить протизапальну, знеболюючу, спазмолітичну та антисептичну дію, тому може використовуватись як ланка комплексного лікування, та для профілактики.

Пієлонефрит – захворювання, яке потребує особливої уваги. Воно може суттєво погіршити якість життя людини, та нести неабияку загрозу для його працездатності та життя.

Протокол надання медичної допомоги хворим на пієлонефрит. Наказ МОЗ №593 від 02-12-2004

Класифікація   тубулоінтерстиціальних хвороб (ВООЗ,1985)

  • Гострий  інфекційний тубулоінтерстиціальний нефрит  (гострий ПН): бактеріальний;  грибковий, вірусний.
  • Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит, асоційований з системними інфекціями: стрептококова інфекція групи А;  дифтерія;  токсоплазмоз; легіонельоз; бруцельоз; вірусна інфекція; інші  варіанти. 
  • Хронічний  інфекційний тубулоінтерстиціальний нефрит  (хронічний пієлонефрит):  необструктивний рефлекс-асоційований  хронічний ПН;  хронічний  обструктивний ПН; ксантогранульоматозний ПН;  малакоплакія;  мегалоцитний інтерстиціальний нефрит; інші варіанти.
  • Специфічні інфекції нирок: туберкульоз, лепра, сифіліс,  епідемічна геморагічна  лихоманка; інші варіанти. 

За МКХ – 10 гострого та хронічного пієлонефриту, як самостійних рубрик, не існує.

  • N10 Гострий тубуло-інтерстиціальний нефрит;
  • N11 Хронічний тубуло-інтерстиціальний нефрит;
  • N12 Неуточнений гострий чи хронічний тубуло-інтерстиціальний нефрит.

Морфологічна класифікація пієлонефриту  

(В.В. Серов та співавтори, 1985):

1) пієлонефрит з мінімальними змінами  

2) пієлонефрит з тубулоінтерстиціальним компонентом (12,8%);

3) пієлонефрит зі стромально-клітинним компонентом (45,3%);

Препарати рослинного походження є надійною підтримкою в комплексному лікуванні та профілактиці рецидивів пієлонефриту.

Одним з таких препаратів є Уронефрон (ПАТ «Фармак»). Випуск препарата  в різних лікарських формах (сироп, гель, краплі, таблетки) робить лікарський засіб зручним для застосування і підвищує його комплаенс.

Уронефрон – один з комбінованих препаратів рослинного походження. Він чинить протизапальну, сечогінну, спазмолітичну та антимікробну дію. При використанні препарату в комплексній терапії відмічається зниження вираженості симптомів хвороби [3, 4].

Є дані вивчення ефективності фітопрепарату Уронефрон при лікуванні 64 хворих на хронічний пієлонефрит у поєднанні з СКХ. Результати клінічних досліджень показали хорошу терапевтичну безпеку і переносимість Уронефрона у всіх пацієнтів. Побічних дій і алергічних реакцій за час спостереження не виявлено. Також не відзначено негативних ефектів, які можна було б пояснити поєднанням прийому Уронефрон і антибактеріальних препаратів. Більш того, додаткове призначення Уронефрон посилювало антимікробну дію базової терапії. Таким чином, застосування Уронефрон в комплексному лікуванні хворих на хронічний пієлонефрит та СКХ  сприяє більш швидкому й ефективному зменшенню запальних процесів в мисках нирок і зниженню бактериурії в порівнянні з традиційною терапією. Отримані результати дозволяють високо оцінити позитивну дію препарату щодо зменшення каменеутворення у хворих на СКХ [5,6].

Важливо відмітити те, що Уронефрон добре переноситься пацієнтами. Прийом препарату може здійснюватися протягом тривалого часу, що забезпечує якісну профілактику [5].

Вкрай важливо, щоб пацієнт перебував під наглядом лікаря. УЗД має проводитись мінімум раз в три місяці, а при необхідності, лікар може розширяти діагностичні заходи.

Література:

  1. Галузевий стандарт „Протокол ведення хворих. Сечокам”яна хвороба. Камені нирки», Додаток до наказу МОЗ №604 від 06-12-2004)
  2. Аляев Ю. Г. Мочекаменная болезнь: современные методы диагностики и лечения: [руковод- ство] / Под ред. Ю. Г. Аляева. – М.: ГЭОТАР-Ме- диа, 2010. – 216 с.
  3. Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Уронефрон
  4. Відкрите дослідження по вивченню клініко-епідеміологічних характеристик сечокам’яної хвороби в Україні (Урологія, Український науково-практичний журнал урологів, андрологів та нефрологів №3, 2015 (74), том 19, Стусь В П та група авторів
  5. Топчий И. И. Терапевтические эффекты фитопре- парата Уронефрон у больных хроническим пиелонефритом в сочетании с мочекаменной болезнью / И. И. Топчий, Т. Д. Щербань, П. С. Семеновых // Мед. аспекты здоровья мужчины. – 2012. – № 1. – С. 35-39
  6. Маслова Н. Ф. Экспериментальные фармакологические исследования новой лекарственной формы – препарата «Уронефрон», таблетки / [Н. Ф. Маслова, Т. Н. Носальская, Н. С. Никитина и др.] // Фармаком. – 2012. – № 1/2. – С. 87-95.

Реклама лікарського засобу. Перед застосуванням обов’язково проконсультуйтесь з лікарем та ознайомтесь з інструкцією для використання препарату. Виробник ПАТ «Фармак»04080, Україна м. Київ, вул. Фрунзе, 63, e-mail: info@farmak.uaтел. (044) 496-87- 87 Р.П. №UA/14570/01/01 від 19.08.2015

 

 

Комментировать

Нажмите для комментария

Мы на Facebook

Самое популярное