Пухлинні маркети можуть бути присутніми та в здоровому людині. Причому рівень онкомаркерів може збільшуватися при непухлинних захворюваннях — запальних процесах, хронічних захворюваннях, після оперативного втручання. Тому при виявленні підвищеного рівня онкомаркеру, необхідне дослідження іншими методами. Маркери надзвичайно різноманітні.
Іх можна розділити на класи:
- імунологічні — асоційовані з пухлиною антигени або антитела до них;
- гормони — (ХГЧ, адренокортикотропний гормон);
- ферменти — фосфатази, лактатдегідрогенази та ін .;
- продукти обміну — креатин, гідроксипролін, поліаміни, вільна ДНК;
- білки плазми — ферритин, церулоплазмін, β2-мікроглобулін;
- білкові продукти розпаду пухлин.
Деякі з них мають высоку специфичність, тобто характерні для одного виду пухлин, деякі можуть виявлятися при різних типах рака.
Відомо близько 200 сполук, що відносяться до пухлинних маркерів, при різних локалізаціях раку, однак діагностичну значимість мають близько двох десятків білків. Дослідники довгий час сподівалися, що вдасться виявити оптимальний набір онкомаркерів, що дозволяють при
одному заборі крові провести перевірку на всі види пухлин.
Але, на жаль, кількість всіляких онкомаркерів занадто велике. І наявність тих чи інших пухлинних маркерів не завжди свідчить про наявність раку, а може супроводжувати інше захворювання. Тим не менше, використання онкомаркерів залишається важливою складовою в діагностиці раку і пошуки нових онкомаркерів тривають і сьогодні. Адже рання діагностика раку — це врятовані життя мільйонів людей.
Онкомаркери — цемакромолекули, в основному білки з вуглеводним або ліпідним компонентом. Від з’єднань, які продукуються нормальними клітинами, вони відрізняються або якісно (пухлиноспеціфічні) або кількісно (асоційовані з пухлиною, але присутні також і в нормальних клітинах). Вони формуються всередині або на поверхні пухлинних клітин, або ж в результаті індукції утворюються в інших клітинах.
Вперше специфічна речовина виявивлена 1965 році Джозефом Голдом в крові пацієнтів з раком товстої кишки. Ця речовина отримала назву карциноембріональний антиген (CEA).
До кінця 1970 вже були розроблені тести для визначення декількох видів раків. Новим онкомаркерам стали присуджувати нумеровані назви, наприклад, CA19-9 для раку прямої кишки та підшлункової залози, CA15-3 для раку молочної залози і CA 125 для раку яєчників.
Першим з вивчених онкомаркерів є людський хоріонічний гонадотропін (лХГ), в нормі продукується плацентою під час вагітності. Було виявлено, що в разі, коли у жінки тривалий час після пологів зберігаються збільшені розміри матки в поєднанні з високою концентрацією цієї речовини, високий ризик розвитку гестаційної трофобластичної неоплазії (раку плаценти). Підвищення рівня лХГ може спостерігатися так само і при інших пухлинах яєчників, і навіть при раку яєчок у чоловіків.
Безліч інших відкритих маркерів для діагностики цих типів раків не отримали подальшого вивчення, оскільки вони не показали своєї переваги перед вищезгаданими.
Але, на жаль, специфічність і чутливість навіть визнаних онкомаркерів залишає бажати кращого.
Комментировать