Интервью специалиста Наши за рубежом

Оксана Сьомак: інтерв’ю зі Словаччини лікаря-невролога

Оксана Сьомак лікар-невролог (зараз лікар загальної практики) зі Словаччини, залюбки погодилася розповісти читачам Медпосвіти про причини переїзду до іншої країни та про всі нюанси з якими прийдеться зіткнутися лікарю, який вирішить змінити роботу в Україні на роботу лікаря в Словаччині.

  1. Як ви вирішили стати лікарем? Не шкодуєте, що зробили такий вибір?

Стати лікарем було вирішено в сімейному колі. Спочатку був медичний коледж, потім вступила до медичної академії. На даний момент я зовсім не шкодую, що зробила такий вибір, я люблю свою професію. Під час державного розподілення вибір був невеликий: або сімейна медицина або неврологія. Обрала неврологію, у цій спеціальності постійно тренуєш абстрактне мислення)

  1. Що сприяло рішенню переїхати до іншої країни? Як Ви наважилися?

Дістала я направлення працювати неврологом в селі Мошни, Черкаського району. За три роки відпрацювання «на державу», окрім досвіду працювати в екстремальних умовах, я більше нічого не отримала. Доводилось брати чергування в обласній лікарні, щоб хоч якось мати більшу зарплату і бачити людські умови праці. Тому, коли друзі-лікарі, котрі теж були в подібних умовах, запропонували поїхати до Словаччини, я вирішила спробувати. Довго не вагалася… якраз закінчувався строк відпрацювання. Батьки підтримали ідею, ця країна не так далеко від України і їхати не одній. Великий плюс був і в тому, що не потрібно було здавати додаткових екзаменів (на той період). Тож, пів року оформлень потрібних документів, вдало проведена співбесіда з роботодавцем, і я з декількома валізами, опинилася в привітній Словаччині.

  1. Як Ви подолали мовний бар’єр? Що було найскладніше?

Словацька мова, як український суржик, починала її вчити самостійно, звичайно на початку важко було спілкуватися, але для пацієнтів зажди при собі мала підготований листочок з питаннями. Згодом, за два місяці, мені вже робили компліменти, словарний запас покращувався. Складною залишається граматика, над тим працюю постійно.

  1. Як до Вас ставляться іноземні колеги? Як сприймають пацієнти?

З колегами добра співпраця, звичайно, кожен має свій характер, але словаки — добрі люди, відкликнуться на допомогу. Співчувають нашій ситуації в країні. Але, чомусь думають, що росіяни і українці це одне й те саме… Пацієнти сприймають з посмішкою, більшість згадує своїх знайомих і родичів з України та Росії, абстрагуються від своїх захворювань, і виходить досить цікава дискусія.

  1. Наскільки відрізняються протоколи надання медичної допомоги? Наскільки «складна» медицина?

Нічого складного у словацькій медицині немає. Страхова медицина всюди, те, що у нас писалося на папері, тут виконується по пунктам. Лікарні обладнані всім необхідним для підтвердження діагнозу, то навіть трохи відволікає від клініки захворювання. Все працює: догоспітальна ланка, санавіація (наземна, повітряна), пацієнта доставлять до спеціалізованого ЛЗ, лікарні займаються гострими станами, в максимально короткі строки стабілізують стан пацієнта, оперують всіх і все (маю на увазі і 90-річних хворих). Потім, долікуванням і 3-5 тижневою реабілітацією, займаються спеціально для того створені відділення і лікарні, де працюю і я,  як загальний лікар (тут моя спеціалізація не впізнається). Існує достатньо і хоспісів, і соціальних будинків для тих хто потребує постійних нагляд.

  1. Підготовка яких документів найскладніша? На якому етапі було найбільше труднощів (бар’єрів)?

Підготовка документів пройшла особливо без складнощів. Все вимагає скрупульозності і витримки, поки очікуєш відповідь при отриманні візи, відповіді про підтвердження свого диплому про освіту, коли дадуть дозвіл з уряду праці, ну і, нарешті, коли словацька поліція дасть дозвіл на проживання. Було незручно, коли перший виїзд зі словацькою візою був обмежений п’ятьма днями.

  1. Яка основна мета Вашого переїзду? (Залишитися у Словаччині назавжди, здобути досвід і повернутися в Україну або переїхати до ще більш розвиненої країни, щось інше)

Словаччина не ідеальна в плані, щоб бути цілком задоволеною і залишитися тут жити. Я дала собі час відпочити від паперів і переїздів, а далі буде… Мета звичайно залишається одна — мати можливість заробити на життя і мати можливість допомогти батькам. Зараз я не мушу шукати додаткову роботу, рік відкладати гроші на відпочинок. Я нарешті спокійно ходжу до роботи, яка мені подобається, де немає «взяток», де пацієнти соціально захищені і можуть повноцінно пролікуватися.

  1. Що Вас найбільше здивувало і захопило у Словаччині? Як Ви можете оцінити рівень загального здоров’я нації?

Найбільше мене здивувало і захопило у Словаччині – це повага до лікаря. Я тут «пані докторка».

Насправді, шанобливе ставлення до людей з вищою освітою і до лікарів зокрема. Захоплює природа, культура і чемність. Дивує, як добре виглядають жінки на свій вік, не перебільшую, коли скажу, що на 10—15 років молодше. Нажаль, оцінити здоров’я нації не можу, бо працюю не в тій структурі, де можна було б робити аналіз рівня загального здоров’я. Вважаю показником те, що тут не зустрінеш геріатричного необстеженого пацієнта.

  1. Що б ви хотіли побажати своїм колегам з України?

Хочу побажати своїм колегам з України йти до своєї цілі, та берегти, перш за все, своє здоров’я. У кожного є вибір, ми зараз живемо в той час, коли маєш багато можливостей. Бажаю тим колегам, які рятують і борються за життя наших героїв, сили. Хай береже їх Всевишній.

 

 

З найкращими побажаннями Оксана Сьомак

Інтерв’ю підготувала – Вікторія Скавінська

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook