Оксана Сьомак лікар-невролог (зараз лікар загальної практики) зі Словаччини, залюбки погодилася розповісти читачам Медпосвіти про причини переїзду до іншої країни та про всі нюанси з якими прийдеться зіткнутися лікарю, який вирішить змінити роботу в Україні на роботу лікаря в Словаччині.
- Як ви вирішили стати лікарем? Не шкодуєте, що зробили такий вибір?
Стати лікарем було вирішено в сімейному колі. Спочатку був медичний коледж, потім вступила до медичної академії. На даний момент я зовсім не шкодую, що зробила такий вибір, я люблю свою професію. Під час державного розподілення вибір був невеликий: або сімейна медицина або неврологія. Обрала неврологію, у цій спеціальності постійно тренуєш абстрактне мислення)
- Що сприяло рішенню переїхати до іншої країни? Як Ви наважилися?
Дістала я направлення працювати неврологом в селі Мошни, Черкаського району. За три роки відпрацювання «на державу», окрім досвіду працювати в екстремальних умовах, я більше нічого не отримала. Доводилось брати чергування в обласній лікарні, щоб хоч якось мати більшу зарплату і бачити людські умови праці. Тому, коли друзі-лікарі, котрі теж були в подібних умовах, запропонували поїхати до Словаччини, я вирішила спробувати. Довго не вагалася… якраз закінчувався строк відпрацювання. Батьки підтримали ідею, ця країна не так далеко від України і їхати не одній. Великий плюс був і в тому, що не потрібно було здавати додаткових екзаменів (на той період). Тож, пів року оформлень потрібних документів, вдало проведена співбесіда з роботодавцем, і я з декількома валізами, опинилася в привітній Словаччині.
- Як Ви подолали мовний бар’єр? Що було найскладніше?
Словацька мова, як український суржик, починала її вчити самостійно, звичайно на початку важко було спілкуватися, але для пацієнтів зажди при собі мала підготований листочок з питаннями. Згодом, за два місяці, мені вже робили компліменти, словарний запас покращувався. Складною залишається граматика, над тим працюю постійно.
- Як до Вас ставляться іноземні колеги? Як сприймають пацієнти?
З колегами добра співпраця, звичайно, кожен має свій характер, але словаки — добрі люди, відкликнуться на допомогу. Співчувають нашій ситуації в країні. Але, чомусь думають, що росіяни і українці це одне й те саме… Пацієнти сприймають з посмішкою, більшість згадує своїх знайомих і родичів з України та Росії, абстрагуються від своїх захворювань, і виходить досить цікава дискусія.
- Наскільки відрізняються протоколи надання медичної допомоги? Наскільки «складна» медицина?
Нічого складного у словацькій медицині немає. Страхова медицина всюди, те, що у нас писалося на папері, тут виконується по пунктам. Лікарні обладнані всім необхідним для підтвердження діагнозу, то навіть трохи відволікає від клініки захворювання. Все працює: догоспітальна ланка, санавіація (наземна, повітряна), пацієнта доставлять до спеціалізованого ЛЗ, лікарні займаються гострими станами, в максимально короткі строки стабілізують стан пацієнта, оперують всіх і все (маю на увазі і 90-річних хворих). Потім, долікуванням і 3-5 тижневою реабілітацією, займаються спеціально для того створені відділення і лікарні, де працюю і я, як загальний лікар (тут моя спеціалізація не впізнається). Існує достатньо і хоспісів, і соціальних будинків для тих хто потребує постійних нагляд.
- Підготовка яких документів найскладніша? На якому етапі було найбільше труднощів (бар’єрів)?
Підготовка документів пройшла особливо без складнощів. Все вимагає скрупульозності і витримки, поки очікуєш відповідь при отриманні візи, відповіді про підтвердження свого диплому про освіту, коли дадуть дозвіл з уряду праці, ну і, нарешті, коли словацька поліція дасть дозвіл на проживання. Було незручно, коли перший виїзд зі словацькою візою був обмежений п’ятьма днями.
- Яка основна мета Вашого переїзду? (Залишитися у Словаччині назавжди, здобути досвід і повернутися в Україну або переїхати до ще більш розвиненої країни, щось інше)
Словаччина не ідеальна в плані, щоб бути цілком задоволеною і залишитися тут жити. Я дала собі час відпочити від паперів і переїздів, а далі буде… Мета звичайно залишається одна — мати можливість заробити на життя і мати можливість допомогти батькам. Зараз я не мушу шукати додаткову роботу, рік відкладати гроші на відпочинок. Я нарешті спокійно ходжу до роботи, яка мені подобається, де немає «взяток», де пацієнти соціально захищені і можуть повноцінно пролікуватися.
- Що Вас найбільше здивувало і захопило у Словаччині? Як Ви можете оцінити рівень загального здоров’я нації?
Найбільше мене здивувало і захопило у Словаччині – це повага до лікаря. Я тут «пані докторка».
Насправді, шанобливе ставлення до людей з вищою освітою і до лікарів зокрема. Захоплює природа, культура і чемність. Дивує, як добре виглядають жінки на свій вік, не перебільшую, коли скажу, що на 10—15 років молодше. Нажаль, оцінити здоров’я нації не можу, бо працюю не в тій структурі, де можна було б робити аналіз рівня загального здоров’я. Вважаю показником те, що тут не зустрінеш геріатричного необстеженого пацієнта.
- Що б ви хотіли побажати своїм колегам з України?
Хочу побажати своїм колегам з України йти до своєї цілі, та берегти, перш за все, своє здоров’я. У кожного є вибір, ми зараз живемо в той час, коли маєш багато можливостей. Бажаю тим колегам, які рятують і борються за життя наших героїв, сили. Хай береже їх Всевишній.
З найкращими побажаннями — Оксана Сьомак
Інтерв’ю підготувала – Вікторія Скавінська
Комментировать