Неускладнен інфекції сечовивідних шляхів – загальні підходи та рекомендації
Інфекції сечовивідних шляхів (МВП) є частими захворюваннями як в амбулаторній практиці, так і в стаціонарі. Частота інфекцій збільшується з віком і при наявності хронічних захворювань, таких як цукровий діабет, сечокам’яна хвороба, аденома передміхурової залози. У молодому і середньому віці жінки захворюють значно частіше за чоловіків, що пояснюється короткої уретрою та близькістю розташування уретри, піхви і прямої кишки, які у високому ступені колонізовані різними мікроорганізмами.
Більшість випадків інфекцій МВП у жінок є висхідну інфекцію, коли мікроорганізми з періанальної області проникають в уретру, сечовий міхур, а далі через сечоводи в нирки. У чоловіків інфекції МВП в більшості випадків вторинні, тобто виникають на тлі будь-яких структурних змін сечостатевих органів, найчастіше передміхурової залози.
В стаціонарі, особливо у відділеннях реанімації та інтенсивної терапії, зростає частота катетер-асоційованих інфекцій МВП [1] Важливим фактором розвитку патології є спосіб життя. Наочним прикладом є найбільш поширені фактори ризику ІСШ:
• зміна статевого партнера (навіть якщо це відбувається нечасто);
• зниження імунітету;
• переохолодження;
• наявність цукрового діабету та ін.
Для вагітних жінок ризик виникнення ІСШ набагато вищий.
Симптоми інфекції сечовивідних шляхів у жінок:
• наявність больових відчуттів та дискомфорту при сечовипусканні;
• дуже часті позиви до сечовипускання;
• відчуття неповного спустошення/випорожнення сечового міхура після сечовипускання;
До уропатогенов мікроорганізмів, що викликають більше 90% всіх інфекцій МВП, відносяться бактерії Enterobacteriaceae, Enterococcus spp., Staphylococcus saprophyticus, P.aeruginosa. У той же час такі мікроорганізми, як S.epidermidis, Gardnerella vaginalis, діфтероіди, лактобацили, анаероби, практично не викликають інфекції МВП, хоча також колонізуєтся пряму кишку, піхву і шкірні покриви. За нашими даними, етіологія інфекцій МВП може відрізнятися в залежності від гостроти процесу і умов виникнення захворювання — поза стаціонару і в стаціонарі (табл. 2).
Гострі інфекції МВП у амбулаторних хворих (цистит, пієлонефрит) практично виключно викликаються кишковою паличкою, в той же час при хронічній інфекції зростає значення інших ентеробактерій. У стаціонарі етіологічна значимість кишкової палички знижується за рахунок інших ентеробактерій і ентерококів, а в реанімації істотно зростає роль також синьогнійної палички, по всій видимості, за рахунок частого використання сечового катетера.
З огляду на наведені дані, можна зробити висновок, що лікування інфекцій МВП в амбулаторній практиці можливо на емпіричній основі, виходячи з даних по чутливості основного збудника E.coli до антибактеріальних препаратів [1].
Інфекція сечовивідних шляхів у невагітної жінки – що за чим?
Зазвичай, маючи симптоми ІСШ, жінка звертається до сімейного лікаря. Це найбільш логічна та послідовна тактика. Право надавати допомогу мають як сімейні лікарі (лікарі загальної практики), так і нефрологи, урологи.
При виявленні класичних симптомів, жінка має пройти через діагностичні заходи та отримати відповідні рекомендації щодо лікування. В основному, виключене лікування в стінах стаціонару (мова про неускладнене протікання ІСШ). Зазвичай це амбулаторне лікування, під контролем лікаря загальної практики чи вузького спеціаліста.
Діагностика відбувається шляхом:
• збору анамнезу та скарг (можливо наявність дизурії чи частого сечовипускання);
• об’єктивного огляду (більше з метою диференційної діагностики);
• проведення загальноклінічних аналізів крові та сечі (виявлення лейкоцитозу, лейкоцитурії);
• мікроскопічного дослідження сечі;
• бактеріального посіву сечі (має більший сенс при наступних зверненнях, або в випадку підозри на гострий пієлонефрит, при нетипових симптомах, при відсутності ефекту після проведеного лікування).
Додатково можуть застосовуватись УЗД та консультація гінеколога, у випадку неспецифічних симптомів, підозри на можливі ускладнення чи супутню патологію.
Загальні підходи у лікуванні
Лікування пацієнтів з ІСШ відбувається амбулаторно. В першу чергу, це антибактеріальна терапія нетривалим курсом. Препарати визначаються шляхом оцінки потенційної інфекції, з врахуванням наявності та матеріальної вартості ліків.
Використовуються наступні антибактеріальні препарати:
• нітрофурантоїн;
• фосфоміцин;
• ципрофлоксацин, левофлоксацин.
У випадку, якщо в наступні кілька днів лікування не спостерігається ефект (3-5 днів), або спостерігається рецидив у короткий термін, рекомендовано призначити більш тривалий курс антибіотикотерапії: норфлоксацин, офлоксацин, протягом одного тижня. У випадку, якщо і такий підхід не виявився дієвим, призначається повторний курс антибіотиків іншого ряду мінімум 7 днів .
Самолікування, в вигляді застосування народних методів не може бути ефективним, так як інфекції сечовивідних шляхів провокуються достатньо агресивними збудниками і вимагають специфічного антибактеріального лікування. Але, у якості комплексного лікування, доцільно використовувати препарати рослинного походження, які створюють сприятливі умови для боротьби з запаленням.
Література:
1. С.В.Яковлев . Современные подходы к антибактериальной терапии инфекций мочевыводящих путей. Consilium Medicum. 2001 Консилиум (прил.); 07: 300-307
2. Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Уронефрон.
3. Открытое исследование по изучению клинико-эпидемиологических характеристик мочекаменной болезни в Украине, В П Стусь, В.А. Агеев, А.Я. … Урологія №3’15 (74) том 19, с 109-118.
4. Волошин О. І. Уронефрон як засіб комплексного лікування хворих на подагру / О. І. Волошин, О. І. Доголіч // Фітотерапія. Часопис. – 2013. – № 4. – С. 76.
5. Маслова Н. Ф. Экспериментальные фармакологические исследования новой лекарственной формы – препарата «Уронефрон», таблетки / [Н. Ф. Маслова, Т. Н. Носальская, Н. С. Никитина и др.] // Фармаком. – 2012. – № 1/2. – С. 87-95.
Комментировать