Антикорупційне законодавство зачіпає та надання медичної допомоги та медичних послуг? Відповідь на запитання.
Роз’ясніть, будь ласка, яким чином антикорупційне законодавство зачіпає сферу надання медичної допомоги та медичних послуг? Хто є посадовою особою в лікувальних закладах (державних та приватних)? Які введені обмеження для таких осіб (з огляду на корупційні правопорушення)?
З 1 липня 2011 року набув чинності Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції в Україні» (надалі в тексті — Закон), який між іншим вніс до Кодексу України про адміністративні правопорушення та до Кримінального кодексу України (надалі в тексті – КАП та КК відповідно) санкції щодо корупційних правопорушень, у т.ч. таких, що можуть бути вчинені в медичній сфері.
Відповідаючи на Ваше запитання вважаю за доцільне спершу розглянути основні положення та терміни, якими оперує законодавство:
адміністративно-господарські обов’язки — це повноваження з управління чи розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо);
корупція — використання особою, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей;
корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;
неправомірна вигода — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову;
посадова особа — особи, які займають відповідні посади чи виконують відповідні функції в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах і організаціях, підприємствах приватної чи колективної форм власності (у т.ч. спільних, кооперативних та інших підприємствах) тощо, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
Тому, особи, на яких поширюється дія антикорупційного законодавства, в медичній сфері є (не залежно від форми власності лікувально-профілактичної установи):
• керівники відділів охорони здоров’я та їхні заступники
• керівники медичних установ: головні лікарі, директори інститутів тощо, головні медичні сестри / фельдшери / акушерки
• заступники керівників ЛПУ: начмед, головний бухгалтер тощо
• керівники структурних підрозділів: завідувач відділенням / відділом / службою, старші медичні сестри / фельдшери / акушерки
• посадові особи із тимчасовими повноваженнями: старший черговий лікар, в.о. завідувача відділенням / відділом / службою тощо
Коло посадових осіб у Законі визначено наступним чином (витяг):
Стаття 4. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
ж) посадові та службові особи інших органів державної влади;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету
Ще раз зазначимо, що особа є посадовою / службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов’язки постійно, а й тоді, коли вона виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов’язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або службовою особою. Зайняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні обов’язки повинно бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням, постановою тощо).
Для лікувально-профілактичних установ до цієї категорії працівників відносяться старші чергові лікарі по стаціонару під час нічних чергувань, на вихідних і в святкові дні, виконувачі обов’язків завідувачів відділень / відділів / служб до призначення особи на постійній основі тощо.
Не вважаються службовими особами рядові працівники, які за своєю посадою виконують суто виробничі і матеріально-технічні операції (лікар-ординатор, лікар-інтерн, лікар-стажер, медична сестра, фельдшер, акушерка).
Приватно практикуючий медичний працівник може бути визнаний службовою особою, коли він на умовах трудового договору наймає працівників для сприяння йому у здійсненні підприємницької діяльності За таких обставин він набуває організаційно-розпорядчих повноважень стосовно найманих працівників (право ставити перед ними певні завдання, визначати розмір заробітної плати, розпорядок робочого дня, застосовувати дисциплінарні стягнення тощо). Зазначене не поширюється на випадки укладання трудових відносин на умовах цивільно-правового договору підряду, а не трудового договору.
Власника приватного підприємства, який не має найманих працівників, не можна визнати службовою особою, оскільки функціями службової особи не може охоплюватись керівництво самим собою чи своїм власним майном.
Щодо обмежень, що застосовуються до вище зазначених категорій медичних працівників
Законом передбачено низку обмежень до посадових осіб медичної сфери, які частково дублюють норми інших законодавчих актів, а саме:
• обмеження щодо використання службового становища (ст. 6)
• обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 7)
• обмеження щодо одержання дарунків (пожертв) (ст. 8)
• обмеження щодо роботи близьких осіб (ст. 9)
• обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (ст. 10)
Серед обмежень щодо використання службового становища в медичній сфері необхідно зазначити неправомірне сприяння фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти); неправомірне сприяння призначенню на посаду особи; неправомірне надання переваги фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності та роботи близьких родичів в державних закладах охорони здоров’я: посадовим особам забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), а також входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Посадові особи не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам. У випадку, коли при роботі в одному структурному підрозділі двох і більше родичів, одного з них призначають керівником, необхідно вжити заходів щодо переведення інших осіб на відповідні посади в межах даного лікувального закладу. На усунення таких обставин законодавством передбачено п’ятнадцятиденний строк.
Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.
У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.
Великої дискусії нині має питання обмеження щодо одержання дарунків (пожертв).
Посадовим особам медичних підприємств забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:
1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;
2) якщо особа, яка дарує (здійснює) дарунок (пожертву), перебуває в підпорядкуванні такої особи.
Такі посадові особи можуть приймати дарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, та пожертви, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків (пожертв) не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків (пожертв), отриманих з одного джерела протягом року, — однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.
Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки (пожертви) від близьких родичів або якщо вони одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.
У випадку отримання посадовою особою дарунків, що призначені для лікувально-профілактичної установи, вони мають бути передані та встановлені на баланс протягом місяця від дня отримання таких дарунків (пожертв). Порядок передачі таких матеріальних цінностей встановлений Кабінетом Міністрів України.
Стаття 172-5. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) — тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви).
Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунка (пожертви) — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви).
Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «б» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» ( 3206-17 ).
Стаття 368-2. Незаконне збагачення
1. Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення) — карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах, — карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
3. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Примітка. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі — на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі — на суму, що перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Детальніші консультації щодо запобігання корупційних правопорушень, а також проведення лекцій та семінарів на актуальні теми Ви можете замовити у відповідному розділі.
Бажаємо Вам успіху!
Стаття надана Асоціацією правників УКРАЇНИ
Комментировать