Гостра дихальна недостатність. Ферментотерапія.
Гостра дихальна недостатність характеризується порушенням функції апарату зовнішнього дихання. Для забезпечення повноцінного газообміну відновлюють прохідність дихальних шляхів, звільняючи їх від секрету або ексудату; якщо виникає парез кишечника, який призводить до високого стояння діафрагми, відновлюють механіку дихання, проводять оксигенотерапію. В разі пригнічення дихального центру вводять в/м етимізол, бемегрид на тлі дезінтоксикаційної терапії.
У разі розвитку обструктивного синдрому призначають бронхо-спазмолітичні препарати (еуфілін, теофілін, препарат «Бронхолітин», но-шпу, галідор, папаверин), муколітичні (солутан, краплі й сироп «Евкабал», «Бронхікум», препарати з алтеєм, термопсисом, солодкою, подорожником), антигістамінні (супрастин, перітол, фенкарол, кларітин) засоби, інгаляційні В-адреноміметики (ральбутамол, бекотид, беротек, астмопент), мембраностабілізуючі засоби (тайлед, недокроміл, інтал), а у випадку важкого перебігу процесу інгаляційні кортикостероїди (бекламетазон, будезонід, флунісолід, флєксотід), адреналіну гідрохлорид з урахуванням чутливості до них.
У разі стенозуючого ларінготрахеобронхіту, що виникає внаслідок набряку підзв’язкового простору (хибний круп) призначають відволікаючу терапію (гарячі сидячі ванни та ножні ванни, гірчичники на грудну клітку), оксигенотерапію, спазмолітичні, муколітичні, Десенсебілізуючі, протизапальні (глюкокортикоїди), антиоксидантні препарати. Обов’язкова антибактеріальна терапія. У разі дихальної недостатності 2-3 ступеня діти госпіталізуються до спеціалізованих ЛОР або реанімаційних відділень.
Серцево-судинна недостатність це гострий спад об’ємного кровотоку, пов’язаний зі зниженням серцевого викиду як наслідок порушення скорочувальної функції міокарду, судинного тонусу або’їх поєднання. Гостра серцева недостатйість (ГСН) може проявлятися у вигляді лівошлуночкової (ГЛН), правошлуночкової (ГПН) або тотальньної серцевої недостатності; гостра судинна недостатність пo типу симпатотонічного (СК), ваготонічного (ВК), паралітичного (ПК) колапсу.
Поряд з етіотропним лікуванням захворювання, що спричинило ГСН, проводять терапію, що покращує скорочувальну властивість міокарду (серцеві глікозиди корглікон, строфантин, дігоксин, ізоланід), енергозабезпечення та метаболізм серцевого м’яза (оксигенотерапія, введення поляризуючої суміші Лаборі, інозину, рибоксину, L-карнітіну, кокарбоксілази, оротату калію, панангіну, вітамінів А, Е, С, РР, В). Щоб усунути набряки призначають спочатку швидкодіючі діуретики (лазікс, фуросемід, діакарб, урегіт, rjnoтіазид), а потім калійзберігаючі препарати (тріамтерен, амілорид, тріампур). Проводиться корекція електролітних, білкових зсувів, кислотно-лужного .стану (КЛС).
У разі ГЛН (серцева астма набряк легенів) з метою розвантаження малого кола кровообігу, хворого напівсаджають, на 20ЗО хв. накладають жгути, стискаючи тільки вени кінцівок, призначають відволікаючу терапію (банки, гірчичники на спину, гомілки). Кисневу терапію проводять через ЗО-50% розчин спирту (для пінопогашення). З метою зниження гідростатичного тиску в легеневих судинах, збільшення ємкості венозного притоку до серця призначають а-адреноблокатори (фентоламін), нейроплегічні засоби (дроперідол), гангліоблокатори (пентамін, арфонад). Зменшення альвеолярної проникності і підвищення колоїдно-онкотичного тиску крові досягається призначенням преднізолону, (5-7 мг/кг маси тіла), вітаміну С, 10-20% розчину альбуміну, концентрованої плазми.
Симпатотонічний колапс (СК)-результат токсемії, гіперсимпатикотонії, гіперкатехоламінемії; викликаючи подразнення а-рецепторів, це веде до спазму артеріол, шунтуванню крові через артеріоло-венозні анастомози. Призначають препарати нейроблокуючої дії, гемокоректори (реополіглюкін), антиагреганти (курантіл, компламін), гепарин, еуфілін, гангліоблокатори (у разі нормальних показників ОЦК), симпатоміметики (орнід, фентоламін), глюкокортикостероїди.
Паралітичний колапс (ПК) є продовженням ішемії, що розвивається у разі СК. При цьому спостерігається втрата чутливості судин до катехоламінів.
Ваготонічний колапс (ВК) результат гіперваготонії, що призводить до розширення артеріоло-венозних анастомозів.
У разі ПК та ВК призначають кардіотонічні препарати (кордіамін, коразол, кофеїн), пресорні аміни (мезатон, норадреналін) препарати, що відновлюють ОЦК (в/в реополіглюкін, альбумін), мікроциркуляцію, метаболізм серцевого м’язу.
Гостра наднирникова недостатність (синдром Уотерхаус-Фрідеріксена) потребує замісної кортикостероїдної терапії (гідрокортизон, преднізолон, дезоксикортикостерону ацетат) з введенням ангіотонічних засобів (норадреналін, мезатон, ангіотензин), про водять корекцію дегідратації та пов’язаної з нею гіповолемії. і Обов’язкове введення гепарину (70-100 ОД/кг маси тіла дитини кожних 6 годин).
Шлунково-кишковий (абдомінальний) синдром протікає по типу парезу кишковика, гастроентероколіту або їх поєднання. Лікування направлене на відновлення функції кишковника.
Клінічно розрізняють три ступені парезу кишковика (ПК).
1. Здуття живота помірне, гази не відходять, немає випорожнень. Може бути блювота вмістом шлунку. Під час аускультації живота вислуховується перистальтика.
2. Виразна інтоксикація, блювота дуоденальним вмістом, різке здуття живота, під час аускультації живота вислуховується перистальтика млявими хвилями. Випорожнень немає, гази не відходять.
3. Виразна інтоксикація, лице Гіпократа, блювота кишковим вміс¬том. Метеоризм з утрудненням екскурсії діафрагми, перисталь¬тика не вислуховується, випорожнень немає, гази не відходять. У разі появи ознак ПК призначається водно-чайна пауза (за клі¬нічними вимогами 9-12 год.), проводять масаж живота, роблять зігріваючий компрес на живіт, ставлять очисну (гіпертонічну з пероксидом водню 1-2 ст. ложки 3% розчину на стакан води), лікувальну (з відваром ромашки, валеріани) клізму. У разі блювоти промивають шлунок 2% розчином гідрокарбонату натрію, а потім фізіологічним розчином. Обов’язкова корекція водно-сольового об¬міну, КЛС. У разі ПК добовий об’єм інфузійної терапії збільшують (2 стадія на 20 мл/кг, 3 стадія 40 мл/кг, у разі блювоти на 20 мл/кг).
На тлі базисної терапії проводиться пасивна евакуація застійного вмісту шлунковокишкового тракту (постійний або змінний зонд в шлунок, високі очисні клізми), призначають препарати, що покращують моторику кишечника (прозерин, пітуїтрин, нібуфін, ацеклідин).
У разі диспептичного варіанту проводиться дієтотерапія з міні¬мальними термінами водно-чайної паузи та оптимальною швидкістю відновлення добового об’єму їжі дитини.
Призначають так звану «більш молодшу» дієту: виключають соки, фруктові пюре, подразнюючі прикорми. В грудному віці найкраще використовувати грудне молоко, а у разі його відсутності адаптовані та кисломолочні суміші з біододатками («Біфівіт», «Симбітер», АДМ з лізоцимом тощо), у дітей другого півріччя рисову кашу (1-2 рази на день).
Призначається замісна ферментотерапія (мексаза, ораза, панзинорм, фестал, ензістал, креон), призначають біопрепарати (лактобацилус ацидофілус, біфідумбактерин, «Канадський йогурт», «Лінекс» тощо), ентеросорбенти (смекта, білігнін, ентеросгель, активоване вугілля, біла глина). У разі виражених проявів ентероколіту з ознаками токсикозу та ексикозу проводиться інфузійна терапія в режимі дезінтоксикації і регідратації під контролем AT, ЦВТ, діурезу з обов’язковим контролем і корекцією цих показників кожних 4-6 годин.
Комментировать