З ретроспективи обіцянок і «планів» МОЗ стає зрозуміло що досі застосовувався славнозвісний метод останньої радянської доби:
«Взял обязательства — выполни!
Не выполнил — бери новые!»
Від сьогодні для реформи вже потрібні не реєстри, яких у обіцяні терміни не могло бути в принципі (про що МОЗ попереджали), а вже виключно новітні законодавчі ініціативи.
Тепер реформи не буде саме без законів.
Від дати прийняття законів зазвичай минає півроку-рік на розробку підзаконних актів, потім навчання й поетапне впровадження. Тобто довго можна ще донорів «доїти» навіть якщо нічого не вийде хорошого.
Наміри ж були суперчудові!
«До намірів претензіє є?
Немає? Отож!»…
Це якщо закони приймуть.
Ще в жовтні 2016-го МОЗ рішучо відкинув пропозицію співпраці по доопрацюванню комплексу законопроектів, зареєстрованих Комітетом ВРУ з питань охорони здоровя: №2409а «Про засади державної політики охорони здоровя»; №4456 «Про організацію медичного обслуговування населення в Україні»; №2162 «Пр лікарські засоби». Ці законопроекти комплексно врегульовують усі ідеї МОЗ і багато чого іншого, до чого МОЗ ще й думкою не долетів (вони, доречі, нікуди не щезли, а навпаки – доопрацьовані на основі процесу публічної політики, їх перелік значно розширився).
Натомість тоді в МОЗ чомусь вважалося й проголошувалося, що нові закони не потрібні в принципі, що все можна реформувати рішеннями Уряду.
Наприймали рішень в листопаді — країна «не натішиться»! Юристи ховають очі, знизують плечима й сумно посміхаються, Мінюст очі напевно взагалі «в Сірка позичив», бо юридичними очіма більшість наприйманого не читається. Сірковими – ще якось можна.
Але МОЗ потроху досвіду все ж набирається.
«Нові закони у травні мусово! Інакше забудьте про реформу до 2021-го (чомусь?) року!»
Це новий, більш вишуканий, кунштюк, який сміливо переадресовує відповідальність за доленосні дії з КМУ на ВРУ.
Мов, якщо не буде законів – МОЗ ні в чому не винуватий. Ні в чому абсолютно. Усі борги й обіцянки будуть списані й забуті.
Але ж ми не без памяті.
От хоча б тіж самі реєстри. Вони що ж для реформи вже не потрібні?
Необхідні, ще й як!
Для початку хочаб для нормального функціонування системи реімбурсації.
Про це щоправда згадувати незручно.
Хоча що таке незручність?
Незручність — дрібничка порівняно з захоплюючою драматургією фандрайзингу і наступною зливою фінансової благодійної підтримки міжнародними донорами усе радикальніших намірів, усе новіших ідей, усе категоричніших закликів.
Втім, презентації поступово втрачають свій гіпнотизм. Люди місцями приходять до тями.
Насувається час «Ч».
Невдовзі стане остаточно ясно, що проблеми не полягають у «здирництві» лікарів-злодіїв, на що нас настирливо налаштовують пропагандисти через ЗМІ. «Злодії» охоче звільняють нас від свого злодійства і від’їжджають за кордон. Там їх статус одразу міняється на краще. Злодії чарівно перетворюються на шановних людей, ескулапів. Там вони потрібні. Дуже потрібні.
Проблеми не вичерпуються господарською безпорадністю головних лікарів. Бо, як не розподіляй «голий» тариф, жодних стимулів до якіснішої роботи не з’являється, господарську ж вправність вже можна проявити лише скорочуючи конкретних працівників.
Вже цілодобові пости в реанімаціях й оперблоках забезпечити проблема. Йдуть кадри, не вистачає фонду заробітної плати навіть по ставці усім дати.
Невідворотньо наближається час коли склякне бюджет кожного окремого закладу ОЗ.
Чийсь раніше, чийсь пізніше.
Громади чувайтесь – реформа прийшла до вас, вивертайте кишені.
Згадайте — цей бюджет охорони здоров’я, навіть дещо менший, у проекті повністю задовольняв МОЗ і Уряд!
Тільки Комітет категорично наполягав на його значному збільшенні, застерігав про наступні проблеми.
Щоправда трохи й додали. Саме трохи — щоб агонія галузі просто була тривалішою. АМН, стоматологічна служба деякі інші напрямки «ляжуть» раніше. Дехто пізніше. Але до жовтня-листопада вся потворність цієї бюджетної політики, яка полягає в послідовній упослідженості й знищенні національної системи охорони здоров’я, явить себе у всій красі.
Десь громада врятує заклад, десь не зможе.
Потік трудових мігрантів медичних працівників стане катастрофічним й остаточно дискредитує завідомо хибну констатацію Уряду про буцімто наявний надлишок медичних кадрів в Україні (Концепція реформи фінансування ОЗ).
Хаос і руїна й жодних тверезих оцінок ризиків, німірів їх упередити й нівелювати.
Лишиться тільки Надія….
Буде заохочувати до фізкультури у Маріїнському палаці.
***
Це песимістичний прогноз.
А чи є оптимістичний?
Це, зокрема, мала показати сьогоднішня зустріч народних депутатів з предствниками Уряду з питань реформи. Чекаємо на офіційну інформацію
Принаймні має стати зрозуміло чи здатен цей Уряд враховувати смертельні загрози для самого себе й для країни яку кудись веде. Кудись …
Куди?
Ні з загальної політики, ні з політики охорони здоров’я здогадатись не можливо. Принаймні нічого хорошого на думку не спадає.
Отже, КОЛИ Ж БУДЕ ВСЕ НЕОБХІДНЕ ДЛЯ РЕФОРМИ?
Не для руйнації, а саме для реформи!?
Колись.
Управління і лідерство – це перша й найважливіша складова систем охорони здоровя, тісно пов’язана з компетентністю й досвідом.
Слід нарешті визнати: сьогодні цього відверто немає. Присутня відсутність. Повна.
Тільки пропаганда й мильні бульбашки обіцянок.
Пропаганда мусить бути усе гучнішою, щоб нам і донорам не чути було як лупають бульбашки.
К. Надутий
Комментировать