Выбор редакции На заметку Юридическая консультация

Інформована згода: правові підстави та обмеження

Здавалося б, кожен пацієнт звертається за допомогою добровільно, потребуючи медичної допомоги. Але, на практиці ми спостерігаємо, що ледь не на кожне медичне втручання необхідно брати письмову згоду хворого. Іноді це не створює ніяких проблем, але у більшості хворих, викликає відчуття настороженості – певне існують високі ризики, якщо необхідно підписати такий папірець…

Дійсно, будь-яка цивілізована країна, будь-яка її галузь має юридичне підґрунтя. Не дивно, що закордоном, перш ніж бути оглянутим лікарем, хворий має заповнити багатенько бланків. Що стосується медичних маніпуляцій – тим паче. Але, як для лікаря, так і для пацієнта ця маніпуляція являється дещо незручною, а іноді, вона заважає прийняттю раціональних рішень і наданню допомоги хворому у випадку, якщо він сам підписати не може, а близьких в цей час немає поряд. То як бути?

Добровільна інформована згода на медичне втручання – один з основних елементів сучасної системи правового регулювання медичної сфери обслуговування. Шляхом  проголошення права на отримання медичної допомоги у повному обсязі, вказуючи подробиці і нюанси у Конституції України (ст. 49,28) та Цивільному кодексі (ст.283, 284), держава надає певні гарантії людям і несе за це відповідальність, перш за все юридичну. Така «згода» є частиною правового механізму регулювання (конституційний, адміністративний, правовий) медичної допомоги та соціального забезпечення.

Права для кожного

Серед інших тверджень ст. 28 Конституції України вказано, що «…людина без добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам». З приводу «дослідів» і медичного втручання можна було б подискутувати, але, іншої трактовки немає тому приходиться її розуміти як «лікування хворого». Іншими словами, це вимога поваги та надання права на гідність, по відношенню до кожної людини.

Серед тлумачень вказаного права, можна відтворити наступний сенс: це має бути добровільна згода пацієнта на будь-яке медичне втручання. Перш за все, стаття 28 говорить про те, що медичне втручання не має бути жорстоким, необґрунтованим, не має принижувати гідність особи ніяким чином. Саме з цього закону сформувалося поняття про інформована згоду. Таке право людини належить до беззаперечних, точніше абсолютних, і не має порушуватися ні при яких обставинах (навіть у випадку надзвичайного стану, згідно статті 64 Конституції України).

Підкріплюється право пацієнта і іншими статтями законів Конституції України, зокрема ст. 32, яка проголошує, що ніхто не має права втручання в особисте життя людини. Відповідно тлумаченню загального європейського консенсусу, не може бути жодного втручання в приватне життя, у тому числі і втручання в тілесну цілісність людини (без її згоди). Виключена будь-яка тілесна і вольова маніпуляція людиною, у тому числі, під час медичного втручання.

Для цього виникла необхідність формулювання згоди пацієнта на медичне втручання, при чому ця згода має бути чіткою, підтверджувати повну усвідомленість у прийнятті цього рішення. До інших немайнових прав людини, які прямо чи опосередковано вказують на захист пацієнта є:

  • Право на інформацію і на таємницю про стан здоров’я (ст. 285, 286).
  • Право на особисту недоторканість (заборона катувань, жорстокого та нелюдського поводження; ст. 289).
  • Право на повагу до гідності та честі людини (ст. 297)
  • Право на індивідуальність (ст. 300).
  • Право на особисте життя (ст. 301).

Права пацієнта є абсолютними, незалежно від того, надається допомога на засаді державних гарантій забезпечення безоплатної медичної допомоги, чи на основі платних договорів з наданням медичних послуг. Іншими словами, є це державний чи комерційний лікувальний заклад, лікарі не можуть ігнорувати вказані права. Більше того, їх не може ігнорувати і сам хворий.

Тобто, при вступанні у взаємодію лікар-пацієнт, представники обох сторін вступають в правовідносини, і мають пам’ятати про це на всіх етапах цієї взаємодії, підтверджуючи підтвердження повноважень лікаря у письмовому договорі чи адміністративному акті. Є місце індивідуальному обговоренню, щодо конкретного втручання, маніпуляцій, які мають вказуватися в інформованій згоді.

Якою має бути інформована згода?

Пацієнт має право давати згоду на вибір лікувального закладу, лікаря, методів медичної допомоги. Цим правом може користуватися людина від 14 років (ст. 284 Цивільного кодексу України), а з повнолітні мають право відмовитися від лікування взагалі, при наявності підстав. Відмова, як і згода, має оформлятися в письмовому вигляді (хоча саме на це немає безпосередніх вказівок закону). Згідно статті 43 «Основ законодавства України з охорони здоров’я», письмова згода хворого, якому була надана інформація, щодо необхідності використання певних методів діагностики, профілактики чи лікування є обов’язковою. Іншими словами – відмова чи згода є законно обґрунтованим правом кожної, без виключення, людини.

Чому краще не нехтувати письмовою згодою?

Існує багато нюансів в чинному законодавстві, які опосередковано вказують на оформлення саме письмової згоди. Наприклад:

  • У випадку використання нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, застосування нових ліків, які ще не є затвердженими для рутинного використання («протокольний» варіант), але мають місце для застосовування, при наявності показань (ст. 44).
  • Обов’язково має бути письмова згода на донорство органів після смерті (ст. 47 та 16). Якщо цю згоду не було написано до смерті повнолітньої людини, яка посмертно може стати донором, то вона надається найближчими людьми, родичами.
  • Штучне запліднення та імплантація ембріона здійснюється виключно за умови наявності письмової згоди повнолітньої жінки (подружжя), та в умовах збереження лікарської таємниці (ст. 48).
  • Методи стерилізації проводяться за письмовою згодою фізичної особи (ст.49).
  • Якщо народжується дитина, зачата внаслідок застосування допоміжних репродуктивних технологій, то чоловік матері дитини може бути записаним як батько тільки у випадку наявності письмової згоди використання цих методів та технологій запліднення (положення ст. 49).

Які існують обмеження?

Для лікарів та пацієнтів існують дещо різні ступені свободи та, умовно, тактика і поведінка. Особиста зацікавленість пацієнта в покращенні власного здоров’я, при відсутності порушень будь яких положень законодавства України, та моральних понять суспільства, вважається приватним вибором людини, її правом, і має підтверджуватися письмовою згодою на медичне втручання.

Але, як для хворого, так і для лікаря, вибір методів медичної допомоги є обмеженим. Для пацієнта, обмеження являють собою перелік варіантів, запропонований лікуючим лікарем (ст. 284 Цивільного кодексу України), на які він має надати письмову згоду чи відмову. А от лікар, має враховувати актуальні обставини і нюанси, обираючи перелік запропонованих методів. Утому числі, обмеження можуть бути:

  • публічно-правові;
  • адміністративно-правові;
  • професійні правила та стандарти, які врегульовують медичну діяльність (протоколи, етичний кодекс).

Лікар не може використовувати незатверджені методи діагностики чи лікування, тим паче, без згоди на те пацієнта.

Але, в плані відмови від лікування, для пацієнта також є немалий перелік обмежень. Наприклад у випадках:

  • лікування суспільно небезпечних захворювань;
  • надання екстреної, невідкладної допомоги;
  • примусових медичних оглядів, примусового лікування чи медичного свідчення;
  • проведення судово-психічної експертизи та ін.

Варто зазначити, що деякі процедури не підлягають дискусії в плані вибору: констатація смерті людини, чи дозвіл на донорство органів чи біологічних матеріалів.

Коли річ іде про відмову від медичного втручання?

Хворий, який об’єктивно потребує медичного втручання (і є повнолітньою людиною), при здоровому глузді та при повній цивільній працездатності, має право відмовитися від діагностики чи лікування (ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я). За нормою Європейського суду, з прав людини (2010 рік), зазначив, (актуально і для нашої раїни): «При наданні медичної допомоги, навіть коли відмова від медичної допомоги може привести до летального наслідку, примусове медичне втручання, без згоди повнолітнього, дієздатного пацієнта є втручанням у його особисту недоторканість і посяганням на права, гарантовані Конвенцією». Пацієнт не тільки може дати згоду чи відмовитись від конкретного методу лікування, він може обрати альтернативний метод, якщо він має сенс, з точки зору лікаря.

Що стосується правових аспектів, виступаючих на захист людей у білих халатах, також є достатньо чіткі вказівки. Згідно статті 34 Основ законодавства про охорону здоров’я встановлено, що лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого, в разі його категоричної відмови від лікування. Але право на відмову також підлягає обмеженням. Діють наступні обов’язкові правила щодо отримання/надання згоди на лікування:

  • відмова від лікування та можливі наслідки відмови стосуються публічного інтересу або прав та інтересів інших осіб (плоду в том числі);
  • відмова стосується медичного втручання, яке рятує життя пацієнта;
  • прийняття медичних рішень стосується недієздатного або неповнолітнього пацієнта;
  • суб’єктами вибору лікування та догляду є пацієнти з вадами волі та волевиявлення;
  • відмова від лікування здійснюється особами, які перебувають в неволі.

Нажаль, права лікаря, як і права пацієнта не мають чітких формулювань у окремій статті закону. Тим не менше, всі вище зазначені права не мають бути проігнорованими, так як вони є юридичними аспектами лікарської діяльності та підґрунтям основних прав кожної людини. Конструктивний діалог між лікарем та пацієнтом, зазвичай, є найкращим шляхом до вирішення будь-яких непорозумінь. Якщо є обставини, за яких не можливо домовитися шляхом діалогу, варто звертатися виключно до положень, передбачених чинним законодавством України.

 

 

Комментировать

Нажмите для комментария

Мы на Facebook