Лікарська таємниця – один з аспектів медичної практики, який викликає дуже багато запитань та сперічань.
Але існує певна нормативна база і навіть у випадку, коли необхідність надання інформації про пацієнта здаєтться очевидною, розголошення інформації може суперечити законам. А це означає, що як наслідок, лікар може отримати серьйозні проблеми за порушення законів.
Тому давайте розберемось, що робити у випадку, коли в заклад надійшов запит для надання інформації для використанні в суді.
Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657–XII передбачено, що до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про стан здоров’я (ч. 2 ст. 11). Окрім цього визначення, статтею 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 № 2801–XII (далі — Основи законодавства про охорону здоров’я) визначено правовий статус лікарської таємниці, зокрема, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їхні результати, інтимний і сімейний боки життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.
У пункті 2 рішення у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К. Г. Устименка) від 30.10.1997 № 5-зп вказано, що медична інформація, тобто свідчення про стан здоров’я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров’я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом.
Тобто, із огляду на зазначене, медичну документацію про особу може отримати лише безпосередньо сама особа, якої це стосується (ч. 1 ст. 285 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV; ЦКУ), або її представник, на підставі доручення або договору про надання правової допомоги (за умови, що копії зазначених документів будуть долучені до запиту), а також батьки (усиновлювачі, опікун, піклувальник) як законні представники дитини (ч. 2 ст. 285 ЦКУ).
Наприклад, якщо адвокат чи представник однієї зі сторін судового процесу, відправить до відповідної медичної установи запит про надання медичної документації (копій документів медичної карти, історії хвороби, виписок, витягів, історії відвідування, результати аналізів та оглядів тощо) з приводу іншої особи (сторони-опонента), він отримає відмову, оскільки відповідно до частини першої статті 286 ЦКУ та статті 391 Основ законодавства про охорону здоров’я фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Отримання медичної інформації про пацієнта третіми особами можливе лише, якщо до закладу охорони здоров’я звернеться суд із відповідною вимогою про надання копій медичної документації, за умови дотримання порядку, передбаченого частиною першою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618–IV (ЦПКУ): у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їхнім клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази.
Але і в такому разі заінтересованій стороні потрібно навести докази, чому саме отримання такої медичної документації буде важливим при розгляді справи. У судовій практиці трапляються рішення суддів, які як задовольняють клопотання про витребування копій медичної документації, так і відмовляють, посилаючись на неістотність такої інформації, відсутність спеціальної освіти та знань як у судді, так і у сторін процесу для тлумачення записів, що містяться у медичній документації.
Якщо заклад охорони здоров’я ігноруватиме вимоги суду, останній на підставі частини першої статті 93 ЦПКУ може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом.
Слід зазначити, що у деяких нормативних актах із питань охорони здоров’я спеціально обумовлено випадки надання певної медичної інформації без згоди пацієнта. Так, наприклад, відповідно до статті 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489–III допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для:
- організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги;
- провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Висновок
Відповідно до чинного законодавства України у випадках, передбачених законодавчими актами, у тому числі і на звернення та вимогу суду надати довідку про відвідування консультацій лікарів, заклад охорони здоров’я має право надати таку довідку, а також будь-яку іншу медичну документацію, якої потребуватиме суд. У всіх інших випадках, у тому числі і на адвокатські запити, якщо адвокат не є представником особи, щодо якої запитується інформація, заклад охорони здоров’я не лише має право, а й зобов’язаний відмовити у наданні відповідної інформації та/або документів.
Нормативна база
- Цивільний кодекс Українивід 16.01.2003 № 435-IV (із змінами і доповненнями)
- Цивільний процесуальний кодекс Українивід 18.03.2004 № 1618–IV (із змінами і доповненнями)
- Основи законодавства України про охорону здоров’явід 19.11.1992 № 2802–XII (із змінами і доповненнями)
- Закон України «Про інформацію»від 02.10.1992 № 2657–XII (із змінами і доповненнями)
- Закон України «Про психіатричну допомогу»від 22.02.2000 № 1489–III (із змінами і доповненнями)
- Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України «Про інформацію» та статті 12 Закону України «Про прокуратуру»
Комментировать