Отоларінгологія

Імуномодуляція при хронічному тонзиліті: за і проти

І.Я. Господарський

Лікування хронічного тонзиліту: чинники риску. Ефективність та безпечність використання фітопрепарату Тонзилгон Н (Імупрет) (Біонорика АГ, Німеччина) у комплексному лікуванні підлітків з хронічним тонзилітом, який часто загострюється. Дані проведеного дослідження.

І.Я. Господарський

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського

Вступ

Лікування хронічного тонзиліту залишається достатньо складною і актуальною проблемою у повсякденній практиці отоларингологів. Наростаюче забруднення довкілля і постійне посилення агресивності полютантів обумовлюють щорічне збільшення захворюваності на запальні процеси органів дихання. З 300–400 м2 слизової в організмі людини від 30% до 40% припадає на дихальні шляхи. Слизові оболонки верхніх дихальних шляхів виявляються найбільш навантажуваним і вразливим бар’єром. За даними О.Ф. Мельникова [3], вони контактують з 79% усього антигенного матеріалу, що надходить в організм, як через ніс, так і через порожнину рота.

Серед чинників, які значною мірою збільшують вразливість верхніх дихальних шляхів, — стан загального і місцевого імунітету. Один з найважливіших аспектів бар’єрної функції слизової забезпечується факторами місцевого імунітету. Серед неспецифічних гуморальних факторів «першого бар’єру» чільне місце належить факторам місцевого імунітету, зокрема — секреторному IgA [2]. Зрозуміло, що під впливом численних несприятливих факторів, до яких належать як професійно-побутові, так і екологічні чинники, повторні курси антибіотикотерапії, синтез і функціонування вищезгаданих факторів будуть порушуватися. А це, у свою чергу, сприятиме «оголенню» слизових оболонок, збільшуватиме їх схильність до уражень патогенними й умовнопатогенними збудниками [1].

Додатковий негативний вплив можуть мати екологічні чинники, забрудненість повітря, різкі контрасти температур у приміщенні і на вулиці в холодну пору року. Перелічені фактори потенціюють подразнювальний та ушкоджуючий вплив професійних чинників. Особливо актуальною є ця проблема у підлітків. Суттєве навантаження на організм і на імунну систему зокрема, пов’язане з гормональною перебудовою, зростаючий відсоток курців серед даної вікової категорії, регулярне вживання холодних газованих напоїв, часті переохолодження і перенесення респіраторних інфекцій «на ногах», без належного лікування, поглиблюють вразливість ЛОР-органів.

Чільне місце серед хронічної патології ЛОРорганів стійко займає хронічний тонзиліт. У тих випадках,коли частота його загострень перевищує 5–6 разів на рік, говорять про наявність стійких розладів імунної відповіді — імунодефіцитів з переважним ураженням місцевого, рідше — системного імунітету. Використання антибактерійних засобів у таких хворих забезпечує лише тимчасовий ефект, впливаючи на тривалість загострень, але не на частоту їх розвитку. При цьому часте використання антибіотиків зумовлює формування кандидозів і дисбіозів, порушує синтез факторів місцевого імунітету.

Метою нашого дослідження стало вивчення ефективності та безпечності використання фітопрепарату Тонзилгон Н (Імупрет) (Біонорика АГ, Німеччина) у комплексному лікуванні підлітків з хронічним тонзилітом, який часто загострюється.

Матеріал і методи дослідження

Нами обстежено 41 хворого на хронічний тонзиліт. Під наглядом були лише пацієнти з частотою загострення хронічного процесу 6 і більше разів на рік. Вік обстежуваних склав від 15 до 20 років. Пацієнти 1″ї групи (18 чоловік) отримували загальноприйняту терапію (за стандартними показаннями — антибіотики, нестероїдні протизапальні засоби, місцеві антисептики тощо) під час загострень хронічного тонзиліту. У проміжках між загостреннями інших медикаментозних чи немедикаментозних методів лікування вони не отримували. Пацієнти 2-ї групи (23 чоловік) під час загострення отримували додатково Тонзилгон Н (Імупрет) по 2 драже 4 рази на день протягом усього періоду загострення, а далі — по 2 драже 2 рази на день протягом 3 місяців. Усі хворі були обстежені лабораторно (загальний аналіз крові, імунограма), бактеріологічно (мазки на BL, мікрофлору), за показаннями — рентгенологічно (приносові пазухи), проконсультовані та сановані стоматологом. Частота і характер скарг у пацієнтів обох груп до лікування суттєво не відрізнялися. Через 3 місяці після початку лікування пацієнти були повторно оглянуті і обстежені.

Метою дослідження було вивчити ефективність і безпечність препарату Тонзилгон Н (Імупрет) у комплексному лікуванні хворих з часторецидивуючим тонзилітом. Більшість хворих були направлені на консультацію до клінічного імунолога з діагнозом «Імунодефіцит неуточнений — D84.9» (за МКХ»10) у зв’язку з частими (6–10 разів протягом останнього року) запальними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. При імунологічному обстеженні в усіх пацієнтів був верифікований діагноз набутого імунодефіциту з переважним або селективним ураження місцевого імунітету.

Усім пацієнтам рекомендували щоденний режим харчування (уникання надмірно гарячої чи холодної, гострої та грубої їжі, газованих напоїв), рекомендували виключити паління і голосові перевантаження.

Вже після першого курсу лікування виявлена суттєва різниця щодо тривалості скарг у пацієнтів, лікованих засобами стандартної терапії, і тих, хто додатково отримував Тонзилгон Н (Імупрет) (табл. 1). У пацієнтів 2-ї групи достовірно швидше зникали болі в горлі у спокої і при ковтанні, відчуття стороннього тіла в горлі (р<0,05). Більшість неприємних відчуттів у глотці та зіві після прийому Тонзилгону H зникли повністю вже після перших 4–5 днів лікування. У випадку використання базисної терапії майже у половини хворих на 5-й день лікування залишилися суб’єктивні проблеми. Досліджувані об’єктивні зміни з боку мигдаликів і глотки теж достовірно швидше проходили у тих хворих, які отримували Тонзилгон Н (Імупрет) (табл. 2), у них також менший час утримувалися субфебрилітет, збільшення і болючість підщелепних шийних лімфовузлів при пальпації (р<0,05).

Ще більш виражені зміни спостерігалися ного тонзиліту протягом року, майже у 4 рази — при тривалому прийомі Тонзилгону Н (Імупрет) — кількість курсів антибіотикотерапії (р<0,05), виявлепротягом 3 місяців (табл. 3). У таких пацієнтів більш на тенденція до скорочення тривалості загострень як у 3 рази зменшилася частота загострень хронічного тонзиліту протягом року, майже у 4 рази —кількість курсів антибіотикотерапії (р<0,05), виявлена тенденція до скорочення тривалості загострень(р>0,05).

Базисне лікування практично не вплинуло на частоту виділення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів зі слизових верхніх дихальних шляхів. Додаткове застосування Тонзилгону Н (Імупрету) протягом 3 місяців сприяло суттєвому покращанню мікробіоценозу, причому це стосувалося не лише бактерій, але й, в першу чергу, грибів роду Candida. Останнє, на нашу думку, передусім пов’язане зі значно меншою частотою використання антибіотиків у хворих, лікованих Тонзилгоном H (табл.4).

У жодного з 23 пацієнтів, які приймали протягом 3 місяців Тонзилгон Н (Імупрет), не спостерігалося алергічних реакцій чи інших побічних ефектів.

Висновки

1. Використання базисної терапії у хворих на хронічний тонзиліт з частими загостреннями не сприяло зменшенню частоти загострень процесу, не зменшувало потребу в повторних курсах антибіотикотерапії, не мало суттєвого впливу на мікробний пейзаж слизових оболонок.

2. Додаткове призначення Тонзилгону Н (Імупрету) протягом періоду загострення дозволило суттєво скоротити тривалість і вираженість суб’єктивної симптоматики тонзиліту і об’єктивних змін з боку слизових оболонок і регіонарних лімфатичних вузлів.

3. Застосування Тонзилгону Н (Імупрет) протягом 3 місяців сприяло зменшенню частоти загострень і потреби у повторних курсах антибіотикотерапії, супроводжувалося зменшенням частоти колонізації слизових грибами роду Кандида.

4. Комплексний терапевтичний ефект препарату Тонзилгон Н (Імупрет) (Біонорика АГ, Німеччина)при відсутності побічних впливів дозволяє рекомендувати його як засіб базисної терапії у хворих на хронічний тонзиліт з частими загостреннями.

*Наказом МОЗ України від 17 серпня 2007 р. №483 Тонзилгон Н переіменований на Імупрет (РП №№ UA/6909/02/01 та UA/6909/02/01).

Література

1. Бочков Н.А. Симбиотическая микрофлора глотки и ее роль в резистентности организма к инфекциям // Журн. микробиологии. — 1999. — №3.— С.8—14.

2. Дранник Г.Н. Клиническая иммунология и аллергология. — К.: Здоров’я, 1999. — 521с.

3. Мельников О.Ф., Заболотный Д.И. Диагностика иммунодефицитов при патологии слизистой оболочки на основе определения иммуноглобули+ нов в секретах. — К., 2003. — 28с.

Комментировать

Нажмите для комментария

    Ми на Facebook

    Найпопулярніше

    Вибір редакції