Выбор редакции Есть мнение Статьи

Хтось реформує, а комусь – розгрібати…

Що здатні за годину зробити з оселею двійко грайливих дівчат,
10 гадзинь і за тиждень не розгребуть.

Багато років точилася дискусія про методи оплати праці в первинній ланці. Нарешті, в ході пілотів у 2012 році надали пацієнтам право вибирати лікаря первинної ланки (сімейного, терапевта чи педіатра) та почали платити відповідно до кількості прикріплених пацієнтів (з урахуванням статево-вікової структури контингенту) і на підставі декількох найпростіших критеріїв якості.

Тобто було започатковане саме те, що «Тільки МИ!», «Тільки ТЕПЕР!», «ВПЕРШЕ в історії України!» збирається запровадити МОЗ. До речі, за вийнятком стимулювання якості допомоги, про яку так любить говорити.

Не скажу, що усе й повсюдно у 2012-14 роках відбувалося гладко й несуперечливо, але зарплата сімейних лікарів, дільничних терапевтів і педіатрів і їх медсестер суттєво зросла. У лікарів вона сягала в середньому по пілотам 700-750$. Це був радикальний відхід від жорсткого тарифу й зрівнялівки, вперше в бюджетній сфері країни.

Методика, щоправда, була складною, особливо щодо врахування індикаторів якості, й потребувала великої управлінської роботи. Та й грошей на це виділили малувато. Але інакше Мінфін не пропускав. Можливо, був і правий — на 10 лікарях можна експериментувати скільки завгодно, а на тисячах — треба бути обережними і обачливими.

Справа навіть не в лікарях, а у їх пацієнтах. Чи не порушиться часом безперевність обслуговуваня? Чи кожна людина матиме доступ до первиної допомоги за потребою? Всі запобіжники мають бути розставлені завчасно, а для цього найкраще рухатись ітераціями, прораховуючи кожен наступний крок на основі аналізу попереднього. Це ж люди — як з одного боку, так і з іншого. Якщо сьогодні робити не на голому місці, не брехати що «вперше», то можна було б відштовхуватись від платформи вже наявних напрацювань, їх розвивати.   

Особливо варто зглянутись на вхідну ситуацію з кадровим забезпеченням первинної ланки, за якої рівновага між потребою у первинній допомозі і реальним забезпеченям її фізичної доступності вкрай нестійка, а в деяких місцевостях — вже втрачена: лікарську допомогу фактично забезпечують фельдшери.

Як зреагує стистема, якщо, наприклад, цих фельдшерів (ФАПів) не стане чи в мить заповняться «білі плями» лікарями, які кинуться на село за «довгою гривнею»? Та й чи є сьогодні, кому кидатися? Що зроблено, щоб було, кому? Адже, скільки буде випущено з інтернатури лікарів загальної практики у 2018-му році, МОЗ не знає, бо розподілом випускників ВМНЗ ще не займався і виглядає так, що й не збирається. 

Міністр охорони здоров’я Олександр Аніщенко свого часу говорив: «Життя виглядає по-різному з вікон міністерських кабінетів і з вікна сільської амбулаторії чи ФАПу». А я б додав, що киянин — далекий від розуміння життя мешканця, наприклад, Воловця чи Голої Пристані. Та йому це й не потрібно. Україна — велика країна, багата розмаїттям ситуацій і варіантів. Громадяни більшості європейських та й не тільки європейських країн цього масштабу і розмаїття навіть усвідомити не взмозі.

За «піонерсько-кавалеристських» атак новаторів на систему ОЗ ризикуємо втратити разом з населенням і масштаби, й розмаїття. Київ буде тільки в Києві, а от за політики «одним махом — сімох побивахом» чи буде через 20-30 років Шаргород і Фастів — це питання питань.

Це, друзі, лише один шар сумнівів у зваженості й прорахованості намірів МОЗ щодо реформи первинної допомоги. Є ще й багато чого іншого. Є й зрозумілі, надійні й обгрунтовані життям і наукою альтернативні варіанти головним ідеологічним напрямкам реформи. 

Що здатні за годину зробити з оселею двійко грайливих дівчат, 10 гадзинь і за тиждень не розгребуть.

Таке спадає на думку. 

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook