На заметку Юридическая консультация

Хто є законними представниками дитини?

Врач- ортопед, ПДМШ в Попасной, Медпросвита

Хто є законними представниками дитини та може приймати рішення у правовідносинах з надання медичної допомоги?

 Питання, яке здавалося б на перший погляд очевидним і зрозумілим, часто викликає сумніви у лікарів та призводить до помилок.

Для належного правового регулювання надання медичної допомоги дітям дуже важливим є чітке правове розмежування кола осіб, які можуть виступати законними представниками дитини, а також підстав і сфер їх повноважень.

Відповідно до законодавства України, дитиною вважається особа до досягнення нею повноліття, тобто до 18 років.

Основоположним правилом є закріплене у статті 242 Цивільного кодексу України твердження, що законними представниками своїх малолітніх (до 14 років) та неповнолітніх (до 18 років) дітей є батьки (усиновлювачі).

Основами законодавства України про охорону здоров’я також передбачено, що стосовно пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Медичним працівникам варто пам’ятати, що відповідно до чинного України бабусі, дідусі, брати, сестри та інші родичі не є законними представниками неповнолітніх пацієнтів за умови відсутності у них відповідних підтверджуючих документів та не можуть приймати рішення у будь-яких питаннях, пов’язаних з наданням медичної допомоги.

Підстави повноважень, права і обов’язки осіб, які є законними представниками дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначені в Сімейному кодексі України. Зокрема, такими представниками в правовідносинах з медичним закладом і медичним персоналом є: а) патронатний вихователь; б) прийомні батьки; в) батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу. Зазначені особи мають право приймати рішення про медичне обслуговування дитини, якою вони опікуються. І саме вони відповідають за наслідки їх відмови від лікування дитини.

Що стосується правового захисту неповнолітніх у разі відмови законного представника від необхідного медичного втручання, то пунктом 5 статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачено, що якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування. Відповідно до норм Закону України «Про охорону дитинства» та «Правил опіки та піклування», ці органи покликані захищати інтереси дитини, в тому числі і від батьків, опікунів, піклувальників.

Звичайно, лікар не може змусити пацієнта, в тому числі і законного представника дитини, прийняти медичну допомогу. Головним завданням медичної установи і лікаря в разі відмови дорослого від медичного втручання щодо дитини є юридично виважені дії і правильне оформлення передбачених законодавством документів. Тому доцільно дотримуватися послідовності наступних дій:

1) слід переконатися, чи є особа, яка супроводжує дитину, його законним представником – батьком, матір’ю або іншою особою, що має документальне підтвердження своїх повноважень;

2) надати повну і адекватну медичну інформацію представнику;

3) вчинити дії, спеціально передбачені для подібних випадків:

  • прийняти відмову в письмовому вигляді;
  • у разі необхідності оформити акт про відмову в присутності свідків;
  • повідомити про факт відмови органи опіки та піклування.

 

На запитання читачів відповідають юристи Юридичного бюро Олени Бабич

Комментировать

Нажмите для комментария

Здравствуйте,
Выйти

Мы на Facebook