Лейоміома матки: роль аутоімунних механізмів

Згідно даним літератури, важливу роль у виникнен­ні захворювань, що супроводжуються підвищеним утво­ренням фіброзної тканини, відіграють аутоімунні меха­нізми [2,3,5]. Однак, що стосовно лейоміоми матки, то лише поодинокі повідомлення вказують на можливість участі аутоімунних процесів в рості цієї доброякісної пухлини, і роль вказаних ланок у виникненні міоми мат­ки на сьогодні остаточно не з’ясована.

Відомо, що процес передачі інформації, в тому числі реплікація, транскрипція, репарація та рекомбінація, за­лежить від топології молекули ДНК — її скручування та релаксації. ДНК-топоізомерази — одні з основних ядер­них ферментів, які модифікують та регулюють тополо­гію ДНК та контролюють експресію генів, внаслідок чого дані ферменти вважаються ключовими ферментами пе­редачі спадкової інформації [3,5]. Крім того, Топо-І ізомераза (Топо-І) — це рекомбіназа, яка за умов розвитку антитілогенеза до неї здібна опосередковувати незакон­ну рекомбінацію, що може призводити до нестабільнос­ті геному і онтогенезу або загибелі клітини з активізаці­єю склеротичних процесів. Цей факт підтверджується виявленою нещодавно підвищеною експресією Топо-І в ряді пухлин людини, а також наявністю аутоантитіл про­ти даного ферменту у пацієнтів із колагенозами, зокре­ма, склеродермією, у яких вони можуть слугувати навіть серологічним маркером [3,5,6]. Тому Топо-І є об’єктом ретельної уваги як фундаментальних теоретичних наук, так і розробників протипухлинних та протимікробних медикаментозних засобів.

Молекулярні шаперони (білки стресу, або білки «те­плового шоку») — це поліфункціональні білки, які відпо­відають за коректний фолдінг внутрішньоклітинних органельних протеїнів та попередження формування не­правильної їх укладки. Так, різні ендота екзогенні біл­ки для виконання належної функції (каталітичної, струк­турної, регуляторної та ін.) повинні набути притаман­ну їм третичну структуру, і процес їх укладки контро­люється молекулярними шаперонами. Широка різно­манітність функцій шаперонів (участь в апоптозі, фор­муванні стероїдних рецепторів, супресія запальних цитокінів, редукція окислювального стресу, модуляція імунно-опосередкованого ураження клітин та органів, синтез колагену і фіброз) роблять шаперони ідеальни­ми кандидатами на ключову регуляторну роль в про­цесах життєдіяльності клітин та їх загибелі, що контро­люють процеси репарації та деградації [7,8,10,11]. Пору­шення стабільності клітинних білків, які відіграють роль сигнальних молекул, на тлі розвитку аутоімунного про­цесу до власного шаперону може спричиняти неопластичну трансформацію пухлини. Неправильно укладе­ні в третичну структуру білки, за умов порушення функ­ціонування системи шаперонів, можуть призводити до утворення внутрішньоклітинних агрегатів та порушен­ня багатьох внутрішньоклітинних процесів, що є моле­кулярною основою багатьох захворювань [7,11]. Даних щодо вмісту антитіл до Топо-І ізомерази І та шаперонів у пацієнток з лейоміомою матки в доступній літературі не виявлено.

Нашими попередніми дослідженнями було вста­новлено, що ізольована за розвитком лейоміома мат­ки росте повільно і здебільшого безсимптомно, в той час як за умов поєднаних з іншою гіперпроліферативною патологією процесів нерідко супроводжуєть­ся швидким ростом та клінічною маніфестацією вже при невеликих розмірах. Це вказувало на різниці у ме­ханізмах розвитку ізольованого та поєднаного клі­нічних варіантів розвитку міом матки. Тому, з метою з’ясування ролі аутоімунних процесів та пошуку мож­ливих антигенів ми вирішили дослідити вміст аутоан­титіл до Топо-І та шаперону Hsp 60 у жінок з лейоміомою матки за умов ізольованого її росту та при по­єднанні із дисгормональними процесами молочної та щитовидної залози.

З метою вивчення експресії аутоантитіл до Топоізомерази І та молекулярного шаперону Hsp 60 було до­сліджено сироватку 103 жінок репродуктивного віку (від 18 до 49 років) з лейоміо-мою матки, серед них 25 паці­єнток з ізольованою лейоміомою матки (І група), 22 жін­ки — з поєднанням міоми та дисгормональних захворю­вань молочної залози (ІІ група), 26 пацієнток — за умов сполучення лейоміоми та патології щитовидної залози (ІІІ група) та 30 хворих — за умов поєднання вказаної патології матки, молочної та щитовидної залоз (IV група дослідження. В якості контролю використовували пул сироваток 39 здорових жінок відповідного віку (V гру­па).

Топо-І з лізату ядер плаценти очищували згідно ме­тоду трьохстадійної хроматографії на колонках гідроксіапатиту. Концентрацію білку визначали за методом Бредфорда [6]. Чистоту отриманого препарату Топо-І перевіряли в реакції релаксації суперзкрученої плазміди pBR322 з послідуючим аналізом отриманих продуктів релаксації електрофорезом проб в агарозному гелі [9]. Одна одиниця активності препарату Топо-І відповідала кількості ферменту, який релаксує половину препара­ту pBR322 в інкубаційній суміші. Імунореактивність си­роватки крові пацієнтів і пулу сироватки крові здорових донорів визначали методом імуноферментного твердо­фазного аналізу (ELISA).

Для вивчення концентрації аутоантитіл до Hsp 60 застосовували рекомбінантний шаперон (Hsp 60), що був виділений із лізату клітин E.coli, очищений шляхом гель-фільтрації та іонообмінної хроматографії, який ви­користовували як антиген. Наявність шаперонів у фрак­ціях тестували методом імуноблотінгу, використовуючи поліклональні афінно очищені антитіла проти Hsp 60, які отримували методом імунізації кроликів мікрокількістю антигену (до 25 мкг/тварина). Чистоту отриманих білків тестували електрофоретично за методом Леммі. Кон­центрацію білків вимірювали за методом Бредфорда [6]. Імунореактивність сироватки крові пацієнтів і пулу си­роватки крові здорових донорів також визначали мето­дом імуноферментного твердофазного аналізу (ELISA) з модіфікаціями.

При визначенні імунореактивності проб сироваток антитілпозитивними вважали сироватки пацієнток, в яких рівень антитіл перевищував аналогічний середній показник в групі здорових жінок на 2 стандартних від­хилення.

Антитілпозитивними до Топо-ізомерази І виявили­ся 10 (40%) пацієнток І групи, 17 (77,27%) жінок ІІ групи, 24 (92,3%) жінок ІІІ та 27 (90,0%) хворих ІУ груп дослі­джень. Аналіз середніх показників імунореактивності (мал. 1) показав, що за умов поєднаного розвитку лейо­міоми матки вони істотно перевищували відповідний по­казник у здорових жінок — 0,532±0,09 в ІІ; 0,662±0,08 — в ІІІ та 0,784±0,06 — в ІУ групах проти 0,215±0,1 в V групі (р1-4,2-4,3-4<0,05), в той час як в І групі була зазначена лише тенденція ^=1,95) до її збільшення. Значення іму­нореактивності в І групі коливались від 0,211 до 0,953, в ІІ групі — від 0,178 до 0,797, в ІІІ групі — від 0,329 до 1,24, в ІУ групі — від 0,262 до 1,19, в той час як межі коливань показників у здорових жінок були значно меншими — від 0,1 до 0,67 (мал. 2). Найвищий рівень імунореактив­ності проти Топо-І зазначений за умов сполучення лейо­міоми матки, ДЗМЗ і захворювань щитовидної залози.

Слід зазначити, що показники аутоантитіл проти Топо-І в ІІІ і ІУ групах, тобто за умов наявності патології щитовидної залози, значно перевищували дані у пацієн­ток з ізольованою міомою матки.

Проведені дослідження виявили також вищий рі­вень імунореактивності проти молекулярного шаперону у всіх жінок з лейоміомою матки (мал. 3) в порівнянні з даними здорових жінок.

При цьому середній рівень імунореактивності про­ти шаперону Hр 60 був найвищим в І (1,254±0,13) та ІV(1,126±0,17) групах пацієнток, що істотно перевищувало показники у здорових жінок (0,366±0,11; р1-3,2-3<0,05). Антитілпозитивними проти молекулярного шаперону Hр 60 виявилися 22 (88,0%) жінки І групи, 16 (68,18%) — ІІ; 24 (92,31%) — ІІІ та 28 (71,79%) — М групи дослід-жень, тобто переважна більшість пацієнток всіх дослідних груп. Найбільш широкі межі коливань значень спостері­галися у І групі — від 0,544 до 2,257; в той час як в ІІ гру­пі межи коливань склали від 0,5 до 1,122; в ІІ — від 0,486 до 1,331; в М групі — від 0,354 до 1,279.

Список використаних літературних джерел.

1. Дубиніна В. Г., Доменюк В. П., Вербицька Т. Г., Бубнов В. В. Поліморфізм генів стероїдогенезу CYP19, CYP17, Estra, Er2, Pgr у хворих з міомою матки та раком ендометрію // Ре­продуктивное здоровье женщины — 2006 — N 1 (25)
2. Ерко В. Н. Бактериальные шаперонины // Біополімери і клітина — 2001 — т. 17, N 5 —С. 356362.
3. Сидорик Л. Л., Тодуров И. М., Вигонтина О. Г. и соавт. Антитела к ДНК-топоизомеразе I в сыворотке крови при патологических процессах в поджелудочной желе­зе // Experimental Oncology — 2001 — N 23 — С. 153-156.
4. Сидорова И. С., Леваков С. А., Зайратьянц О. В. и соавт. Современный взгляд на патогенез миомы матки // Акушерство та гинекология. — 2006 — Приложение —С.     30-33.
5. Якубовская Е. А., Габибов А. Г. Топоизомеразы. Механизмы изменения топологии ДНК // Молекулярная биология — 1999 — т. 33, N 3 — С. 368-384.
6. Bradford M. M. A rapid and sensitive method for qvantitation of microgram quantities of protein utilizing the principle of proteine binding // Anal Biocem — 1976 — V. 86 — P. 193-200.
7. Cheung J., Smith D.F. Molecular Chaoerone Interactions with Steroid Receptors: an Update // Molecular Endocrinology — 2005 — V. 14, N 7 — P. 939-946.
8. Ciocca D. R., Calderwood S. K. Heart shock proteins in cancer: diagnoctic, prognostic, predictive, and treathment implications // Cell stress & Chaperones — 2005 — V.10, N 2 — P. 86-103.
9. Leammi U. K. Cleavadge of etructural proteins during the assembly of the bacteriofag T4// Nature. — 1970 — N 227. — P. 680-685.
10. Sidoric L., Kyyamova R., Bobyk V. Et al. Molecular chaperone, HSP60, and cytochrome P450 2E1 co-expression in dilated cardiomyopathy // Cell Biology International — 2005 — N 29 — P. 51-55.
11. Shozu M., Murakami K., Segawa T. et al. Decreased expression of early growth response-1 and its role in uterine leiomyoma growth // Cancer Res — 2004 — N 64(13) — P. 4677-4684.