Хирурга из Миргорода, 45-летнего Юрия Хавера мобилизировали в конце 2015 года на войну на востоке Украины. Будучи заведующим хирургическим отделением 45-го мобильного госпиталя, Хавер лично провел 500 операций и еще 600 курировал.
За свои заслуги полтавский хирург получил награды от патриарха Филарета «За жертвенность и любовь к Украине», а также от министра обороны «За безупречную медицинскую службу».
Вот что сам рассказал о своих фронтовых днях хирург полтавским СМИ.
— То тільки на перший погляд – «не гаряча». Адже фактичного перемир’я за Мінськими угодами немає: щодоби – десятки обстрілів з того боку, а значить — убиті й поранені. Чимало підривалося на ворожих мінах. Тож роботи в мене вистачало: за рік зробив майже півтисячі операцій. Бувало, що операції тривали по 10 годин без перерви. Виходиш з операційної не в білому, а в червоному від крові халаті, мов різник. Не відчуваєш ні втоми, ні голоду, відчуваєш тільки психоемоційну спустошеність.
— Ви були провідним хірургом по Донецькій області?
— Фактично я відповідав за хірургію не лише в своєму 65-му мобільному госпіталі, а й ще за великий сектор — прифронтові районні лікарні у Попасній, Костянтинівці, Торецьку, Бахмуті, бо туди поранених довозили швидше, ніж у Часів Яр. Тож мені з колегами доводилося виїжджати туди й оперувати там.
— Які випадки особливо запам’яталися?
— Запам’яталося багато. Стільки понівечених людських тіл й стільки крові, як за останній рік, не доводилося бачити за кілька десятиліть практики цивільної хірургії. Військова хірургія – гарний досвід, але жахливий. Наприклад, у Бахмуті солдат отримав вісім кульових поранень: три в живіт, одне в грудну клітину, дві в кінцівки і одне в геніталії. Чотири години тривала операція на грудині та черевній порожнині. Ми врятували його, він вижив. Іншим разом під час операції на пораненій нирці виявилося, що вона в бійця взагалі єдина, а він навіть не знав про цю вроджену патологію. Вражала сила духу наших захисників. Уявіть, у відділення привозять двох важких поранених, а хірургічна бригада одна. Лежить молодий хлопець з відірваною кінцівкою і з останніх сил шепче пересохлими й покусаними від болю губами: «Я почекаю, оперуйте спочатку мого товариша». Оцей справжній героїзм і сила духу наших хлопців шокували.
По материалам Bastion.tv
Комментировать