Медицина в Україні є. Поки що є. Як не здатні сьогодні профінансувати належно роботу лікаря, давайте принаймні частіше дякувати, ніж смакувати страшні «казки» й правдиві страшилки.
Костянтин Надутий
Сьогодні довелося звернутися з проблемою у моїх домашніх до травмпунку 4-ї київської міської лікарні.
Картина звичайна
Декілька швидких на пандусі, ноші з пацієнтами, заклопотані «екстренщики» в одностроях, невеличка черга біля кабінету травматолога.Туалет я знайшов тільки в оглядовій, стіни й двері у різному стані зношеності, темнувато й не надто затишно, підїзні й «підхідні» шляхи не зовсім медичного вигляду.
Але черга просувалася швидко, прийняли нас десь за півгодини, оглянули, зробили усе необхідне ні копійки з нас не взявши і не натякнувши «на обставини».
Лікар виявився не тільки грамотним, але, за моїм спостереженням, також внутрішньо вмотивованим, етичним.
Швидко, чітко, професіонально, вичерпно.
Дякую ЛІКАРЮ!
Як не здатні сьогодні профінансувати належно таку роботу, давайте принаймні частіше дякувати ніж смакувати страшні «казки» й правдиві страшилки.
Медицина в Україні є.
Поки що є.
Про неї треба піклуватися та її модернізувати.
І робити це не за рахуноук зарплати медиків і «доброчинних пожертв» пацієнтів, а як в усьому світі — коштом держави й громад, інвестицій з різних джерел, меценатства врешті-решт.
Тоді маємо шанс зберегти й примножити те, що маємо.
Дякую ЛІКАРЮ!
Комментировать