Відомий психолог Лев Семенович Виготський чудово сказав: «Существо, которое является вполне приспособленным к окружающему миру, такое существо не могло бы ничего желать, ни к чему стремиться и, конечно, ничего не могло бы творить. Поэтому в основе творчества всегда лежит неприспособленность, из которой возникают потребности, стремления или желания».
Ця думка, зокрема у спілкуванні з так званими важкими, проблемними підлітками є плідною, оптимістичною, конструктивною, бо враховує й акцентує на величезний творчий потенціал дитини.
Яка ж причина того, що дитина стає важковиховуваною, не пристосованою до життя і спілкування?
Продовжує розкривати цю важку й водночас актуальну тему для читачів Медпросвіти — Гурлєва Тетяна.
Кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, м.Київ, психолог-консультант з проблем виховання та особистісного розвитку.
От дивіться, що виходить.
Аби дорослому було спокійно й затишно, що він вимагає від спочатку маленької дитинки, а потім і від підлітка? Як правило тиші і спокою.
Так, у школі у більшості випадків вимагають виконання певних завдань і правил, а творчість допустима «у рамках», які встановлює вчитель.
Дома, у родині теж саме: дорослий зазвичай диктує свою волю, свій проект поведінки і життя взагалі, нав’язує модель стосунків з людьми і цілим світом, яку батьки вважають, навіть цілком щиросердно, єдино доречною для свого чада.
Отже, непристосованість, яка так дратує дорослих, може бути розплатою за неможливість творчого самовияву дитини, її розвитку і свідомого самовдосконалення. Це – відповідь на недолугість дорослих, їх нерозуміння вдачі дитини, її непосидючості, невгамовності, невміння їх спрямувати. Стримуючі зовнішні механізми не враховують того, що дитина, підліток не терпить надмірних обмежень. Будь-які правила мають бути доречними і зрозумілими. До того ж необхідно шанобливо, терпимо й коректно ставитися до думок і поглядів самого підлітка.
Мама й тато люблять свою дитину, але їх терпіння вистачає настільки-наскільки вона їх турбує чи не турбує, а тим більше вносить прикрі зміни, які можуть руйнувати або загрожувати звичному плину життя сім’ї. Помітьте: креативні дорослі, які самі займаються творчою діяльністю, щось вигадують, мандрують, винаходять, дають більшу свободу своїм чадам, вони просто разом з дитиною творять або не заважають їй «не пристосовуватися», а створювати власний розпорядок, день, свято, плани на майбутнє.
Такі дорослі навряд чи скажуть: «А у нас важка дитина!». Чи може вона бути важкою, коли з нею самим батькам цікаво жити і відкривати щось нове? Коли вони, і діти і дорослі, розвиваються самі і розвивають один одного? При цьому відчуваючи і виявляючи радість і задоволення від спілкування?
Там де річка тече, вода чиста. Де створюється нове, там не буває нудно, тоді люди один одного не дратують. Звичайно, тут йдеться про цінності сім’ї, які сприяють і направляють творчий розвиток усіх її членів. Це любов, прийняття, повага, відповідальність, гідність, краса і гармонія та багато інших. Це те, що наповнює серце і душу дитини, не залишаючи місця ницому, поверхневому, несуттєвому.
Як цінності формуються у сім’ї, щоб не залишитися лише орієнтирами, але «не живими»?
Живими і дієвими цінності і життєві смисли стають тоді, коли яскраво й глибоко переживаються та виявляються у думках, намірах, мріях, планах, конкретних діях дитини, безпосередньо у її поведінці. У стосунках з рідними, друзями, знайомими і навіть чужими людьми. Найкраще – це приклад живого втілення людяних цінностей, у першу чергу, – з боку батьків, які є найріднішими, найближчими людьми, які дарують життя, допомагають його крок за кроком досліджувати і зробити щасливим попри всі негаразди, які можуть відбуватися.
Продовження цієї теми читайте у наступному матеріалі…
Комментировать