Ситуацію з українською медициною не можна назвати повним колапсом: в принципі, вона працює. Але як?
Чи потрібна нашій медицині реформа? Спочатку давайте розберемося, що ми маємо, тобто що уявляє з себе українська медицина зараз.
Так от, зараз ситуацію з українською медициною не можна назвати повним колапсом: в принципі, вона працює. У нас величезна кількість лікарів, мабуть найбільша на кількість населення у Європі, працює мережа дільничної служби (чи по новому — сімейна медицина), виклик швидкої практично не проблема. Величезна купа докторів та кандидатів наук, працюють наукові та освітні медичні заклади, на пристойному рівні виконуються операції на серці і таке інше.
В чому ж проблема, навіщо потрібна реформа?
1. Реформа необхідна тому, що практично вся медична допомога в Україні стала
платною.
Безумовно, це не ті ціни, що коштує медицина в розвинутих країнах, але при наших зарплатах та пенсіях часто отримати пристойну медичну допомогу неможливо. Всі ми свідки того, як кожен день збирають кошти комусь на операцію або лікування. Оскільки ці кошти, що хворий платить за ліки або просто лікарю, ніяк не оформлені законодавчо, важко прослідкувати реальну вартість, якість і доцільність тієї чи іншої операції або процедури.
Якісне і кваліфіковане, а значить — часто дороговартісне, обстеження та лікування отримати безкоштовно мало реально.
Тому ситуацію потрібно змінювати.
2. Бідна медицина стає небезпечною.
Навіть якщо, наприклад, і виконується якась операція, то на сучасному рівні її можна зробити тільки в сучасній операційній з суворими вимогами ( навіть до стерильності), хворий мусить лежати в сучасній палаті, прибирання в палатах та інших приміщеннях проводиться з використанням сучасних засобів антисептики і т.д. Тоді результати будуть пристойними, у нас же часто операція виконується, але лікарня стара, приміщення непристосовані, тому рівень ускладнень вище.
3. Лікарі досі не перейшли на доказову, тобто науково обґрунтовану, медицину.
Більшість лікує на власний розсуд, який часто базується на застарілих або просто хибних уявленнях.
4. Рівень зарплати лікарів не спонукає їх підвищувати свій рівень.
В ХМАПО записуєшся на курси, 200 гривень комп’ютерний екзамен і все. Навіть якщо хочеш ходити на курси і навчитися чомусь новому, нікому ти не потрібен, іди собі і приїзжай за корочкою. І це абсолютно на всіх кафедрах. При цьому їх регулярно перевіряють, пишуться плани занять, всі необхідні звіти, а насправді все це давно померло. Ніхто не винесе небіжчика.
5. Керівники медичних закладів постійно скаржаться на нестачу кадрів. Це правда — вільні ставки є. Але це не значить, що є реальна робота.
Це значить, що є невідомо з яких нормативів виведені ставки, на яких за цю зарплату ніхто працювати не хоче.
Зате хірурги та гінекологи більшістю працюють на 0,5, 0,25 ставки. Вгадайте, як вони годують свої родини на 0,25 ставки?
Здається, треба добавити коштів, і все привести в норму, але тут саме і починається цікаве: скільки грошей не даєш, а система відтворює сама себе. Тобто вона росте вшир: відкриваються нові кафедри, випускається ще більше лікарів, але загальний рівень залишається тим самим – на трієчку.
От і скажіть – чи потрібна реформа?
Микола Полторацький,
лікар-хірург
Харківського військового госпіталю
Комментировать