На даний момент психосоціальна терапія і психосоціальна реабілітація займають важливе місце в системі психіатричної допомоги та розглядаються як самостійний напрямок в психіатрії.
Спеціальна увага приділяється безперервності і етапності соціотерапевтичного впливу на всьому протязі супроводу психіатричного пацієнта. У зв’язку з цим психосоціальні лікувально-реабілітаційні заходи повинні застосовуватися, починаючи з більш ранніх етапів надання психіатричної допомоги та тривати до досягнення найбільш повного відновлення соціальної автономії пацієнта.
Залучення на всіх етапах психіатричної допомоги поряд з адекватною психофармакотерапіею і адекватних психосоціальних лікувальних і реабілітаційних заходів — є одним із актуальних завдань сучасної психіатрії, і вимагає спеціального вивчення і формування підходів для впровадження в практику.
Одним з основних напрямків реорганізації психіатричної служби в Україні є перенесення акценту надання допомоги зі стаціонарних в позалікарняні умови, в середу природного соціального оточення. Даний підхід є найбільш виправданим як з клінічної, так і з соціальної точок зору і, крім того, має певні економічні переваги. Таким чином, перед клініцистами та організаторами охорони здоров’я постає завдання пошуку максимально ефективних і відповідних сучасним тенденціям стаціонар — замінних форм допомоги по відношенню до пацієнтів, перш за все до пацієнтів які страждають розладами шизофренічного спектру.
Дослідження останніх років показали значні клініко-соціальні відмінності груп психічно хворих, зокрема, щодо потреби в психосоціальних заходах. До найбільш проблемних в цьому відношенні слід віднести: одиноких, які втратили соціальні зв’язки хворих, а також хворих з вузькою соціальною мережею, з проблемами сімейних відносин, пацієнтів з порушенням трудової адаптації та інвалідів, хворих з частими і тривалими госпіталізаціями.
Заклад в якому я працюю, цьому сенсі не є винятком. Зокрема, пацієнти, які перебувають в лікарні понад 1 рік, «блокують» понад 20% ліжкового фонду, споживаючи непропорційно велику частину державних ресурсів.
Крім проблем неефективності використання ліжкового фонду, обумовлених наявністю значної кількості хворих, які тривалий час знаходяться в стаціонарах, існує не менш важлива проблема впливу тривалої госпіталізації на перебіг і прогноз захворювання у психічно хворих. Зазначені фактори пов’язані зі зниженням рівня функціональних результатів і часто є перешкодою для соціального відновлення пацієнтів. У зв’язку з цим все більш очевидним стає необхідність активізації психосоціальних реабілітаційних впливів на всіх етапах надання психіатричної допомоги та створення нових організаційних форм для їх здійснення.
Сказане підкреслює ту обставину, що в зв’язку зі згортанням лікувально-трудових майстерень і спеціалізованих цехів, психіатрія в даний час практично не має підрозділів для реабілітації психічно хворих.
Очевидно, що якісна спеціалізована допомога в клініко-прогностичному плані вимагає розробки інноваційних форм психіатричного сервісу, які могли б бути інтегровані в існуючий базис регіональних психіатричних служб.
Бурлаченко Андрій Анатолійович
Лікар-психіатр, заступник головного лікаря по медичній частині,
Обл. психіатричної лікарні №2 м. Одеса
Какой деликатный слог! А ПРОБЛЕМА: просто, неподъёмная!!!